Пригоди бравого вояка Швейка - Ярослав Гашек

перехідну пору вояки звичайно випорожнюються рідким. Найголовніше, підкреслюю, це — сон. Сон надає сили для наступних походів. Поки люди в поїзді — вони мусять відпочивати. Якщо у вагонах недостатньо місця, то вояки сплять позмінно. Одна третина зручно вмощується і спить від дев’ятої години до півночі, а решта стоять і дивляться на них. Потім ті, що виспалися, звільняють місце другій третині, яка спить від півночі до третьої години ранку. Третя зміна спить від третьої до шостої, потім рання зоря, уся команда йде умиватися. Під час руху з вагонів не виска-ку-ва-ти! Поставити патрулі, щоб вояки під час руху не зі-стри-бува-ли. Якщо воякові зломить ногу ворог... — генерал поклепав себе по нозі, — це дуже похвальна річ, але покалічити себе зістрибуванням з вагонів на повній швидкості — це тягне на покарання.

— Отже, це ваш батальйон? — звернувся він до капітана Заґнера, розглядаючи заспані постаті вояків, з яких дехто не міг утриматися і, вирваний зі сну, позіхав на свіжому нічному повітрі.

— Це, пане капітане, батальйон роззяв. Солдати вже о дев’ятій мусять спати.

Генерал зупинився перед одинадцятою ротою, де на лівому крилі стояв Швейк і позіхав так, ніби збирався проковтнути увесь світ. При цьому він манірно прикривав рот рукою, але з-під неї долинало таке мукання, що надпоручник Лукаш тремтів, як би генерал не звернув на це уваги. Йому спало на думку, що Швейк позіхає зумисне.

А генерал, наче відгадавши побоювання Лукаша, обернувся до Швейка і підійшов до нього:

— Böhm oder Deutscher?

— Böhm, melde gehorsam, Herr Generalmajor[441].

— Добже, — сказав генерал, який був поляком і вмів трохи по-чеськи. — Ти ж ревеш, як корова до сіна. Мовчи, стули хавку, не мукай. Ти був у сортирі?

— Ще не був, голошу слухняно, пане генерал-майор.

— Чому ж ти не пішов срати з іншими менжами[442] ?

— Голошу слухняно, пане генерал-майор, на маневрах біля Пісеку пан полковник Вахтиль, коли вояки під час відпочинку побігли в жито, казав нам, що вояк мусить думати не тільки про scheisserei[443], а й про геройські вчинки. А врешті, голошу слухняно, ми, власне, там нічого й не робили. Нам нема чого з себе scheisserei. Згідно з маршрутом, ми повинні були ще на кількох станціях дістати вечерю і нічого не дістали. З порожнім шлунком у сортир і не пхайся.

Швейк, пояснивши простими словами панові генералу загальну ситуацію, дивився на нього так довірливо, що генерал відчув потребу всіляко допомогти їм. Коли вже дається наказ іти у відхідне місце організованим маршем, то цей наказ має бути також і внутрішньо, фізіологічно обґрунтований.

— Пошліть їх спати у вагони, — наказав генерал капітанові Заґнеру. — Як могло статися, що вони не дістали вечері? Всі ешелони, які проїжджають цю станцію, повинні дістати вечерю. Тут харчувальний пункт. Інакше не може бути, бо є певний план.

Генерал промовив це дуже впевнено, і це означало, оскільки вже одинадцята година ночі, а вечеря мала бути о шостій, як він уже перед цим сказав, то не залишається нічого іншого, як затримати поїзд на цілу ніч і ще на день аж до шостої години вечора, щоб люди дістали гуляш з картоплею.

— Немає нічого гіршого, — сказав генерал незвичайно серйозно, — як під час транспортування військ забувати про їхнє харчування. Мій обов’язок — з’ясувати в канцелярії вокзальної команди, як це, власне, могло статися. Бо, панове, іноді винні тут і самі командири ешелонів. При ревізії станції Суботіштє на південно-боснійській лінії я встановив, що шість ешелонів не дістали вечері, бо командири ешелонів забули своєчасно потурбуватися про це. Шість разів на станції варили гуляш з картоплею, але ніхто його не вимагав. І цей гуляш виливали на одну купу. Це, панове, була гора картоплі з гуляшем, а на три станції далі — вояки з ешелонів, які проїхали повз купу гуляшу, жебрали на вокзалі шматок хліба. Тут, як бачите, була винна не військова адміністрація! — Генерал рвучко махнув рукою: — Командири ешелонів не виконали своїх обов’язків! Ходімо до канцелярії!

Офіцери йшли за ним і зграйно думали, чому то всі генерали такі дурні.

У комендатурі з’ясувалося, що про гуляш дійсно ніхто нічого не знає. Правда, сьогодні його мали варити для всіх ешелонів, які проїжджатимуть, але потім прийшов наказ замість гуляшу нарахувати з коштів, виділених на харчування маршових батальйонів, по 72 гелери на кожного вояка, і тепер кожний проїжджий ешелон має на своєму рахунку цю додаткову суму, яку він одержить від інтендантства при видачі військової платні. Що ж до хліба, то на станції Ватіан[444] солдати дістануть по пів-буханця.

Комендант харчувального пункту не побоявся і сказав просто у вічі генералу, що накази міняються щогодини. Інколи буває так: приготують обід для ешелонів, але несподівано приходить санітарний поїзд, пред’являє наказ вищих інстанцій і кінець — ешелон стоїть перед проблемою порожніх казанів.

Генерал, притакуючи, кивав головою і зазначив, що становище, безумовно, покращало, на початку війни було набагато гірше. Всього відразу зробити неможливо, для цього потрібен досвід і практика. Теорія, власне, й гальмує практику. Що довше триватиме війна, то більше буде порядку.

— Можу вам навести конкретний приклад, — сказав генерал, дуже вдоволений, що він зробив таке мудре відкриття: — Два дні тому ешелони, які проїжджали станцію Гатван, не дістали хліба, а ось ви його завтра дістанете. А тепер ходімо до вокзального ресторану.

У ресторані пан генерал знову почав розмову про сортири і про те, як це негарно виглядає, коли всюди по шляху красуються кактуси. При цьому він їв біфштекс, а всім здавалося, ніби він наминає один з тих кактусів.

Генерал приділяв стільки уваги сортирам, начебто від них залежала перемога Австро-Угорської монархії.

Враховуючи нову ситуацію, що створилася через Італію, генерал заявив, що саме на сортирах нашої армії ґрунтується її незаперечна перевага в італійській кампанії.

Перемога Австрії поставала з сортирів.

Для пана генерала все було таке просте! Шлях до воєнної слави пролягав за рецептом: о шостій годині вечора вояки дістануть ґуляш з картоплею; о пів на дев’яту військо випорожниться, а о дев’ятій усі йдуть спати. Перед таким військом ніякий ворог не встоїть і тікатиме, як чорт від свяченої води.

Генерал-майор замислився, закурив «Операс» і довго-довго дивився в стелю. Пригадував, що б такого сказати, коли він уже тут, і якої ще науки дати офіцерам ешелону.

— Ядро