Українська література » » Чотири сезони - Стівен Кінг

Чотири сезони - Стівен Кінг

---
Читаємо онлайн Чотири сезони - Стівен Кінг
Верн.

— Так. Правда. Просто… ненадовго стало зле. Як подумав про тих смоктунів.

Усі з серйозними мінами закивали. Ми п’ять хвилин перепочили в затінку й пішли далі: ми з Верном з одного боку колії, Крис із Тедді — з іншого. За нашими підрахунками, було вже близько.

23

Але, як виявилося, раділи ми завчасу. І, якби нам вистачило розуму дві хвилини витратити на те, щоб подивитися на карту доріг, то ми б зрозуміли причину. Ми знали, що труп Рея Бравера лежить десь біля Бек-Гарлоу-роуд, яка закінчується сліпим завулком на березі річки Роял. Через Роял веде ще один міст, по якому пролягає залізнична колія. І от що ми придумали: коли підійдемо близенько до Рояла, то водночас наблизимося й до Бек-Гарлоу-роуд, де Біллі й Чарлі припаркували машину, коли побачили хлопця. А що від Рояла до річки Касл усього десять миль, ми подумали, що рибка в сітці.

Але ті десять миль петляли, як ворона літала. Колія між річками Касл і Роял не йшла навпростець. Вона робила плавну петлю, огинаючи гористу, кам’янисту місцину під назвою Стрімчаки. Якби ми глянули на мапу, то ця петля була б як на долоні, і ми б зрозуміли, що замість десяти миль тупати нам усі шістнадцять.

Першим це запідозрив Крис — коли вже перевалило за полудень, а річки Роял усе не було видно. Ми зупинилися, щоб він міг вилізти на високу сосну й добре роздивитися місцевість. А коли він спустився, то повідомив нам, що все дуже просто: до Рояла ми дійдемо десь о четвертій дня, а то й пізніше, та й то якщо ворушитимемо булками.

— От срака! — голосно вилаявся Тедді. — І що нам тепер робить?

Ми подивилися один одному в змучені спітнілі обличчя. Голодні й роздратовані. Велика пригода перетворилася на довгий нудний похід — було брудно й подеколи страшно. Напевно, і вдома нас уже шукали. І навіть якщо Майло Пресман не заявив на нас у поліцію, то це міг зробити машиніст поїзда, від якого ми тікали на мосту. До Касл-Рока ми планували доїхати автостопом, але четверта година — це за три години до темряви, а в сутінках ніхто не підбере чотирьох хлопців на сільському путівці.

Я спробував викликати в уяві гарний образ олениці, яка паслася на зеленій ранішній траві, але він вийшов запорошеним і якимось неживим, не кращим за трофейну голову над каміном у чиїйсь мисливській хатині, зі зволоженими очима, щоб фальшиво блищали, мов живі.

— Однак, якщо йти, усе ж буде ближче, — урешті сказав Крис. — Пішли.

Він розвернувся й рушив уздовж колії — у запорошених кедах, з похиленою головою. Його тінь калюжкою розливалася попід ногами. І за хвилину ми всі вервечкою потяглися за ним.

24

Упродовж років, які минули між тими подіями та написанням цих мемуарів, я напрочуд мало згадував ті два вересневі дні (в усякому разі свідомо). Асоціації, пробуджені тими спогадами, так само неприємні, як трупи, що спливають на поверхню ріки щотижня після артобстрілу. Через це я ні разу не піддав сумніву наше рішення піти по рейках. Іншими словами, я іноді загадувався про те, що ми надумали зробити, але ні разу про те, як ми це зробили.

Але тепер на думку спадає значно простіший сценарій. Я певен: якби ця ідея нам сяйнула тоді, ми б її зарізали. Іти по рейках здалося б охайнішим, кльовішим, як ми тоді казали. Проте якби ідея все-таки прийшла й ми її не зарізали на місці, то не сталося б жодних тих подій, що відбулися далі. Може, навіть Крис із Верном були б досі живі. Ні, вони не згинули в лісі чи на залізничній колії. У цій історії ніхто не помирає, крім кількох кровопивць і Рея Бравера. Але ж, якщо відверто, то він був мертвий до того, як вона почалася. Але правда в тому, що з нас чотирьох, хто кидав монетки, щоб визначити, кому бігти до «Флорида-маркету» по харчі, досі живий лише той, хто бігав. Старий мореплавець у свої тридцять чотири, з вами, Милостивий Читачу, у ролі весільного гостя (а зараз хіба не час вам подивитися на моє фото на задній обкладинці, щоб перевірити, чи ти зачарований моїми очима?)[147]. Якщо ви відчуваєте з мого боку певну сердитість, то ваша правда, але хтозна, може, у мене є на те причина. У тому віці, коли ми всі чотирьох могли б вважатися надто молодими й незрілими, щоб стати президентами, троє з нас мертві. І якщо незначні події з роками справді відлунюють усе сильніше й сильніше, то так, якби ми вчинили просто й зробили гак через Гарлоу, може, тоді мої друзі були б сьогодні живі.

Якби ми зловили машину й під’їхали трасою Сім до церкви Шило, що стояла на перетині шосе й Бек-Гарлоу-роуд (принаймні до тисяча дев’ятсот шістдесят сьомого, коли згоріла впень — подейкують, що від недопалка, кинутого якимсь дармоїдом). Трохи везіння — і ми б ще до заходу сонця попереднього дня прочісували той квадрат, де Біллі та Чарлі припаркувалися зі своїми страшнючими козами.

Але ця ідея не прижилася б. Її б відкинули — не за допомогою підкріплених фактами аргументів та заведеного в суспільстві способу дебатування, а методом бурчання, сердитого зиркання з-під лоба, пердіння й піднятих середніх пальців. Словесну частину дискусії стимулювали б такими влучними блискучими сентенціями, як «Та посрати. Це фігово», а також старим надійним тузом із рукава: «Тебе що, у дитинстві мама головою об підлогу впустила?»

Невисловленим (мабуть, ця думка була надто глобальною, щоб про неї говорити) лишалося те, що ми робимо дещо грандіозне. Це вам не просто казитися з петардами чи заглядати ззаду крізь дірку в дерев’яну дівчачу вбиральню в Гаррисон-парку. То було щось із розряду «перший секс», «вступ до лав армії» чи «легальна купівля першої пляшки випивки». Просто заскочити в крамницю, розумієте, вибрати пляшку доброго скотчу, сяйнути перед продавцем посвідченням і водійськими правами і вийти — з усмішкою на губах і коричневим пакетом у руці. Член клубу з кількома більшими правами та привілеями, ніж ті, що їх надавала наша стара халабуда під бляшаним дахом.

Усім глобальним подіям у житті передує ритуал — обряд переходу, магічний коридор, де стаються зміни. Купувати презервативи. Стояти перед священиком. Підняти руку й промовити слова обітниці. Або, якщо хочете, іти по шпалах залізничного полотна, щоб зустріти на

Відгуки про книгу Чотири сезони - Стівен Кінг (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: