Пожежник - Джо Хілл

— Вйо, кобилко! — гукнула Джеймі, і у відповідь почувся чоловічий регіт.

Озирнувшись, Гарпер побачила Майкла, який ішов між Беном і Керол. Хлопець тягнув попід руку Пожежника, наче ніс на собі мішок з вівсом. Пожежник завжди здавався дорослим, а Майкл — дитиною. Але тепер Гарпер бачила, що рудий хлопчина більший за Джона, ширший у плечах. На голову Джонові було щось натягнуте — скидалося, що то була мішковина.

Гарпер підвели до одного з високих покручених кам’яних постаментів. Уперед виступив хлопчик (якого вона подумки називала Бові), в руках він тримав жовтий держак від швабри. Гарпер подумала, що зараз її поб’ють. Однак ні. Сестри Нейборс смикнули її за руки назад. Держак притисли до дальнього боку кам’яної колони, а тоді дівчата знову взялися за клейку стрічку, прив’язуючи Гарпер зап’ястями до швабри. Варто було їм скінчити, як жінка усвідомила, що опинилася в пастці, зіперта спиною на зазублену каменюку, з відведеними назад руками.

За десять футів від неї Чак Карґілл разом з іншими хлопцями приставили до однієї з брил Пожежника. Вони так само завернули йому руку та прив’язали зап’ястя клейкою стрічкою до лопати, притиснутої з іншого боку брили. Щойно вони його пустили, коліна у Джона підігнулися — чоловік досі був непритомний — і він з’їхав донизу, розставивши ноги та похиливши підборіддя на груди.

Таборяни стояли осторонь, уздовж зовнішнього рубежу кола каменів, витріщаючись на дійство. У миготливому світлі смолоскипів їхні обличчя видавалися їй геть незнайомими — то були бліді нерозбірливі плями, на яких жевріли повні страху очі. Гарпер шукала поглядом бодай одне знайоме обличчя і побачила одинадцятилітню Емілі Вотерман. Вона спробувала всміхнутися очима до Емілі, однак дівчинка лише здригнулася, наче на неї вирячилася якась божевільна.

Позаду натовпу, біля підніжжя широких сходів, що вели до прочинених дверей каплиці, коїлася якась метушня. Гарпер розчула викрики, серед людей почалась штовханина. Двоє хлопців випхали попереду себе Рене Ґілмонтон, штовхаючи її прикладами у спину та плечі. Вони її не лупцювали. То не було побиття. У такий спосіб вони підганяли жінку, поперемінно гепаючи у спину, тим самим нагадуючи про власну присутність. На думку Гарпер, Рене ступала з неабиякою гідністю. Її руки були зв’язані за спиною розкошланою мотузкою, з тих, якими перев’язують пакунки, обгорнуті коричневим крафтовим папером. Поріз у неї на лобі кровив, і Рене кліпала очима, змахуючи кров, яка цівкою стікала їй на ліве око, але, попри це, обличчя залишалося спокійним, а підборіддя навіть трохи здіймалося догори.

Еллі йшла відразу за нею, викрикуючи хрипким і тремтливим голосом:

— Нахер пішли, вилупки! Позабирали свої срані руки від мене!

Руки в неї теж були зв’язані за спиною, Джеймі Клоуз тримала її за плече. Гарпер навіть не здогадувалася, що Джеймі відійшла від неї, але ось вона, ця дівчина, ступає, ведучи Еллі. Допомоги Джеймі вистачало: обабіч Еллі йшло два хлопці, тримаючи її за плечі, а ще двоє простували позаду. З губ Еллі крапала кров. Зуби вкривав багрянець. На дівчині були фланелеві піжамні штани та кенгурушка «Бостон Ред Сокс». Босі ноги вже встигли забруднитися у болоті.

— Ставай навколішки, — промовила Джеймі, коли вони дісталися до краю кола. — І стули свого сраного писка.

