Пожежник - Джо Хілл

— Правиця Божа! — залунав чийсь крик. — Це правиця Божа!

Гарпер підвела очі й побачила в небі велетенську вогненну руку, завбільшки з залізничний вагон, яка прямувала додолу. Рука метнулася в центр кола каменів, опустившись на гранітну лаву, де ще мить тому стояла Керол, яка тепер ховалася під нею в обіймах Майкла.

Від удару гігантського розпеченого кулака задвигтіла земля. Кулак вибухнув, перетворившись на величезні крила з полум’я, які здійнялися догори, випалюючи поверхню валунів довкола. Трава зашипіла, обертаючись на збляклі помаранчеві нитки, а тоді спалахнула й вигоріла. З центру кола порснуло розжарене повітря, і порив був таким сильним, що повалив Гарпер долілиць, Джонові на коліна. Від вибухової хвилі люди у натовпі заточилися — ті, хто стояв у передніх рядах, сахалися й задкували, таранячи спинами юрбу.

Лунали розпачливі зойки та перелякані крики. Емілі Вотерман збили з ніг ошелешені, приголомшені дорослі, а тоді колишній сантехнік Джош Мартінґейл усією своєю вагою у 212 фунтів наступив їй на зап’ясток. З лунким хрускотом її рука зламалася.

Вогненна рука з небес щезла практично відразу, як з ударом опустилася на землю, залишивши по собі тільки опалену траву й кам’яну лаву, що й далі диміла, подарувавши сховок Керол та Майклу, які лежали в обіймах попід нею.

— Як? — дивувалася Гарпер. — Хто...

— Нік, — відповів Пожежник.

Ще якихось кілька секунд тому вся паства Керол Сторі яскраво сяяла, єднаючись у сліпучій гармонії гніву й тріумфу, але тепер уже не світився ніхто — дременувши навтьоки, таборяни наштовхувалися одне на одного, сахаючись на всі боки з грацією переляканої худоби. Північніше, з боку лазарету, в натовпі виникла прогалина. Люди роззиралися, а побачивши, що наближається, пускалися тікали. Білл Гетворт, двадцятидворічний юнак, який колись був студентом інженерного і пробув у таборі вже чотири місяці, побачивши те, що рухалося до них, не зміг дати раду своєму сечовому міхуру — спереду на його джинсах поволі розпливлася темна пляма. Чотирнадцятирічна Керрі Смолз, яка пробула в таборі Віндем лише три тижні, впала навколішки, забурмотівши собі під носа: «Отче наш, що їсть на небесах, най світиться тім’я Твоє».

До них поволі наближався Нік. Голова його палала, на місці очей палахкотіли дві жарини, руки перетворилися на вогненні пазуристі лапи, а позаду тягнулося довге пасмо чорного диму.

6

Вони розступилися: море людських тіл перед Мойсеєм, загорнутим у рясу з полум’я. Крокуючи до них, він уже почав поволі гаснути. Блакитна корона, що палала довкола голови, замерехтіла, мигочучи барвами різних відтінків — смарагдовим, тоді блідо-жовтим, — перш ніж зблякнути, порснувши хмаркою білого диму. Утім, його очі й далі палахкотіли: розпечені, сліпучі жарини.

— Вперед, — промовив Пожежник. — Це наф сигнал до втефі.

Щоразу як він силкувався вимовляти шиплячі, з понівечених губ добряче бризкало кров’ю.

Гарпер та Еллі підвели Джона, взявши його за руки з обох боків. Він ледь тримався на ногах, які підтиналися під ним, мов ватяні, і одразу ж заточився уперед. Гарпер з Еллі вдалося втримати Пожежника, підхопивши його попід руки і підперши плечима.

— Ховаймося за Ніка, — промовив Пожежник. — Вони жахаються його. Жахаються не менфе, ніж мене.

Та не встигли вони й кількох кроків ступити (Еллі з Гарпер допомагали Джону переставляти ноги), коли пролунало пронизливе пищання клаксона, верескливе «бііп-бііп», яке, здавалося, прошивало Гарпер наскрізь. Вона завмерла і спантеличено роззирнулася, кидаючи погляд то на дорогу, то на вершечок пагорба.

