Твої не рідні - Ульяна Соболева

 - Я хіба казав, щоб винесли її речі?

 Схопив за комір Заверіна і втиснув у стіну.

 - Казав, щоб очей з неї не спускали?  Казав, мать твою?

 Протягнув по кабінету і, схопивши за потилицю, тицьнув пикою в монітор ноутбука.  Так і притримав сплюсненим носом в екран.  Хотілося ще поєлозити, але я розбив йому ніс, і витирати потім дисплей після його кривавих сопель мені не хотілося.

 - Що це?  Що це таке?  Як це могло статися?  Як ти, уроде, міг допустити, щоб це лахміття  її зворушило?  Ти де був?

 На екрані бомжі видирали з рук Ані речі, а якась баба з пропитою пикою і клаптиками волосся на голові вдарила її пляшкою з-під горілки по потилиці.  Коли я це побачив, мені захотілося вбивати.  Ні, не засраних бомжів, а тих виродків, яких я до неї приставив стежити і вести її.  Бомжі  і так трупи на прогулянці.  А цим створінням я плачу чималі гроші, щоб усе робилося, як я наказав.

 - Півгодини.  Ми ... відволіклися на півгодини.  Ніхто не думав, що вона на звалище піде.

 - А тебе просили думати?  Ти тут не для того, щоб думати - я думаю за тебе, а ти робиш, але у тебе не вистачає мізків навіть на це.

 Відкинув його на підлогу і смикнув за  комір сорочки.  То жарко, то холодно.  Вона в моєму житті дві доби!  За ці дві доби я вже більше не був собою.

Значить, так : усе, що ці тварюки розтягли, знайти і привезти до мене.  Усе до дрібниць, ясно?

 Він кивав, швидко встаючи з підлоги і обсмикуючи піджак.

 - Ясно, Єгоре Олександровичу.  І ми це ... ми далі стежили, вона на роботу влаштувалася.

 Я повільно обернувся, відчуваючи, як руки стискаються в кулаки.

 - І куди?

 - У Каприз.

 Я вдарив кулаком по стільниці з такою силою, що по ній пішли тріщини, як павутиння, швидко збільшуються в розмірах.

 - Куди?  - перепитав, дивлячись на тонкі нитки і відколюються шматки.

 - У Каприз ... Ми ... ми не думали, що туди піде, з господарем ще не говорили і ...

 Я потер збиті кісточки пальців, подивився на садна, шо сочилися сукровицею.   Приблизно так само у мене саднило всередині при згадці її імені.  Одне тільки прізвище в списках -  і моє життя зупинилося, і я помчав під укіс на дикій швидкості.  Переламаний, перебитий і зрощений заново моральний інвалід у страшних шрамах і вибоїнах.  І я, як той Доріан Грей, дивлюся на себе в дзеркало і замість свого обличчя бачу потворне місиво, а замість шкіри – тонку,  поїдену кислотою плівку.

 - Ми можемо туди податися  прямо зараз і рознести цей заклад на друзки.

 - Не можете.  Я не давав такої вказівки.

 Підхопивши зі спинки крісла своє пальто і стільниковий зі столу, Заверін поплентався слідом за мною.  Хлюпає розбитим носом.  Так, хук у мене все ще сильно зміцнився.  Носи хрумтять на ура.  Я хотів побачити це особисто.  Її там серед шлюх  у жердин або де-небудь у віп-кімнаті.  Побачити і знову зрозуміти, що це просто драна повія, яка вдавала при мені маленького і чистого ангела.  І до сих пір, коли бачу її, моє серце стискається болісно так сильно, що здається, уся кров з нього б'є фонтанами з тих самих дірок.  Ідіот, але ж я навіть припустити не міг, що вона піде в таке місце ... у мене там, на рівні підкірки, вона і всякі гадюшники разом не поєднувані, але сучки завжди трахаються по підворіттях.  Вона і тоді собі знайшла коханця з таких же, як і сама.  Коли побачив мразь, не зміг утриматися, щоб не зламати йому щелепу і ніс.

 Застрибнув у тачку сам.  Злість піднімається з глибини душі.  Темна, в'язка і дуже липка.  Вирує і закипає, як смола.  Педаль газу втиснув, і мотор звіром заревів під капотом, а мені здається, що ось так же всередині мене кидається якась обпалена киплячою смолою тварюка без очей, носа і рота.  Кидається і роздирає мене зсередини кігтями.

 Кинув машину біля входу, і плювати, що закрив там кілька тачок стурбованих упирів, які прийшли подрочити на дівчаток або отримати віп-обслуговування.  Хоча в цьому зачуханому місті навряд чи взагалі розуміють значення слова «віп».  Ця будівля, яка тільки з фасаду світиться неоном і вимагає ґрунтовного ремонту.  Мені вже надіслали і ім'я власника, і чим він дихає. Постояв дві секунди на порозі, даючи чорній в'язкості поповзти по венах і отруїти мене зсередини, і відчинив різко двері.  У ніздрі вдарило запахом тютюну, освіжувачем повітря, змішаними ароматами парфуму і поту.  Наркотою і сексом.  Окинув поглядом сцену, на якій звивалися голі повії в одних панчохах і туфлях на підборах такої довжини, що здавалося, вони на ходулях.  Крутять дупами і нахиляються так, що їх підфарбовані геніталії виблискують у неонових спалахах.  Народ верещить.  На сцену летять купюри.  А я хотів було прямо наверх до начальства ... але ледве ступив на першу сходинку сходів ... зупинився.  Голос її почув.  Чітко.  Начебто поруч зі мною стоїть, обернувся і оторопів ... І в голові ...

 «Єгоре ... Юрасику мій ... мій ... мій.  Ти скучив за мною? ».  Замість привіт вона завжди запитувала: «Ти скучив за мною?».

 Спиною стоїть в якихось лосинах, довгій білій футболці  і драїть плінтуси ганчіркою, одночасно говорячи по стільниковому.

 - Ні, Танюшо, ще не втомилася.  Начебто поки терпимо.  Спина, звичайно, ниє, а так нормально.  Працюю.  Начальство аванс обіцяло, якраз тьоті Соні заплачу.  Та ну, перестань, ви ж не ...