— Ми маємо право висловитися на власний захист, — сказала Рене Ґілмонтон. Позаду неї виринув приклад гвинтівки й ударив її в ліву ногу. Обидві ноги їй підкосилися, і Рене впала навколішки.

— Маєш право стулити хавальника! — вигукнула якась жінка. — Свого бридкого брехливого хавальника!

Гарпер не помітила, як Бен і Майкл пішли, але розгледіла їх тепер, коли вони виходили з кафетерію. З собою вони вели Ґілберта Клайна та Мацца.

На обличчі Ґіла застиг байдужий вираз досвідченого гравця у покер, в якого на руках міг бути як «фул-хаус», так і геть нічого — годі було розгадати. Мацц, проте, перебував у стані піднесення. Хоча і був одягнутий у джинсове пальто та поплямовану футболку «Bad Company»[156]. Ступав він ледь не підстрибом, з бадьорою впевненістю крутія-бізнесмена, який прямує на роботу в мангеттенську висотку, де його дожидається чек на шестизначну суму.

Ґіліян допомогла Керол зійти на кам’яну лаву, розташовану акурат між Гарпер та Пожежником. Керол стала, похитуючись. Погляд у неї був нестямний, з очей струменіли сльози. Щоб привернути загальну увагу, рук вона не здіймала. Не було потреби. Тихе гарячкове бурмотіння — суміш стурбованого шепоту та стишених ридань — принишкло. Якусь мить панувала така тиша, що єдиним звуком було шипіння і потріскування смолоскипів.

— Мій батько мертвий, — промовила Керол, і понад натовпом з 170 душ здійнявся повний розпачу стогін. Керол не зронила ані слова, поки знову не настала тиша, і лишень тоді повела далі. — Три місяці тому Пожежник намагався його вбити, але зазнав невдачі. Цієї ночі він повторив спробу. Цього разу успішно. Він увів йому в кров бульбашку повітря, викликавши тим самим смертельний серцевий напад. А може, це зробила медсестра.

— Це цілковита нісенітниця, — голосно й упевнено промовила Рене.

Один з хлопців позаду завдав Рене удар між лопатками, від якого вона завалилася вперед, обличчям додолу.

— Не чіпайте її! — закричала Еллі.

Джеймі схилилася до Еллі та промовила:

— Ще раз своє патякало роззявиш, я відріжу тобі язика і приб’ю його до дверей церкви.

В одній руці Джеймі тримала ніж — звичайний ніж для м’яса з зазубленим лезом — який піднесла Еллі до щоки, повернувши його так, щоб він відблискував у світлі смолоскипів.

Еллі шалено, розлючено і злякано зиркнула на тітку. Але Керол зустріла той погляд очима, які, здавалося, не впізнавали дівчину.

— Дитя, — промовила Керол, — тобі дозволено буде говорити, коли до тебе звернуться, і ні на мить раніше. Роби, як кажу, або я не зможу тебе захистити.

Гарпер була певна, що зараз Еллі закричить, ляпне щось дошкульне, і тоді Джеймі справді її поріже. Натомість дівчинка ошелешено втупилася у власну тітку — наче щойно дістала ляпаса — а тоді розплакалася, і плечі в неї здригалися від схлипувань.

Керол обвела поглядом свою парафію, кожне її обличчя. У вологому прохолодному повітрі витав запах солі. У небі, повний на дві третини, сяяв Місяць. Хлопець у церковній вежі — від ока в дзвіниці нікому не втаїтись — нахилився вперед, зіпершись ліктями на бильця, і спостерігав, що відбувається внизу.

— Я також переконана, що Пожежник убив мою сестру, Сару, — промовила Керол. — Думаю, вона дізналася про його наміри порішити мого батька, тож йому довелося вбити її до того, як вона встигла нас попередити. Довести це я не можу, але вірю.

— Та ти нічого довести не можеш! — прокричала з