Фантомна довіра - Лана Вернік

Степан розбудив Лору близько сьомої ранку. На неї вже чекав готовий сніданок: омлет з шинкою, кава, конспекти і пакет з бутербродами та печивом в училище. Ну і ще тарілка горіхового печива на столі, поруч з незвичною чорною штукою… Лора розуміла, що це компьютер, схожий на велику книгу, але бачила таку річ на власні очі вперше. “IBM ThinkPad” було написано з правого боку клавіатури і на кришці пристрою. На екрані був відкритий текстовий документ, набраний латиницею, клавіатура містила червону кнопку, майже в центрі, прямо над літерою “В” латинського алфавіту (TrackPoint — джойстик). 

(Це була модель 380XD, в якій уперше в лінійці ThinkPad був застосований такий звичний нам всім тепер USB-порт, єдиний стандарт якого був узгоджений між виробниками і з 1996 року USB-порти почали з’являтись у комп’ютерах) 

У школі, в 10 та 11 класі, щочетверга, вони їздили на “комбінат” в райцентр, де хлопці переважно ходили на “автосправу”. Там вони вчили правила дорожнього руху і вивчали будову старого нещасного трактора і ЗіЛа, та ганяли на них вулицями райцентру в 11 класі. Потім здавали на права, хоча за віком ще й не мали права керувати такими транспортними засобами. Дівчат вчили шити, була ще спеціальність секретарки-машиністки, але Лора, Тоня, Іра і Юля пішли на нову тоді спеціальність — оператор ЕОМ, де їх вчили працювати за комп'ютером. В одній зі шкіл району був добре обладнаний комп'ютерний клас, не те що у їхній школі, де інформатику вчитель пояснював “на пальцях”... В комп’ютерному класі районної школи і проходили заняття. Наявність такої дорогої речі у Степана її не здивувала.

Лора не стала довго розглядати ноутбук і сіла біля приготованої для неї тарілки. Степан прийшов слідом, спираючись на милицю і розмовляючи по телефону якоюсь незрозумілою мовою, котру вона не могла визначити на слух. У спальні він одягнув чорний реглан, опалення ще не ввімкнули, було трохи прохолодно, до того ж Степан був лише у джинсах і футболці... Він з дуже серйозним виглядом слухав співрозмовника. Потім сів навпроти Лори за комп’ютер і приєднав до нього шнур, на інший кінець якого під’єднав… брелок від машини з логотипом “Opel”? Коли Степан закінчив розмову і відклав телефон, Лора звернулась до нього з питанням.

— А ти не будеш снідати?

— Я вже поснідав, — відповів він, не відволікаючись від екрану і набираючи текст на клавіатурі.

— Давно прокинувся?

— Майже о п’ятій.

— Нога боліла?

— Трохи нила.

Степан відповідав сухо і коротко, жодного разу не поглянувши на Лору, що викликало у неї тривогу — образився, що відмовила?..

— У тебе нова машина? — запитала вона дивлячись на ключі.

— Чому ти так вирішила? 

— Ну… В тебе нові ключі…

— Це не ключі, мАла. Це камера, — сказав Степан і підняв на неї погляд.

— Це такі шпигунські штучки? — розгублено усміхнулась Лора. 

— Ну, я ж типу Бонд, — Степан теж усміхнувся. — На цій камері є деякі фото і відео, які я включаю у свій звіт. Дуже зручно. СБУ-шники, правда, ці штуки люто ненавидять.

(Окуляри, ручка і брелок з вбудованою відеокамерою, яка може записувати також звук і фотографувати, подовжувачі для електроприладів, попільнички і підставки під канцтовари з вбудованим мікрофоном, а також інші подібні пристрої спецслужби багатьох країн відносять до "шпигунського обладнання" і їхнє використання заборонено. Хоча самі користуються. І досить активно. В Кримінальному кодексі України, котрий було прийнято 2001 року, це знайде відображення у статті 359 “Незаконні придбання, збут або використання спеціальних технічних засобів отримання інформації”. До його прийняття, старий КК подібної статті не містив, як не було і масового напливу таких пристроїв у країну.)

— Чому?

— Бо можна легко записати чи сфотографувати ЩОСЬ. Шманають, що є сили. А ми їх жартома називаємо “Служба Брелоків України”.

— Ми?

— Ми. Ну то таке… Хай не розслабляються. Технології не стоять на місці. Все стрімко розвивається. Колись комп'ютери займали цілі поверхи, а зараз ось він уже вміщується на кухонному столі. Скоро взагалі можна буде покласти до кишені…

— Вигладає він прикольно.

— Так, а ще він досить стресостійкий. ThinkPad. Їх і в пустелі тестували, і в космосі такі компи працюють. Здається, єдині, які там працюють. Просто звір-машина. Додали от ще USB-порт. Це вирішило купу питань.   

У Степана завібрував телефон.

— Хто це так рано? Ага. Слухаю. Привіт. Ні, не сплю. Хочу, давай, розкажи. Ну? Що за ШкандалЬ? — Степан уважно слухав, потім зморщив ніс і потер перенісся, — ах*єть… Ну звісно вони будуть робити зараз poker face (Вираз обличчя, що не виражає емоцій. Важливо при грі у покер, для введення опонента в оману), бо на кону — їхнє членство в НАТО, Болгарія ж ще лише кандидат. Так. Поставки потрібно довести, а от навчання офіцерів УНІТА так просто не відкинеш, самі ж і спалилися. Та звісно, що є в них такі штуки. Так одразу точну цифру не назву, ще ж пацани возили, але точно є і немало. Так, як почнуть бабахати — всі почують... Ха! Переплутати заїрців з ангольцями ще треба вміти!.. Ну що “чому” Ігорe?! Що “чому”? Що за дитячі питання? Бля, та не по зовнішності! Спеціалісти хЕрові! Заїрці розмовляють французькою, а ангольці — португальською, це я не знаю ким потрібно бути, щоб прийняти одних за інших. Хай краще скажуть, скільки їм відсипали за таке їхнє “нерозуміння”. Так, все ОТАК просто, якщо подумати, але ж для цього потрібен мозок. Нічого я не злий, просто людська тупість не має меж. В середу ввечері прилетів. Та живий, вареників на поминках ще не поїси. Я зараз саме закінчую звіт. Сьогодні завезу. Та ні, ногу не відірвало, на місці. Теж на місці, Ігорю. ВСЕ на місці. Не хвилюйся, — Степан зморщив чоло і поглянув на Лору, — все в мене працює. Так, я вже перевірив. Добре перевірив, не сумнівайся. Ігоре, досить триндіти, їдь на роботу краще. Я сьогодні приїду і зазирну до тебе, потримаюсь за твою шию, якщо ще рук вистачить її обхопити… Угу, руки теж на місці. Бувай, — Степан відклав телефон.