За вуаллю брехні - Юлія Ковалевська

Усі приготування завершені, залишився останній крок.

Люди потрохи їхали з табору. Вони оселялись у будинках союзників у столиці, готували позиції. Стало помітно, що й король почав виводити більше варти на патрулювання, розпочав перевірку бойової готовності своїх «псів». Він знав, що щось готується. Усе-таки чутки дійшли до всіх.

Потрохи почали роз’їжджатись й інші групи по навколишнім селам та лісам. Їхали вони різними шляхами в різні дні, аби менше привертати увагу.

Ессі та Торіан, а також командири, як от Аліксен, були в столиці. З будинку вони не виходили, але хто б їх впізнав у сільських лахах.

Ця ніч настала.

Армія, що була неподалік, певно вже рушила, аби на світанку зайти в місто. Так само рушили й інші треновані загони. З вікна будинку Ессі бачила, як вулицями групами ходять «пси» в повній екіпіровці, вони теж готові прийняти бій. Вони вже йдуть зустрічати на підступах до міста тих, хто наважився виступити проти короля. Проте значна їх кількість залишається в самому місті, адже було помітно, що тут раптом значно зросла кількість жителів.

На плечі дівчини лягли гарячі долоні, Торіан розвернув її до себе й обійняв міцно-міцно.

– Усе буде добре. Ми впораємось, – прошепотів він. Ессі втислась у нього ще сильніше. – Може хочеш ще відпочити? У нас ще є час допоки все почнеться.

– Ні. Хочу провести його з тобою, – вона подивилась у його очі, що виблискували у темряві і Торіан накрив її вуста солодким поцілунком, а потім несподівано підхопив на руки і ліг з нею на ліжко, пригорнувши до себе.

– Я без тями кохаю тебе, – прошепотів він, Ессі все так же дивилась йому в очі. Вона посміхнулась.

– І я тебе кохаю, – відповіла дівчина, придушуючи бажання сказати те, що вже близько тижня її бентежить і змушує відчувати перед чоловіком провину. Знову їхні вуста злились воєдино, вони хотіли як можна більше знаходитись поруч, поки не доведеться розділитись і йти в бій.

Десь за годину почувся шум. Далеко, ще поки за межами столиці. Торіан скочив на ноги і виглянув у вікно. До нього підійшла дружина і побачила заграву – у сірій темряві світанку щось палає на підступах до столиці. Схоже королівська дивізія викотила катапульти і запускає палаючі снаряди. Армія Аліксена не може це собі дозволити, бо тоді доведеться стріляти по місту. Схоже бій буде важчим, ніж здавалось. Але відступати вже нікуди: перемога або смерть.

Також приблизно зараз у різних куточках країни люди Вінса потрохи нищать членів Ради. Не повинно при владі залишитись нікого, хто підтримував дії тирана. Тепер настала і його черга. Торіан пішов готуватись: вдягнув на себе легкий обладунок, взяв свою гостру шпагу, пістолі. Згодиться усе. Ессі теж переодяглась у той самий одяг, що його їй дав Аліксен і натягнула легкий обладунок. У цьому буде зручно рухатись.

Небо почало фарбуватись у помаранчеві кольори. Прекрасна погода ніби давала їм знак, що сьогодні на них чекає успіх. Звуки битви ставали все ближчими і ближчими, королівська дивізія та варта потрохи відступали до центру. З кожною захопленою вулицею до солдатів приєднувались повстанці і бились пліч-о-пліч з ними. Навіть декілька «псів» вирішили змінити сторону. Схоже не у всіх відмерли моральні принципи та совість.

Настав час іти. Торіан із величенькою групою вправних повстанців, Аліком та Вінсом збирався вже покидати цей сховок і висуватись до входу в таємні ходи, але його схопила за руку Ессі, потягнула на себе і подарувала найніжніший і одночасно найприреченіший поцілунок.

– Я тебе кохаю, будь ласка, повертайся до мене, – прошепотіла дівчина, коли вони схилились чолами одне до одного.

– Інакше і бути не може, – так само тихо відповів чоловік, – я теж тебе кохаю, бережи себе.

Він поцілував її в чоло і пішов, залишивши стримувати сльози. Ессі заспокоїлась, схопила арбалет і разом з Ості та групою лучників вирушила на свою позицію. Тишком-нишком вони дістались оперного театру, з даху якого буде зручно вести вогонь та, якщо що, відступати по інших дахах сусідніх будівель. Непомітно проникнувши всередину, вони піднялись на дах, навпочіпки добігли до балюстради, почали заряджати зброю і ще раз перевіряти її справність. Естеса оглянула площу, на якій вже готові до бою стояли вояки і чекали, поки до них дійдуть вороги. Цю лінію оборони варто трохи прорідити, саме тому був поданий сигнал і з багатьох дахів почали сипатись стріли та арбалетні болти, підкошуючи «псів», що такого явно не очікували.

– В укриття! – закричав хтось знизу, вони почали розбігатись та закриватись щитами. Саме тоді з навколишніх будинків та провулків на площу почали вибігати повстанці та крушити армію тирана. Пальці дівчини вже німіли від безперервних пострілів та перезаряджань. Вона присіла, сховалась за колоною балюстради і знову заряджала наступного болта. Повз дівчину пролетіла стріла, зачепивши плече. Ессі зашипіла і схопилась за нього, а до неї підлетів Остіс.

– З тобою все гаразд? – занепокоєно запитав він. – Допомога потрібна?

– Ні, все гаразд. Лише подряпина, – закривавленою рукою вона схопилась за арбалет, – продовжуємо!

Вона знайшла позицію лучників і побачила чоловіка, що цілився в неї. Проте його голова відкинулась назад, а тіло звалилось на землю, щойно прямо в чоло йому влетів арбалетний болт помсти.