Пригоди бравого вояка Швейка - Ярослав Гашек
Генерал замовк і знову втупився в стелю, відкинувшись на спинку крісла. А незабаром, не змінивши пози, заговорив знову, причому єдиний поручник Дуб, із вродженого рабства, витріщився на стелю услід за ним:
— Ваш батальйон, однак, потребує, щоб його вчинки не припали порохом забуття. Батальйони нашої бригади вже мають свою історію, і ваш батальйон мусить її продовжувати. Вам конче потрібна така людина, яка робитиме точні записи і вестиме літопис батальйону. До нього мусять сходитися всі нитки. Він повинен знати, що саме кожна рота батальйону виконала. Це мусить бути інтелігентна людина, не дурень і не корова яка-небудь. Пане капітане, ви мусите когось із батальйону призначити батальйонним літописцем.
Потім він глянув на настінний годинник, стрілки якого нагадували усьому заспаному товариству, що вже час розходитись.
У генерала на колії стояв свій інспекційний поїзд, і він попросив офіцерів провести його до спального вагона.
Комендант вокзалу тяжко зітхнув. Генерал забув заплатити за біфштекс і пляшку вина, і знову за це відповідатиме капітанова кишеня. Таких відвідин на день бувало по кілька. На них уже пішло два вагони сіна, які він поставив у тупик і які продав військовим постачальникам — фірмі Левенштайн, як продають жито на пні. Військова казна знову купила в цієї фірми ці два вагони, але комендант про всякий випадок залишив їх у тупику. Можливо, доведеться ще раз перепродати їх фірмі Левенштайн!
Зате всі військові інспекції, які проїздили через головну станцію в Будапешті, говорили, що там у коменданта вокзалу можна добре попоїсти і випити.
***
Вранці ешелон ще стояв на вокзалі. Відсурмили зорю, вояки вмивалися з казанків біля водопровідної помпи. Генерал із своїм поїздом ще не виїхав і особисто пішов перевіряти сортири, куди, на радість панові генерал-майорові, ходили згідно з сьогоднішнім наказам капітана Заґнера солдати «Schwarmweise unter Kommando der Schwarmkommandanten»[445]. Але щоб також радів і поручник Дуб, капітан Заґнер повідомив, що сьогодні він призначається черговим.
Отже, поручник Дуб був нині відповідальним за відхідні місця.
Відходок — два довгі рови — вміщав дві чоти.
Вояки гарненько сиділи один біля одного навпочіпки над ровами, як ластівки на телеграфних дротах перед відльотом до Африки. У кожного зі спущених штанів стирчали голі коліна, у кожного навколо шиї висів ремінь, наче вони всі мали намір повіситися і лише чекали наказу.
У всьому було видно залізну військову дисципліну і організованість. На лівому крилі сидів Швейк, який теж туди приплентався, і з цікавістю перечитував клаптик паперу, вирваний з бозна-якого роману Ружени Єсенської[446]:
...дальшим пансіоні, на жаль, дами
ем невпевнені, справді, можливо, більше
рев більшості заглиблені в себе втрав
г меню до своїх кімнат або
оригінальній забаві. А якщо загубили т
ішла інша людина і тільки туга на ст
ас ракоїди і попи здували з вікон му
цювати, як би вони самі хотіли
нічого не було для молодого Кржічка.
Швейк відвів очі від клаптика паперу, мимохіть подивився вбік і отетерів. Там при повнім параді стояв учорашній пан генерал-майор зі своїм ад’ютантом, а біля них — поручник Дуб, який наполегливо щось їм пояснював.
Швейк озирнувся навколо. Всі й далі сиділи спокійно над ровом, лише унтер-офіцери неначе скам’яніли і не рухались.
Швейк відчув важливість ситуації. Він вистрибнув так, як був, зі спущеними штаньми і ременем навколо шиї. В останню мить використавши клаптик паперу за призначенням, загорлав:
— Einstellen! Auf! Habacht! Rechts schaut![447] — і козирнув.
Дві чоти зі спущеними штанами й ременями навколо шиї підвелися над ямою.
Генерал-майор привітно усміхнувся і сказав:
— Ruht! Weiter machen![448]
Капрал Малєк перший подав приклад своїй чоті, знову зайнявши попередню позицію. Тільки Швейк стояв, козиряючи, бо з одного боку до нього наближався розлючений поручник Дуб, а з другого — генерал-майор, який ласкаво посміхався.
— Вас я віджел вночі,— сказав генерал-майор, дивлячись на чудернацьку фігуру Швейка.
Схвильований поручник Дуб звернувся до генерал-майора:
— Ich melde gehorsam, Herr Generalmajor, der Mann ist blödsinnig und als Idiot bekannt, säghafter Dummkopf[449].
— Was sagen Sie, Herr Leutnant?![450]— раптом верескнув генерал-майор на поручника Дуба, доводячи протилежне:
— Вояк знає, що треба робити, коли бачить начальника, а ось унтер-офіцери — ті начальства не бачать, ігнорують його, це точнісінько, як на фронті: у момент небезпеки простий жовнір переймає команду. А, власне, саме пан поручник Дуб повинен був дати команду, яку замість нього дав цей вояк: «Einstellen! Auf! Habacht! Rechts schaut!»
— Ти вже обтер гузно? — запитав генерал-майор Швейка.
— Голошу слухняно, пане генерал-майор, усе гаразд!
— Wiencej srać nie bendzeš?[451]
— Так точно, пане генерал-майор. З тим уже фертик[452].
— То підтягни штани і знову стань habacht!
Генерал-майор вимовив «habacht» трохи голосніше, і найближчі вояки почали підводитись.
Генерал-майор по-дружньому помахав їм рукою і ніжним батьківським тоном сказав:
— Aber nein, ruht, ruht, nur weiter machen[453].
Швейк уже в повній формі стояв перед генерал-майором, який виголосив до нього коротку промову по-німецьки:
— Пошана до начальства, знання статуту і самовладання — це головне на війні. А коли до цього додається ще й відвага, то нема ворога, якого б ми мали боятися.
І, звертаючись до поручника Дуба, генерал сказав, тицьнувши Швейка пальцем у живіт:
— Зазначте собі: цього вояка після прибуття на фронт негайно підвищити в чині і при найближчій нагоді представити до нагороди бронзовою медаллю за точне виконання служби і за знання... Wissen Sie doch, was ich schon meine?.. Abtreten![454]
Генерал-майор відійшов від ровів, а поручник Дуб, голосно, щоб генерал-майор його почув, наказав:
— Erster Schwarm auf. Doppelreihen... Zweiter Schwarm...[455]
Швейк тим часом почимчикував до свого вагона і, йдучи повз поручника Дуба, хвацько козирнув йому, але поручник усе ж гримнув:
— Herstellt![456]
Швейк мусив ще раз козирнути і знову почув:
— Ти мене знаєш? Ти мене не знаєш? Ти знаєш мене з доброго боку, але коли ти мене пізнаєш з поганого боку, ти ще в мене
