Фантомна довіра - Лана Вернік

— Вау… — Лариса здивовано оглянула камінь. — І що це? У чому суть контрабанди?

— Це тровант. Ці камені ростуть, — пояснив Степан, хоча пролунало це як виправдання, — розмножуються брунькуванням. Після дощів збільшуються у розмірах і поки малі — ростуть дуже швидко, потім ріст сповільнюється. У центрі і на півдні Румунії їх дуже багато. І я подумав… Якщо притягнути такого “звіра” в Україну — буде він рости у нас чи ні? У нас був вільний день, ми трохи прогулялись, і я поцупив звідти цього красунчика. Бо типу не можна… Але місцеві з них паркани будують, тому я вирішив, що зникнення одного маленького камінчика ніхто не помітить… хочу спробувати.

— Тобто… це така домашня тваринка? — Лариса погладила камінь і усміхнулася.

— Домашня тваринка? — Степан насупився і поглянув на камінь. — Варіант. І як ми його назвемо?

— Не уявляю, які іменами прийнято називати тра… е...

— Трованти.

— Так, трованти, — Лора кивнула і ще раз поглянула на диво-камінь, потім на Степана. Ну точно хлопчисько… Знайшов каменюку і притяг з іншої країни, щоб перевірити чи він росте... — Поклади його біля порогу і назви Кузею, як домовика з мультфільму.

— Біля порогу? А як виросте — сидіти на ньому?

— Так. Така собі лава на виріст. Ну, а як не виросте, то буде просто собі каменюка, — Лариса усміхнулась і знову погладила камінь. — Я по конспекти…

Повернувшись, вона побачила на столі невеличкий пакунок. Подарунок для неї...

— Подарунок, лише один. Вибач. Я думав у четвер щось купити, але так вийшло...

— За що ти вибачаєшся? — Лариса пригорнулася до нього. — Я за все життя не отримувала стільки подарунків, як за цей час з тобою… В тебе це прямо якийсь культ.

— У нас в родині необхідність радувати дівчаток прививалася з дитинства. Обидва мої діди постійно на цьому наголошували. Один — бо мав двох доньок, другий — бо не мав жодної, але хотів. Щаслива і задоволена жінка, казали вони — основа благополучного, тихого і спокійного життя… Якщо “дівчинка” не щаслива — все, глина, — Степан усміхнувся і поцілував Лору в чоло.

Вона знітилась. Звісно, отримувати подарунки приємно, але їхні відносини для неї незрозумілі. Ролі не озвучені. Її тягнуло до Степана, як магнітом, але невизначеність і плітки засмучували.   

А пліток було вдосталь… Тетяні розповідала їх Інна, а сестра повідомляла вже їй — стримано і добираючи слова. У загальних рисах Лариса знала все, що кажуть про неї і про Степана в селищі — вона лише тимчасова розвага: родина живе у злиднях, а Лорка гарна, не соромно на люди вивести, то він і користується нею. Чи то з жалості, чи то з цікавості… Ну і вона йому винна: зобов’язана життям.

Після того, як вони на минулий його приїзд смажили у неї вдома шашлик, люди почали говорити, що “Людка дожилася, доньку за їжу стелить”. Тепер мама з сусідами не розмовляє. Посварилась. 

— Самі дурні й дурне мелють, — бурчала тоді мама, — Я їм кажу: “Що ви морозите? Хіба ж ми як всі люди не можемо просто посмажити шашлик? Чим ми не такі? Тим більше, що зять пригощає…”

А Ганька шкірила золоті зуби й казала: ”Та який же він тобі зять? Чи він з твоєю Ларискою вже до “загсу” ходив? Не ходив, то він їй не чоловік, а просто йоб*р”...

Мама знайшла слова, щоб відповісти тоді сусідці. Сказала, щоб краще за своєю донькою дивилася, котра вже четверту дитину скинула бабусі і повернулася в Київ. — Так, привезла. Розлучилася з четвертим ЗАКОННИМ чоловіком. Дитя — бабусі, бо тут екологія краща, ніж у місті, а Лариску твою Відьмак зіпсує і викине, як непотріб, бо Бондарі завжди з місцевими дівчатами гуляли, а одружувалися на якихось “чужоземках”. Сергій на “бандерівці” одружився, а Олег аж з Вільнуса тоді собі дружину привіз… Тож губу не розкатуйте.

Мама казала Ганьці дивитися краще за своєю донькою, а вона зі своїми якось вже сама розбереться, без сторонніх… Ганька шкірилась і називала матір п’яницею, від якої чоловік втік і що вона мала би соромитися, що Відьмак її доньку тягає і що слід заборонити доньці мати з ним справу… А матір казала їй іти готувати ліжко для п'ятої дитини, а не вказувати їм що і з ким робити… (загалом у сусідки буде семеро онуків і онучок вкупі, всі на різних прізвищах). Лорі аж земля під ногами тоді захиталась, і вона сіла на грядку, приголомшена почутим. Чула всю ту розмову, будучи на городі. 

І зараз, стоячи в обіймах Степана, Лариса дивилася на гарний подарунковий пакет, куплений за кордоном і привезений ним сюди, для неї… Він не забуває про необхідність подарунка, де б він не був. Чи це просто вироблена звичка? І якщо про це наголошувалось у його родині змалку, значить, він робив так і для інших… Від цієї думки стало зовсім не радісно. Лариса зітхнула.

— Лоро, щось не так? — Степан відхилив її і зазирнув в обличчя.

— Все добре, — вона сумно усміхнулася.

— Якось не схоже. Може поглянеш, бо...

Степан взяв пакунок і подав Ларисі в руки. Зазирнувши, побачила футляр. Там точно якась коштовна прикраса.

— ...невпевнений, що вгадав з розміром… — Степан нетерпляче кусав нижню губу.

У футлярі лежав золотий браслет. Широкий і масивний, виконаний у техніці “Бісмарк”, точніше його підвиді “лисячий хвіст”. (Для виготовлення беруться ланки різних форм і розмірів, які щільно з'єднуються в певному порядку, утворюючи особливий візерунок, в результаті чого виходить максимально об'ємний ланцюг). 

— Дуже гарний… — тихо вимовила Лора.

— Давай допоможу, — Степан помітно переживав чи підійде прикраса — виявилася саме впору. Він застебнув браслет на її лівому зап’ястку.

— Дякую, — Лариса провела правою рукою по прикрасі. Браслет гарний і важкий, незвично було відчувати його на руці. 

— Потрібно буде замовити до нього ланцюжок, щоб був комплект, — Степан поправив діамантову підвіску у неї на грудях і подивився Ларисі в очі. Вона усміхнулась. Весь цей час спостерігала за ним. За тим, як Степан хвилювався, як школяр, і як нервово кусав губи, справляючись із застібкою — це було так мило... Навряд чи чоловік буде так переживати чи підійде жінці його подарунок, якщо йому до неї байдуже. Та і таким цінним подарунок міг би і не бути… Підійшла б якась дрібничка з сувенірної крамниці, але Степан привіз не дрібницю. Лариса підняла руку і торкнулася його почервонілих губ. Можливо, іншим він і привозив подарунки, але це хвилювання, чи підійде їй прикраса… він обирав подарунок саме для НЕЇ.