За вуаллю брехні - Юлія Ковалевська

Королівський замок, гардеробна. Естеса стоїть по центру кімнати, а навколо неї носяться служки. Сьогодні вона повинна виглядати бездоганно. До кімнати зайшла ще одна служниця.

– Ваша Величносте, – дівчина вклонилась, – Їх Високості вже під’їжджають до головних воріт.

– Добре, дякую. Закінчуйте, – наказала вона іншим, і вони довершили її образ вишуканою короною із інкрустованими діамантами. Її обличчя осяяла щаслива усмішка.

Жінка вийшла з покоїв і швидко пролетіла коридорами замку до головного входу. Вийшла надвір, засліплена сонцем, а потім її очі наштовхнулись на хлопчика років семи, що з голови до п’ят був вкритий товстим шаром пилюки та бруду. Ессі схопилась за серце і думала зараз втратить свідомість. Вона ж просила не бруднитись, бо до них їдуть гості – ерцгерцог Остіс Семілі та його дружина ерцгерцогиня Мар’єн Семілі, володарі землі Арітерґ, а також їх маленькі близнята.

– Торіане, що трапилось?! – скрикнула вона і підбігла до свого сина, присівши навпроти нього і затуливши рот рукою, у німому шоці, бо спереду все виглядало ще сумніше. Хлопчик відвів свої кавові очі в сторону, ніби йому було соромно, а сам ледь стримував усмішку. Знав, що мама добра і сварити не буде.

– Я його таким уже знайшов, – весело промовив чоловік, що стояв поруч і не сильно то й був чистішим за дитину. Ессі різко піднялась глянула на нього, але вся злість миттєво вивітрилась, щойно їх погляди зустрілись.

Поки в Естеси була істерика і вона не бачила нічого окрім бездиханного тіла свого чоловіка, до нього миттю прибіг пан Ольт Ерго. Перевірив пульс, серце ще билось, отже він просто втратив свідомість від перевтоми і поранення. Тож, його ще можна врятувати, до чого йому заважала приступити неадекватна ерцгерцогиня. Її вивели звідси і він зміг виконати свою роботу, заручившись допомогою кількох інших медиків, яких сам же навчав. Потім його з тронної зали перенесли до покоїв, де на підлозі неспокійно спала юна ерцгерцогиня. Її переніс на ліжко Вінс. Зараз він зрозумів, що вона дійсно дуже сильно кохає Торіана, як би боляче йому не було цього визнавати. Усі його мрії та сподівання тепер він залишить у минулому.

Через кілька годин майбутній король прийшов до тями. Надворі ніч, але в покоях горять свічки, аби Ольт міг приходити і перевіряти стан пораненого. Він сидів у вітальні і тихо дрімав на дивані. Його помічник чатував, чекав, коли прийде час будити лікаря, аби той зробив ще один огляд.

Торіан спробував відкрити очі, але вдавалось це поки погано. Усе плило, голова крутилась, але дещо він все ж зміг розгледіти – силует сплячої поряд дівчини. Розмиті події минулого дня почали спливати у затуманеному розумі, але лише одна фраза чітко звучала в нього в голові: «Торіане, ти станеш батьком...»

Від цих слів у його грудях розливалось приємне тепло, що тамувало його біль, заліковувало його рани. Він із зусиллям підняв руку і торкнувся щоки своєї коханої, яка солодко зітхнула. Вона теж прокинулась, відкрила очі і побачила усмішку свого коханого чоловіка. Закрила очі, загадково всміхаючись. Ессі думала, що померла і зараз знаходиться в обителі душ, де вони проживають своє щасливе загробне життя. Але потім різко розплющила очі і вскочила на ліжку.

Зараз вона дивилась на свого чоловіка очима повними сліз і досі не могла повірити, що це реальність. Вона обережно торкнулась його обличчя, а він пригорнувся до її рук. Схлипи стали голоснішими, вона кинулась йому на шию, змусивши застогнати від болю, але Торіану було байдуже, він просто дуже хотів зараз бути ближчим до неї.

У дверях стояли лікар та його помічник, усміхаючись. Ольт дав знак, що їм поки варто залишити Їх Високостей наодинці.

– Ессі, – хрипло сказав Торі, привертаючи її увагу до себе. Вона ледь могла розгледіти його обличчя за пеленою сліз. – Я кохаю тебе.

Цим він викликав ще більше сліз, але потім відволік її повним ніжності поцілунком.

– Що ж мені з вами робити, хлопці? – вперла руки в боки і осудливо похитала головою. Торіан притягнув її до себе, забруднюючи ще й її вишукану сукню. – О, ні, що ж ти коїш!...

Вона намагалась вириватись, але чоловік вимогливо накрив її вуста своїми, чим зупинив потік невдоволених вигуків. Син відвернувся і закотив очі.

– Заспокоїлась? – прошепотів, лоскочучи. Жінка кивнула, намагаючись вгамувати уже геть інші емоції. Торіан побачив, як на подвір’я заїжджає карета, розвернув Естесу спиною до себе, обійняв, бруднячи їй ще й спину, і поклав руки на її знову округлий живіт.

Вони перемогли тирана, перемогли смерть і змогли отримати найбільш бажану винагороду – щасливе життя, сповнене ніжністю та коханням.

Шановні читачі!

Щиро дякую вам за те, що ви виділили свій час на читання мого першого роману! Написання цього твору було для мене неймовірним досвідом, і ваша підтримка дала мені неймовірні сили й мотивацію. Ви моє натхнення!❤️

Запрошую вас до моєї новинки "Попелище минулого", гаряченької новели про демона помсти та відьму, що любить лоскотати йому нерви (｡•̀ᴗ-)