Пожежник - Джо Хілл
Керол опустила записку й, похитуючись на місці, заплющила очі. Варто їй було їх розплющити та підвести погляд, як Майкл уже чекав на вказівки. Керол простягнула йому аркуш паперу, і хлопець знову підніс доказ до юрми, щоб усі могли побачити його на власні очі, а тоді передати далі натовпом.
— Це нічого не доводить! — прокричала Рене, досі борсаючись у грязюці. — Жоден суд в Америці не визнав би це належним доказом. Ані записку твого батька, яку, цілком можливо, він написав під примусом, ані халіган, сліди на якому могли підробити.
Вона повернула голову, скерувавши погляд до юрби, яка вишикувалася край кам’яного кола.
— Ніхто нікого убивати не планував. Ми говорили про втечу! Не про вбивство. Усе, чого хотіли Гарпер і Джон, — зібрати невеличку групу людей та полишити табір, попрямувати до острова Марти Квінн... він справді існує. Маючи на руках заряджений телефон, ми можемо це довести. Їхній сигнал досі транслюється в інтернеті. Ніхто з них — ані Керол, ані будь-хто інший — не може запропонувати вам прямий доказ злочинного умислу, який би справжній суд визнав правочинним.
— Дозволю собі не погодитися, — промовив Мацц, стоячи ззовні кола.
Щойно Рене згадала острів Марти Квінн, як натовпом поширилося знервоване бурмотіння, тихий гомін, неначе загудів від перешкод аудіопідсилювач. Та щойно заговорив Мацц, більша частина юрми знову затихла.
— Кілька ночей тому всі ми зустрілися на таємному зібранні, на острові Пожежника: я, Ґіл, Рене, Дон Льюїстон, Еллі... онде вона... Пожежник та сестра, — гучно промовив Мацц. — Рене питала мене, чи бажаю я стати главою служби безпеки табору, коли Пожежник позбудеться Бена Патчетта і Керол. А сестра, вона обіцяла, що я зможу обрати собі будь-яку дівку, якій тільки виповнилося чотирнадцять. Мені б лише доводилося тримати всіх у шорах. От тільки вони не здогадувалися, що я вже шепнув на вухо містеру Патчетту, що заварюється каша, і пообіцяв працювати подвійним агентом на благо табору. Рене та Еллі гадали, що розумні, коли допомогли нам крадькома полишити камеру. Вони-бо не знали, що містер Патчетт дозволив їм нас викрасти. Бен Патчетт, Чак Карґілл та Майкл Ліндквіст підлаштували все, щоб я міг зібрати потрібну інформацію.
— І Клайн усе це може підтвердити, — сказав Бен Патчетт, стусонувши Ґіла у спину. — Правда ж, Клайн?
Ґілберт спрямував погляд своїх спокійних сірих очей на Рене. Вигляд у неї був такий, немов їй щойно зацідили прикладом гвинтівки в живіт. Наче її от-от мало знудити.
— Я хіба одне підтвердити можу, — промовив Ґіл. — Що Мацц — брехлива повзуча гнида, яка будь-що скаже Патчетту, лиш би з морозильної камери випустили. Усе інше — то сендвіч з гівном, і я повірити не можу, що ви от-от його схаваєте.
Бен вгатив руків’ям пістолета Ґілові у спину. Пролунав тихенький стукіт, наче хтось кісточками пальців постукав по дереву. Ґіл опустився на одне коліно.
— Ні! — закричала Рене. — Ні, не смійте його кривдити!
Гарпер сумнівалася, чи багато хто з юрби, яка тепер гомоніла стишеними скриками подиву й люті, розчув її крики.
Бен стояв позаду Ґіла Клайна, хитаючи головою і обурено витріщившись на Керол.
— У підвалі він інакшої співав, — просичав Бен. — Так і було! Заливав, що підтакуватиме Маццу, скільки буде треба, доки ми гарантуємо йому ті самі умови, що й Маццучеллі. Казав...
— Просив же я не втягувати його у це, — відказав Мацц. — Чого, по-вашому, я від самого початку його не намовив? Я вам сказав, він не стане...
— Досить! — загорлала Керол, і майже вся балаканина довкола них вмить урвалася. Майже. Проте не вся. Тепер паства була збентежена, люди тупцювали на місці, переминаючись із ноги на ногу, шепочучи одне до одного. — Хто не сліпий, той бачить, що Клайн закоханий у Ґілмонтон, тож готовий верзти казна-що, аби вберегти її.
— О, без сумніву! — викрикнув Мацц. — Вони вже тижнями трахаються! Той її фальшивий книжковий клуб був прикриттям, не більше. Які там в сраку «Небезпечні мандри». То був лише їхній пароль, за яким ховався справжній намір: трахатися, як ті кролики, тільки-но випадала наго...
— Скоробрехою вродився, ним і загнешся.
— Містер Маццучеллі не єдиний наш свідок! — відгукнулася Керол. — Є й інший! Запитайте саму сестру! Запитайте! Хіба це не правда? Хіба вона не бачила, як Пожежник вколов моєму батькові бульбашку повітря, тим самим покінчивши з ним? Хіба то не вона приспала мого небожа, Ніка, щоб можна було спокійно вчити душогубство? Питайте! Чи правда це, сестро Вілловз? Так чи ні?
Гарпер здійняла голову і роззирнулася. На неї дивилося сто сімдесят облич, забарвлених пекельно-помаранчевим сяйвом смолоскипів. Вони були сповнені страху й гніву. Емілі Вотерман стояла як прибита. Цівки сліз лишили по собі риски на її брудних щоках. Джеймі ж, навпаки, ледь не тремтіла від очікування вказівок, досі тримаючи Еллі за щелепу. Врешті погляд Гарпер натрапив на Майкла, який стояв позаду обох тюряжників, праворуч від Бена Патчетта. Хлопець зняв гвинтівку з плеча і тримав її тепер на рівні поясу, цілячись у напрямку Еллі. Він ледь помітно кивнув до Гарпер: «Давай».
Гарпер поволі кивнула, смикнувши підборіддям. Так. Усе правда.
Верески здійнялися довкола, виття, сповнене болю й гніву. Здавалося, що від них здригається сама пітьма. Такого тривалого стогону Гарпер не чула ще ніколи. То був якийсь химерний хор, і вперше вона розгледіла, що дехто з юрми починає сяяти. Очі Джеймі виблискували, мов доларові монети під полуденним сонцем. Укриті драконячою лускою руки Норми Гілд пульсували бузково-багряним світінням.
— Гмм, — заговорив крізь мішковину Пожежник. — Що це таке? Що сталося? Що відбувається?
Його п’яти ковзали землею, шукаючи опори.
— Він прокидається! — високим, пронизливим голосом заволала Емілі Вотерман. — Він повбиває нас! Усіх спопелить!
І знову першою з натовпу виступила Норма Гілд. Розігнавшись, вона жбурнула камінь, дрібну білу гальку, заледве більшу від м’ячика для гольфу. На якусь мить застигла тиша, неначе всі одночасно вирішили перевести подих. Камінь влучив Пожежнику в плече, пролунало кістяне «чвак!»
Юрба, охоплена шаленством, вибухнула переможним лементом.
Ніхто не побачив, як за триста футів далі від парку прочиняються і знову зачиняються двері до лазарету. Звідти виповз Нік — спотикаючись, досі не оговтавшись від снодійного. Так само й Пильнувальник у дзвіниці проґавив
