Фантомна довіра - Лана Вернік

— Він за тебе хвилюється, — Лариса усміхнулась, зрозумівши, про що розпитував цей незнайомий їй досі Ігор, хоча здогадувалася, що це менший брат Зої, яку вона вже знала...

— Хвилюється він, — Степан гмикнув і скривив губи в усмішці, — йому просто сумно самому, мабуть, збирається на роботу і снідає, то вирішив поділитись новинами і мене подіставати.

— А що за скандал?

— Болгарія зараз чистить пір’ячко для вступу в НАТО, вона кандидат на членство (членом НАТО Болгарія стане 29.03.2004 року), а тут випливла інформація, що у болгарській військово-повітряної академії минулого року «пройшли підготовку в якості командирів розрахунків зенітно-ракетних комплексів 40 заїрських військових фахівців», але фішка в тому, що Заїр нікого ніколи туди вчитися не відправляв. По підробленим документам навчалися люди з Анголи, а саме з УНІТА і Болгарія цього “не помітила”.

— А що не так з людьми з Анголи?

— УНІТА (португальською: União Nacional para a Independência Total de Angola, UNITA — Національний союз за повну незалежність Анголи) — це повстанці. І їх в іншій державі навчили, по всім правилам, поводженню з ракетно-зенітними комплексами і ще купі цікавих речей. У Болгарії. В академії, — Степан похитав головою, — сорок офіцерів пройшли навчання і ніхто не помітив, що пацани — не з тієї країни.

— І самі вони ніде не прокололись? Це ж не один день вони там були?

— Ці повстанці дуже організовані. В армії УНІТА розвідувально-диверсійні, контррозвідувальні та охоронні спецпідрозділи працюють на просто неймовірному рівні. Нам до них як до неба рачки в цьому питанні. Все чітко, як швейцарський годинник. УНІТА, правда, зараз вже потроху легалізується, трансформується у політичну партію, приєдналася до угоди і домовилася провести президентські вибори, котрі програла у 92-му. Отримали 40 відсотків голосів. Члени УНІТА образились і не визнали їхніх результатів, а переможці, МПЛА (Народний рух за визволення Анголи — Партія праці — Movimento Popular de Libertação de Angola — Partido do Trabalho, MPLA) влаштували їм на Хеллоуїн різанину і вбили десятки тисяч членів УНІТА та їхніх прихильників, а також і інших опозиціонерів. Постає питання про чесність проведених виборів, але воно риторичне. Звісно, потім почалася повномасштабна війна і тривала до 94-го...

— А проти чого вони повстали?..

— Вони давно воюють, ще з 60-х років. Спочатку проти колоністів, потім проти комуністів… Їхнього опонента підтримував СРСР, поки не здох, і Куба. В Анголі навіть війська з Куби були. Ворогуючі сторони про щось постійно домовляються, але кожна сторона реально тягне час і скуповує зброю, бо кожен робить ставку лише на військове вирішення питання. От повстанці, наприклад, готують офіцерів у Болгарії, поповнюють арсенали. Вловлюєш, яка ведеться тонка гра на фоні відносного спокою, і рівень всього того капця, що там відбувається? Як думаєш, чим платять?

— Алмази...

— Так, мАла, алмази. УНІТА контролює нелегальний їх видобуток і збут. Уряд теж контролює видобуток. Всі в Африці хочуть контролювати видобуток алмазів і чим більше родовищ ти маєш — тим ширші можливості перед тобою відкриваються. Там і різні охоронні фірми, близькі до Армії ПАР задіяні, і... Так, ми відволіклися. Снідай і вчи свої конспекти, бо я можу розповідати до самого вечора все, що завгодно, але точно не педіатрію, — Степан кивнув на тарілку Лори, — Їж, мАла, а я закінчу нарешті цей довбаний звіт — “як я провів канікули”...   

Лора доїла омлет і взялася за свою каву. “Ледачий айріш” наполегливо манив її весь цей час, але вона стійко трималась і зараз смакувала його з горіховим печивом. Степан на неї не дивився. Взагалі. Був зосереджений на тому, що показував йому монітор і в якийсь момент Ларисі знову здалося, що він на неї сердиться… таким далеким він їй здавався.

— Ти на мене образився? — запитала Лора.

— Образився? — він здивовано поглянув на неї. — За що?

— Що я відмовилася… Ти такий… як чужий.

— Я зараз зосереджений на звіті. Чоловіки однозадачні, Наядо, ми не можемо одночасно робити багато справ, трапляються винятки, але багатозадачність — це чисто жіноча фішка. Я не образився.

— Точно?

— Лоро, — Степан взяв її за руку, — я на тебе абсолютно не ображаюсь. Навпаки. Твоя відмова змушує мене шукати шляхи досягти бажаного. Я закінчу з Африкою і перемкнуся на тебе, — він усміхнувся. — А зараз ти витрачаєш на розмови час, якого і так небагато. Закінчуй і берися за конспекти. Гризи граніт науки. Давай, Наядо, мало часу.

Від його слів Ларисі стало легше.

Степан привіз її на заняття за 10 хвилин до дзвінка, вона читала педіатрію ще й дорогою, в машині, промовляючи собі під ніс норми і насуплюючись , коли щось не могла запам’ятати. Він вів машину мовчки, як завжди спокійно, не зважаючи на напружений ранковий трафік і даючи їй можливість дочитати тему. Уточнив, до котрої години заняття і, поцілувавши на прощання, пообіцяв приїхати за нею.

— Це що за якірний ланцюг? — запитав Валерій, сівши біля Лори і дивлячись на золотий браслет. На практичні заняття їхня група була розділена на три “бригади”. 10, 9 і 9 чоловік. Ділили по списку і Іщенко опинився у бригаді разом з нею.

— Подарунок, — сказала Лора, ховаючи браслет під рукав білого халату.

— Приїхав твій хлопець?

— Так.

— Ти ж запросиш мене на своє весілля? Я хочу спіймати букет. Ой, ні, то для дівчат. А! Спіймати підв’язку. Я бачив таке у кіно. Там наречений знімав її зубами з ноги своєї…

— Валєр, то, мабуть, було кіно “для дорослих”? — засміявся Костик Берман, невисокий пухкенький хлопець, котрий носив дивні окуляри з жовтими скельцями. Він був ще одним ліцеїстом. Костик сидів навпроти них за довгим столом, котрий дозволяв розміститись усій бригаді і викладачу, та проводити заняття у такому тісному колі, де всі були на виду. Рівень знань кожного легко визначався одразу. Берман мало з ким спілкувався у групі, лише з хлопцями і старостою. Він трохи соромився своєї повноти і сторонився одногрупниць. Але за цей час, після поділу на бригади для практичних занять він почав потрохи спілкуватися з Лорою. Дівчина була йому симпатичною. І не зануда.