Українська література » » Чотири сезони - Стівен Кінг

Чотири сезони - Стівен Кінг

---
Читаємо онлайн Чотири сезони - Стівен Кінг
завищав Верн таким тоненьким голоском, наче от-от зомліє. — Оссподи Боже мій, дивіцця!

Я перевів погляд у тому напрямку, куди показував Верн, і побачив, що понад лівою рейкою ПЗЗШМ котиться синьо-біла куля вогню. Вона потріскувала й сичала на весь світ, наче ошпарена кицька. Стрімко пролетіла повз нас, і ми обернулися, щоб провести її поглядом, приголомшені тим, що такі штуки взагалі існують. За двадцять футів од нас вона раптово — хлоп! — і зникла, лишивши по собі масткий запах озону.

— Що я взагалі тут роблю? — пробурмотів Тедді.

— Охрініти! — радісно вигукнув Крис, задираючи обличчя в небо. — Це ж охрініти як кльово буде! — Але я поділяв думку Тедді. Дивився на небо й відчував якесь гнітюче запаморочення. За відчуттями це більше нагадувало зазирання в глибоку й загадкову ущелину з мармуровими стінами. Знову спалахнула блискавка, і ми всі поприсідали. Цього разу запах озону був гарячішим, виразнішим. Гуркіт грому накотився без жодної відчутної паузи.

Від нього ще дзвеніло у вухах, коли Верн тріумфально затріщав:

— ОН ТАМ! ОНО ВІН! ОН ТАМ! Я ЙОГО БАЧУ!

Якщо я захочу, то зможу зараз побачити Верна таким, як тоді, — варто лишень відкинутися на спинку крісла й заплющити очі. Він стоїть на лівій рейці, як мореплавець на носі корабля, однією рукою затуляючи очі від сріблястого сяйва блискавки, яка щойно вдарила, а іншу простягаючи вперед і показуючи на щось.

Ми підбігли до нього й подивилися в той бік. «У Верна просто розгулялась уява, от і все, — думав я. — Кровопивці, спека, а тепер ще буря ця… очі підводять і показують якусь чортівню, от і все». Але насправді це було не так, хоча на якусь частку секунди я раптом відчайдушно зажадав, щоб то виявився оптичний обман. Бо за ту частку секунди я зрозумів, що не хочу бачити жодних трупів. Навіть роздушеного під колесами вантажівки бабака.

У тому місці, де ми стояли, дощі напровесні розмили частину насипу, залишивши по собі непевний кам’янисто-піщаний обрив у чотири фути заввишки. У залізничників на жовтих дрезинах або ще руки не дійшли, або це сталося зовсім недавно й ніхто поки не знав. Під ним росли заболочені липучі зарості підліску, від яких віяло жахливим смородом. А з плутаного шалу кущів ожини стирчала біла-біла рука.

Чи дихав хтось із нас тієї миті? Я — ні.

Вітер міцнішав, налітав поривами й звідусіль, наскакував невідь звідки, закручував у вихорі, обдавав струменями нашу спітнілу шкіру й відкриті пори. Але я його наче й не помічав. Думаю, у душі я чекав, що Тедді от-от закричить «Десант — за борт!» Якби це сталося, я б, напевно, з’їхав з глузду. Було б краще, якби ми побачили все тіло, цілком і повністю. Але натомість стирчала лише ота млява кінцівка, страхітливо біла, з розпластаними пальцями, наче рука потопельника. Вона повідомила нам правду про всю ту подію. Пояснила кожен цвинтар у світі. Образ тієї руки поставав у моїй уяві щоразу, коли я чув чи читав про якесь звірство. А десь далі, там, де починалося плече тієї руки, лежала решта Рея Бравера.

Спалахувала і вдаряла блискавка. І за кожним ударом небо розривав грім, неначе над нашими головами почалися небесні перегони.

— Бльоооо…. — видихнув Крис. Вийшла не зовсім лайка й не зовсім сільська версія цього слова, така, як матюкаються в полі серед тонких стебел тимофіївки, коли ламається сінний прес. Натомість, то був довгий глухий склад без жодного змісту, видих, що проминув голосові зв’язки.

Верн, мов одержимий, облизував губи, ніби скуштував якийсь мутний новий делікатес — «Двадцять дев’ятий смак «Говарда Джонсона»[148], «Тібетські роли з ковбасою», «Міжзоряних равликів», щось таке чудернацьке, що заразом його потішило й викликало огиду.

Тедді тільки дивився. Вітер тріпав жирне злипле волосся, оголював йому вуха, потім знову прикривав. Його обличчя не виражало нічогісінько, було цілковито порожнім. Зараз, заднім числом, я вже можу вам сказати, що побачив на ньому щось, і можливо, так і було… але не тоді.

По руці повзали чорні мурахи.

У лісі обабіч колії здійнявся гучний шепіт, наче дерева щойно нас помітили й тепер висловлювали все, що вони думають із цього приводу. Із неба ринув дощ.

Краплі завбільшки з десятицентові монети падали мені на голову й руки. Вони змочили насип, і шлак ненадовго потемнів — та потім знову став таким, як раніше, бо голодна земля жадібно всотала вологу.

Великі краплини лупили хвилин, мабуть, із п’ять, а тоді перестали. Я глянув на Криса, але він тільки кліпнув у відповідь.

І тут налетіла буря. Усе сталося миттєво, наче в небі хтось потягнув за ланцюжок душа. На зміну шепоту прийшов гучний скандал. Було таке відчуття, що нас вичитують за наше відкриття. І було страшно. Але про хибні висновки тільки в коледжі розказують… та й то я помітив, що в хибність тих висновків тільки повні кретини могли повірити.

Крис перескочив зверху через водорий. Його волосся вже промокло й липло до голови. Я пішов слідом за ним. Верн і Тедді не відставали, але першими до тіла Рея Бравера дісталися ми з Крисом. Він лежав долілиць. Крис подивився мені у вічі. Його обличчя виражало твердість і суворість. То було обличчя дорослої людини. Я ледь помітно кивнув, наче він уголос до мене звернувся.

Думаю, Рей опинився внизу, більш-менш неушкоджений, замість лежати геть понівеченим між рейками, бо намагався порятуватися втечею, зіскочити з колії, але не встиг. Поїзд ударив його, і він полетів шкереберть униз. Приземлився головою в бік рейок, закинувши руки за голову, наче норець перед стрибком. Приземлився в це болітце, що вже потроху ставало болотом. Його волосся було темно-червонуватим, від вологи злегка кучерявилося на кінчиках. У волоссі проглядала кров, але небагато, не стільки, щоб аж до огиди. Мурахи були огидніші. Удягнений він був в однотонну темно-зелену футболку й сині джинси. За кілька футів од босих ніг я помітив пару брудних кедів із низьким верхом, що заплуталися в химерних заростях ожини. Я не одразу збагнув, що до чого — чому він тут, а його взуття там. Та потім дійшло, й усвідомлення вдарило, як підступний випад нижче пояса. Моя дружина, діти, друзі — усі думають, що мати таку уяву, як у мене, дуже класно. Із нею я не тільки всю ту грошву можу заробити, а ще й кіно собі покрутити в голові, коли нудно робиться. Вони

Відгуки про книгу Чотири сезони - Стівен Кінг (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: