Пригоди бравого вояка Швейка - Ярослав Гашек
Фельдфебель перестав курити, вирячився на Швейка і лише пробелькотів:
— Kappe ab![484]
Швейк поважно вів далі:
— Отже, він почав пояснювати йому той простіший спосіб, як запам’ятати номер локомотива 4268: «Вісім мінус два — шість. Тепер ви вже знаєте 68, а шість мінус два — чотири, отже, вам відомо 4 і 68, а коли до цього додати двійку — вийде 4 — 2 — 6 — 8. Не набагато важче зробити це трохи інакше, за допомогою множення і ділення, і ми дійдемо такого ж результату. Пам’ятайте, — казав начальник дистанції, — що два помножити на сорок два дорівнює вісімдесят чотири. Рік має дванадцять місяців, отже, відніміть 12 від 84 і залишиться вам 72, відніміть від цього числа ще 12 місяців, це дасть 60. Отже, маємо зовсім певну шістку, а нуль закреслимо. Таким чином, маємо 42, 68, 4. А якщо закреслити нуль і цю четвірку скраю, то легесенько дістанемо, знову ж таки, 4268. Оце і є номер локомотива, який належить відправити в депо в Лиси-на-Лабі. Так само, як я вже сказав, це легко встановити і за допомогою ділення. Вираховуємо коефіцієнт згідно з митним тарифом!» Вам погано, пане фельдфебель! Якщо бажаєте, то я почну хоч би з «General de charge! Fertig! Hoch an! Feuer!»[485] Хай йому чорт! Пан капітан не повинен був посилати вас на сонце. Я збігаю за ношами.
Прийшов лікар і констатував, що це або сонячний удар, або гостре запалення мозкової оболонки.
Коли фельдфебель отямився, Швейк стояв біля нього і говорив:
— То щоб вам уже до кінця доказати. Думаєте, пане фельдфебель, той машиніст це запам’ятав? Він переплутав і помножив усе на три, бо згадав Божу Трійцю, а локомотива не знайшов. Він там ще й досі стоїть на шістнадцятій колії.
Фельдфебель знову заплющив очі.
Повернувшись до свого вагона, Швейк на запитання, де він так довго був, відповів:
— Хто іншого вчить «бігом марш», той сам зробить стократ «на плече».
В кутку вагона тремтів Балоун. За час відсутності Швейка, коли вже частина курки зварилася, він з’їв половину Швейкової порції.
Перед відходом ешелон наздогнав змішаний військовий потяг, що складався з різних військових частин. Це були вояки, що спізнилися, або жовніри з лазаретів, які наздоганяли свої частини, а також інші підозрілі типи, що поверталися з відряджень або тюрем.
З цього поїзда зійшов також охотник Марек, якого свого часу звинуватили в бунті, бо він не хотів чистити сортирів. Але дивізійний суд його звільнив, слідство проти нього було припинено, і охотник опинився тепер у штабному вагоні, щоб зголоситися до командира батальйону. Марек досі не належав до жодної з частин, бо його переводили з однієї тюрми до іншої.
Коли капітан Заґнер побачив охотника і прийняв від нього папери з секретною приміткою: «Politisch verdächtig. Vorsicht»[486], він не дуже зрадів, та, на щастя, капітан згадав того «сортирного генерала», який так оригінально рекомендував поповнити особовий склад батальйонним літописцем.
— Ви дуже недбала людина, охотнику, — сказав капітан Заґнер. — У школі однорічників ви були справжньою карою Божою. Замість того, щоб старатися відзначитись і заслужити якийсь чин, згідно з вашою освітою, ви блукали з тюрми до тюрми. Ви соромите полк, охотнику. Але ви зможете загладити провину, якщо сумлінно будете виконувати свої обов’язки і знову опинитесь у рядах зразкових вояків. Щиро віддайте свої сили батальйонові. Ми востаннє випробуємо вас. Ви інтелігентна молода людина і, безумовно, вмієте писати. Володієте стилем. Я ось що вам скажу. Кожен батальйон на фронті потребує когось, хто вів би хронологічний запис усіх воєнних подій, безпосередньо пов’язаних з діями батальйону на полі бою. Треба описати всі переможні походи, усі визначні героїчні події, у яких батальйон братиме участь і в яких відіграє чільну роль, систематично готувати матеріали з історії армії. Ви мене розумієте?
— Так точно, пане капітане! Йдеться, як я зрозумів, про епізоди з життя всіх частин. Батальйон має свою історію. Полк на основі літописів своїх батальйонів пише історію полку. Полки творять історію бригади. Історія бригади — історію дивізії і так далі... Я зроблю все, що в моїх силах, пане капітане! — Охотник Марек приклав руку до серця. — Записуватиму зі щирою любов’ю усі славні дати нашого батальйону, особливо тепер, коли наступ у повному розпалі і коли й для нашого батальйону почнуться гарячі дні і він укриє своїми геройськими синами поле битви. Я сумлінно відзначатиму розвиток усіх грядущих подій, щоб сторінки історії нашого батальйону були сповнені переможних лаврів.
— Ви перебуватимете при штабі батальйону, охотнику, будете відзначати, кого представлено до нагороди, і записувати — звичайно, згідно з нашими вказівками, ті походи, які особливо яскраво показали б надзвичайний запал і залізну дисципліну батальйону. Це не так легко, охотнику, але я сподіваюся, що ви володієте достатньою спостережливістю і, отримавши від мене певні директиви, вирізните наш батальйон серед інших частин. Я надсилаю до полку телеграму про призначення вас батальйонним історіографом. Зголосіться до фельдфебеля Ванєка з одинадцятої маршової роти і скажіть, хай він влаштує вас у своєму вагоні. Там найбільше вільних місць. Перекажіть Ванєку, щоб негайно прийшов до мене. Отже, ви зараховуєтеся до штабу батальйону. Це буде оформлено наказом.
***
Кухар-окультист спав. Балоун, не перестаючи, тремтів, бо він уже причастився до сардинок надпоручника. Фельдфебель-рахівник Ванєк пішов до капітана Заґнера, а телеграфіст Ходоунський потайки роздобув десь на вокзалі пляшку ялівцівки, випив її і, розчулившись, заспівав:
Поки снив я, поки мріяв,
Поки ти мене кохала,
В серці віру я леліяв,
А в очах любов палала.
Та як, бідний, я дізнався,
Що життя — це зрада всяка,
Віра і любов погасли —
Я прокинувся й заплакав.
Потім підвівся, підійшов до столу фельдфебеля-рахівника Ванєка і написав на шматку паперу великими літерами:
«Цим уклінно прохаю підвищити мене в чині і призначити батальйонним сурмачем.
Телеграфіст Ходоунський».
***
Капітан Заґнер розмовляв з рахунковим фельдфебелем Ванєком дуже коротко. Він лише звернув його увагу на те, що батальйонний
