Пожежник - Джо Хілл

Керол зиркнула на неї крижаним скорботним поглядом.

— Можу. Найважливіші моменти. Можу довести, що ви з медсестрою та Пожежником змовилися вбити мене й Бена Патчетта, сподіваючись здобути над усіма владу та перетворити цей табір на тюремний. Можу довести, що на черзі були ми.

У голові Керол все так спотворилося, що Гарпер відчула запаморочення і ледве втримувалася від істеричного реготу. Але засміятися вона, звісно, не могла.

— Вони провели голосування! — вигукнула Керол. І піднесла догори аркуш жовтого паперу в лінійку, вирваного з блокноту. — Підтасоване, але все-таки голосування. Понад двадцятеро людей з цього табору віддали голос за сестру Вілловз та Пожежника, розв’язуючи їм руки до сваволі. Хай вбивають кого хочуть, мордують кого хочуть, кидають кого хочуть під замок.

Вона стишила голос, а тоді ледь чутно додала:

— Серед тих, хто проголосував, була й моя племінниця.

Крики розпачу громом вибухнули над натовпом, який юрбився довкола Меморіального парку.

— Це не правда! — вигукнула Еллі.

Джеймі вхопила Еллі за щелепу, відтягла їй голову назад і піднесла ножа до обличчя дівчини, а тоді глянула на Керол, чекаючи подальших вказівок. Гарпер було видно, як на блідому горлі Еллі пульсує артерія.

— Я пробачаю тобі, Еллі, — промовила до племінниці Керол. — Не знаю, які брехні про мене тобі розповіли, як налаштували тебе проти мене, але я все тобі пробачаю. Заради твоєї матері. Ти все, що у мене від неї залишилося. Ти і Нік. Можливо, тебе змусили думати, що я маю померти. Сподіваюся, одного дня ти зрозумієш, що я готова померти заради тебе, Еллі. Щодня.

— Може, давай сьогодні, маніпуляторко, суко ти сракоголова? — відказала Еллі. Вона промовила ці слова пошепки, але вони швидко рознеслися всім парком.

Джеймі провела лезом ножа Еллі по вустах, розтинаючи обидві губи. Дівчинка скрикнула й впала вперед. Із зав’язаними за спиною руками вона не могла спинити кровотечі, звивалася й била ногами, розмазуючи кров і бруд по всьому обличчю.

Керол не закричала ані від жаху, ані на знак протесту. Довгу трагічну мить вона роздивлялася небогу, а тоді відвела погляд, обвівши ним натовп. Тиша, яка повисла у парку, жахала. Здавалося, її можна було відчути на дотик.

— Бачите, що вони з нею зробили? — запитала Керол. — Пожежник та медсестра? Як спотворили її ставлення? Налаштували проти нас. Певна річ, Еллі також кохається з Пожежником. Вже багато місяців.

Еллі захитала головою, з її грудей вихопився стогін — у ньому бриніли лють, розчарування та заперечення — хоча з вуст не зірвалося жодного слова, не могло зірватися з понівеченого рота.

— Гадаю, саме тому Джон Руквуд і намірявся порішити мого батька. Тому він, підкравшись, спробував проломити йому голову в лісі. Тому що батьку стало відомо, що Пожежник робить із шістнадцятилітнього дівчиська хвойду, і він збирався це викрити. Щоб погнати геть з табору. От тільки Пожежник вирішив не зволікати і пустив у хід ту свою зброю. Ви всі бачили його з тією штукою. З халіганом. Він навіть не завдав собі клопоту його чистити. Халіган досі вкривають кров і волосся мого тата. Покажи їм, Майкле.

Майкл обійшов колишніх ув’язнених, тримаючи в руках довгий іржавий прут з чорного заліза. Прямуючи до натовпу, хлопець проминув Гарпер, тож на якусь мить вона встигла як слід розгледіти халіган. У тому місці, яким кілька місяців тому, блукаючи в диму, вона поцілила Протигазнику в голову, тепер красувалася вм’ятина. Нині ж до неї додалися клейкі мазки застиглої крові та пасма волосся, що сріблом і золотом виблискували у сяйві смолоскипів.

Майкл здійняв металевий стрижень догори, показуючи його юрбі роззяв. Норма Гілд простягнула товсту бліду тремтливу руку й доторкнулася до халігана, ледь не побожно, а тоді опустила очі на кінчики власних пальців.

— Кров! — загорлала вона. — Кров Отця Сторі ще й досі на ньому!

Гидуючи, Гарпер відвела погляд. Вона загадалася, коли ж це Майкл прокрався до елінгу, щоб поцупити звідти халіган і підготувати його до вистави. Лишалося тільки сподіватися, що Отець Сторі був уже мертвий, коли хлопець вимащував це іржаве залізо його кров’ю та висмикував волосся зі зраненої голови старого.

Утім, варто було відірвати погляд від Майкла, як вона побачила дещо таке, від чого їй на якусь мить перехопило дух. Нога Пожежника смикнулася спершу вліво, тоді назад — вправо. Чи помітив це хтось у натовпі, Гарпер не знала. Мішковина на рівні його рота затремтіла, неначе він зітхнув.

— Усі ви знаєте, яким сильним був мій батько. Як він боровся, бідолашний, щоб повернутися до нас, одужати... одужати... — на якусь мить Керол затнулася, не в стані побороти власні емоції.

— Він не покинув нас! — закричав якийсь чоловік. — Він назавжди з нами, у Блискоті!

Керол умить виструнчилася, наче звідкись виринула невидима рука й випрямила її.

— Так. Щира правда. Він завжди був там з нами і завжди буде. Ця думка втішає мене. Нехай же вона всіх нас втішає. У Блискоті ми житимемо вічно. Там наші голоси ніколи не стихають, — вона протерла одне око кінчиком великого пальця. — Як мені також відомо, сестра Вілловз була певна, що їй вдалося понівечити татів мозок під час операції на його розбитій голові і він більше ніколи не отямиться, тож їй би не довелося турбуватися про його смерть. Ба більше: підтримувати в ньому життя — для неї то був найкращий спосіб приховати справжні наміри щодо мене та Бена, щодо усіх нас. Але ні, власна пиха привела її до фіаско! Невдовзі він усе одно почав виказувати ознаки одужання, черпаючи сили з нашої пісні, з самого Блискоту. Тоді-то вона і спробувала викликати в нього напади, вколюючи інсулін. Проте їй вистачило нахабства робити це лише раз чи два. Біля неї постійно був мій небіж, і я певна, вона думала, що малий Нік прийшов, щоб шпигувати за нею, щоб доглядати за моїм батьком.

Керол укотре затнулася, збираючись із думками. А коли заговорила знову, її голос лунав стишено, і люди в натовпі аж тяглися вперед, намагаючись розчути її слова.

— Тато. Тато був такий сильний! Повертався з боєм, знову і знову. Почав пробуджуватися. Гадаю, він волів пробудитися, попри усе безладдя. Він розумів, яка небезпека чигає над ним. Тому знайшов ручку і папір та встиг написати послання, — вона змахнула рукою, стрясаючи долонею зібганий аркуш білого паперу. Плечі Керол тремтіли. — Це його почерк. Я знаю