Пригоди бравого вояка Швейка - Ярослав Гашек

це обурило, як те, що в заправку він ляпнув два кіла вершкового масла, яке я заощадив ще тоді, коли працювала офіцерська кухня. Я тримав його на полиці під ліжком. Він побачив та як заверещить: «Чиє це масло?» Я йому тоді й сказав, що, згідно з розкладкою в останньому наказі по дивізії, на кожного вояка припадає додатково п’ятнадцять грамів масла або двадцять один грам смальцю. Але оскільки жирів на таку кількість людей не вистачає, то ми зберігаємо запаси масла, аж поки набереться стільки, що можна буде поліпшити харчування команди встановленою мірою. Майор Сойка дуже розсердився і почав кричати, що я, мабуть, чекаю, коли прийдуть росіяни і заберуть останні два кілограми масла: «Щоб мені зараз же кинули це масло у юшку, якщо вже юшка без м’яса!» Отак я і втратив увесь свій запас. Цей майор, вірте мені, коли з’являвся, завжди приносив мені нещастя. У нього незабаром виробився такий нюх, що він зразу винишпорював усі мої запаси. Якось я зекономив на своїх вояках волову печінку. Ми хотіли її стушити для себе. Раптом він поліз під ліжко, витяг її звідти та ще й розкричався на мене. А я йому пояснюю, що цю печінку треба закопати, бо ще зранку один коваль з артилерії, з закінченою ветеринарною освітою, встановив її непридатність. Майор узяв з собою одного жовніра з обозу, і вони почали на горі під скелями варити в казані ту печінку. І це, так би мовити, вирішило його долю. Росіяни помітили вогонь і бабахнули по майорові та його казанку з вісімнадцятки. Потім ми ходили туди подивитися, але ніхто не зміг розрізнити, де на скелях валяється волова печінка, а де печінка пана майора...

***

Потім знову прийшла звістка, що ешелон вирушить аж за чотири години, бо шлях на Гатван[438] геть забитий поїздами з пораненими. Поширилася чутка, буцімто на вокзалі біля Еґера санітарний потяг з хворими й пораненими налетів на ешелон, який віз артилерію. З Будапешта туди вже нібито вислали поїзд на допомогу.

За хвилину розбушувалася фантазія всього батальйону. Патякали про двісті забитих і поранених, про те, що ця катастрофа підлаштована зумисне, щоб замазати шахрайства з постачанням для хворих. Це стало поштовхом для гострої критики недостатнього постачання батальйону та злодійства у канцеляріях і на складах.

Більшість була тієї думки, що батальйонний фельдфебель-рахівник Баутанцель ділиться усім з офіцерами.

У штабному вагоні капітан Заґнер повідомив, що згідно з маршрутом вони вже, власне, повинні бути на галицькому кордоні. В Еґері, мовляв, вони мали дістати для батальйону на три дні хліб і консерви, але до Еґера ще десять годин їзди. Крім того, у зв’язку з наступом, за Львовом накопичилося стільки поїздів з пораненими, що, згідно з телеграмою, жодного буханця хліба ані коробки консервів дістати неможливо. Заґнер одержав наказ: замість хліба і консервів виплавити воякам по 6 крон 72 гелери. Ці гроші вони отримають при видачі платні за дев’ять днів, якщо, безперечно, капітан Заґнер до цього часу дістане гроші з бригади. В касі є лише дванадцять з чимось тисяч крон.

— Але ж це свинство з боку полку, — сказав надпоручник Лукаш, — пустити нас, як жебраків по світу.

Хорунжий Вольф і надпоручник Коларж почали шепотітися про те, що полковник Шредер за останні три тижні надіслав на свій особистий рахунок у Віденський банк 16 000 крон.

Надпоручник Коларж потім розповідав, як накопичують гроші. Вкраде хтось у полку 6 000 крон і запхає їх до власної кишені, а для всіх кухонь цілком логічно дається наказ скоротити порцію гороху на солдата на 3 грами в день. За місяць це дає 90 грамів на людину, а в кожній ротній кухні заощаджується гороху понад 16 кілограмів. Ну, а в звіті кухар мусить показати, що увесь горох витрачено.

Надпоручник Коларж у загальних рисах розповів Вольфові про інші випадки, які він спостерігав. Такими фактами була сповнена до краю діяльність усієї військової адміністрації, починаючи від фельдфебеля-рахівника в якійсь нещасній роті і закінчуючи хом’яком у генеральських погонах, що робив собі запаси на післявоєнну зиму.

Війна вимагала відваги і в крадіжках. Інтенданти дивилися один на одного з любов’ю, немовби хотіли сказати: «Ми єдине тіло і єдина душа, крадемо, друже, шахруємо, брате, але нічого не зробиш, проти течії не попливеш. Якщо ти не візьмеш — візьме інший, та ще й скаже про тебе, що ти не крадеш тому, бо вже накрався по самі вуха».

До вагона увійшов пан з червоно-золотими лампасами. Це знову був один з тих генералів, що їздили по всіх залізницях як інспектори.

— Прошу сідати, панове, — ввічливо запросив він, радіючи, що знову наскочив на якийсь ешелон, навіть не підозрюючи про його перебування тут.

Капітан Заґнер хотів відрапортувати, але генерал тільки махнув рукою.

— У вашому ешелоні непорядок, у вашому ешелоні ще не сплять. У вашому ешелоні вже повинні спати. У ешелонах, коли вони стоять на вокзалі, належить лягати спати о дев’ятій годині, так, як і в касарнях.

Генерал говорив лаконічно:

— Перед дев’ятою годиною треба повести людей у сортири за вокзалом, а потім — спати, бо інакше вони вночі запаскудять колію. Розумієте, пане капітане? Повторіть! Або не повторюйте, а зробіть так, як я бажаю. Засурмити тривогу, вигнати людей до сортирів, засурмити вечірню зорю і спати. Контролювати, хто не спить. Карати! Отак. Це все? Вечерю роздавати о шостій годині.

Потім почав закидати, як той пес хвостом на всі боки. Заговорив про давноминулі справи, про те, чого ніколи не було, а якщо й було, то, так би мовити, за рогом у тридесятому царстві. Словом, він стояв тут, як примара з царства четвертого виміру.

— Вечерю роздавати о шостій годині, — повчав генерал, поглядаючи на годинник, що показував десять хвилин на дванадцяту ночі. — Um halb neune Alarm, Latrinenscheißen, dann schlafen gehen[439]. На вечерю о шостій годині — гуляш з картоплею замість 150 грамів ементальського сиру.

Потім прозвучав наказ — перевірити бойову готовність. Капітан Заґнер знову наказав сурмити тривогу, а інспекційний генерал, спостерігаючи, як шикується батальйон, проходжувався з офіцерами і безугавно торочив одне й те саме, неначе всі були ідіоти і не могли зрозуміти його відразу. При цьому він не зводив очей зі стрілки годинника:

— Also, sehen sie, um halb neune scheißen, und nach einer halben Stunde schlafen. Das genügt vollkommen[440]. У цю