Раптом спалахнули фари — сліпуче блакитне світло ксенонових фар, крижане сяйво, яке струменіло над величезним снігоочисним плугом.

Промені осяяли людину, яка стояла футів за вісім перед вантажівкою, чоловіка у брудному светрі з вишитим оленем, що стрибав на зеленому тлі. На шиї в чоловіка теліпався зашморг — розпатлана мотузка, яка тягнулася понад плугом до решітки вантажівки. Руки в постаті були зав’язані за спиною. Під світлом фар тонке біляве волосся перетворилося на блискотливі сталеві волокна.

Сяйво також вихопило з темряви Марка Маццучеллі. Мацц подолав уже ярдів п’ятдесят ґрунтовою дорогою, бо, певно, вирішив, що вдосталь часу провів, насолоджуючись принадами табору Віндем, тому час пошукати кращої долі. Та щойно спалахнуло світло фар, він зробив ще один непевний крок і закляк на місці.

— Якого хера? — проказав Мацц, і в раптовій тиші його голос пролунав напрочуд гучно.

Спалахнула ще одна пара фар, тоді інша. Одні належали «гамві» з відкритим верхом, інші зблиснули на «шеві сілверадо інтимідейтор» на шістьох гігантських шинах. З прожекторів, встановлених на даху авто, било сліпуче світло. На дорозі, позаду цих автівок, стояли ще як мінімум два «пікапи».

Нельсон Гайнріх, кульгавий із зашморгом на шиї, озирнувся до світла.

— Бачите! — закричав він. — Бачите, казав же я вам! Казав, що тута вони і будуть! Усі вони! Сотні дві заражених назбирається! Казав же, що поможу! А тепер відпустіть мене! Ви обіцяли! Обіцяли, що на цьому наші справи буде скінчено!

Нічну тишу розітнув підсилений голос (на даху «інтимідейтора», поряд з прожекторами, було приладнано гучномовці). Гарпер упізнала його. Усі вони впізнали. Мальборо-Мен був популярною персоною на всьому узбережжі.

— Обіцянка є обіцянка, — промовив він. — І ніхто не насмілиться сказати, що Мальборо-Мен не дотримує слова. Хто-небудь, звільніть містера Гайнріха.

На пасажирському сидінні «гамві» підвелася постать у камуфляжі. У руках чоловік тримав «бушмастер». Він припасував ствол рушниці до верхівки лобового скла, а тоді відкрив вогонь.

7

Нельсон Гайнріх смикнувся. Його хребет вигнувся дугою, неначе хтось зацідив йому по спині сталевим прутом. З грудей чоловіка порснув червоний дим, який багряною хмаркою завис у повітрі. Нельсон спробував був бігти, ступив два кроки, але мотузок, обв’язаний довкола горла, рвонув його назад. Він поточився і впав додолу.

Мацц і собі розвернувся, кинувшись бігти. Зробив крок, другий, а тоді кулі настигли і його — шматуючи спершу ноги, потім влучаючи у спину, лунко, немов краплини дощу розбивались об натягнутий барабан. Остання куля наздогнала його, коли він уже падав на землю, поцілила в плече і з силою розвернула тіло — Мацц розпластався горілиць посеред дороги, втупившись в імлисте нічне небо.

«Гамві» рушив з місця, гуркочучи по вибоїстій дорозі та здіймаючи в повітря білу крейдяну хмару. Авто попрямувало у темряву, кудись між каплицею та кафетерієм, відтинаючи можливий шлях для втечі у той бік. Промені фар ковзнули по багнистій дорозі, вихопивши з пітьми Ніка. «Гаммер» не став спинятися, а лише прискорився, на всіх парах женучи до хлопчика. Гарпер викрикнула його ім’я. Він, звісно, нічого не чув.

«Гамві» з хрускотом прокотив по Маццу, стрясаючись, наче втрапив у глибоку вибоїну.