Фантомна довіра - Лана Вернік

Загострені до максимуму відчуття, підсилені пристрастю і довгою розлукою не дозволили їй рухатись довго, їх накрило одночасно і, починаючи відчувати заціпеніння, а потім сильний поштовх всередині, що розповсюдився наростаючим теплом по всьому тілу, Лора в якусь мить усвідомила, що не може втриматись на ньому зверху, її почало хилити вбік. Сили вирівнятися і втриматися зовсім не було, а падаючи вона зачепить ногу Степана. Ця думка полохливо билась у голові, але вона нічого не могла зробити, бо тіло її не слухалось. Міцні руки Степана підхопили її і він вклав її собі на груди. Вона втомлено перевела подих, відчуваючи скорочення м’язів всередині, що супроводжувались відчуттям неймовірної солодкої млості.

Лора знала, що жіночий оргазм не є важливим для продовження роду, тому що основним завданням для жінки є процес виношування дитини та її народження, але яке щастя, що вона була здатна його відчувати… що в її житті з’явився правильний чоловік, з яким це стало можливим. Читала, що багато жінок відчувають лише приємні відчуття під час сексу, але не оргазмічну розрядку. Вони живуть статевим життям, народжують дітей, але не знають, що таке оргазм. Можливо, вони просто не знайшли свого правильного чоловіка?..

ВІдчула, як рука Степана погладила її спину, хотіла поглянути на нього, але підняти голову ще не могла, світ продовжував гойдатись.

— Це було ЩОСЬ, — повільно вимовив Степан, — не можу підібрати вірне слово…

— Дякую, що спіймав мене…

— Будь ласка, — він поцілував її в маківку, помовчав і продовжив, — Лоро, Коли я закінчу з цими поїздками… Ти погодишся переїхати жити сюди, в цю квартиру?

— Але ж… це службова квартира, хіба Фурія її в тебе не забере? — вона повернула голову, зустрівши його очікувальний погляд.

— Не забере, — Степан не відводив від неї очей. — У мене ще в Києві справ по горло лишається. То як? Ти переїдеш жити до мене?

— Я… не знаю… — Лора знизала плечима.

— Чому? — Степан здивувався. Очікував, що така пропозиція буде сприйнята якось більш-менш радісно і охоче.

— Я подумаю... — Лариса вклала голову йому на груди. 

— Я можу якось вплинути на результат твого рішення? — її розмита відповідь його не влаштовувала.

— Степане… Все складно.

— Складно? Чи ти ускладнюєш?

— Я не знаю хто ускладнює, але про мене і так в селищі говорять різне… І про маму.

Степан повернувся на бік, опускаючи Ларису на ліжко поруч з собою.

— Що говорять?

— Різне, — вона відвела погляд. Не хотіла переповідати йому плітки. Хризонівна справиться з цим завданням краще, ніж вона. Степан мовчки дивився на неї. Він чудово знав, що поплескати язиками у селищі люблять. Чути різні небилиці про себе було неприємно колись і йому, але він поїхав, і хто там що думав про нього стало все одно, але Лора не така як він.

— Можливо, я зможу бувати в тебе час від часу, але переїхати жити… Мабуть, ні.

— Зрозуміло, — він насупився і, потягнувшись до тумбочки, дістав з неї паперові рушники. Відірвавши пару штук одним витер себе, іншим Лору і зім’явши клаптики паперу, кивнув головою, — повернемося до цього питання пізніше.

Лариса мовчки пригорнулася до нього. Вона б хотіла бути з ним на будь-яких умовах, тільки б бути поруч, але мама цього не дозволить… Після сварки з Ганькою мама сказала, що якщо Степан хоче з нею бути, то нехай зробить по-людськи, а не знеславлює їх на все селище. Вона не стала уточнювати, що саме мала на увазі матір, певно, що мова йшла про одруження. Проте на це Лора не сподівалася: вона не бачила сенсу Степану одружуватися, якщо він не бажає мати дітей… 

Вони заснули і, прокинувшись серед ночі, Лора згадала, що нічого не вивчила на практичні заняття. Не те, щоб вона взагалі нічого не знала, але потрібно повторити, бо по педіатрії завтра буде справжній допит. Минулого разу всі слабо підготувались і викладач погрожувала влаштувати “ зішкріб знань” з кори головного мозку кожному…

Вона обережно підвелась і, піднявши з підлоги светра, тихенько вийшла з кімнати.

Анатомо-фізіологічні особливості дітей з минулої теми і харчування дітей першого року життя плавили їй мозок. Хотілося спати і вона таки задрімала. Прокинулась від цокання милиці по підлозі. На кухню зайшов Степан.

— Лоро, ти справді сподіваєшся зараз щось вчити?

— Мені потрібно хоча б прочитати конспект… — Лора відкрила зошит і зробила над собою неймовірне зусилля, щоб почати читати — абсолютно не розуміючи зміст написаного нею ж тексту. Степан ні на мить не відводив від неї очей.

— Ти нічого так не засвоїш. Краще вранці трошки раніше прокинутись і почитати на свіжу голову.

— Мені і так рано прокидатися, бо потрібно на тролейбус… а потім…

— Я тебе відвезу на заняття.

— В тебе ж нога…

— Натискати на щеплення мені сили вистачить. Ходімо спати.

Вона ще якусь мить повагалась, а потім відклала зошит і підвелася з-за столу.