Хрещений Батько - Маріо Пьюзо

Томмазіно?

— Зовні усе робилось так, наче полювали на нього. І коли б я не лишився живий, навіть ти б не зміг запідозрити нічого. Але я бачив, як Фабріціо тікав через ворота, підклавши бомбу в машину, де сиділа Аполлонія. І, звісно, я все це перевірив після того, як повернувся в Нью-Йорк.

— Тобі вдалося розшукати того вівчаря? — поцікавився дон.

— Так, — відповів Майкл. — Ще рік тому він відкрив піцерію в Буффало. Під новим ім'ям, з підробленим паспортом. Цей вівчар Фабріціо живе як у бога за пазухою.

— Отже, більше нема чого чекати. Коли почнеш? — спитав дон.

— Хочу почекати, поки Кей народить дитину, — відповів Майкл. — Бо може трапиться щось непередбачене. І хочу, щоб Том улаштувався в Лас-Вегасі, щоб він не був уплутаний у цю справу. Гадаю, що через рік.

— Ти підготувався до всього? — запитав дон. Він не дивився на Майкла.

— Тебе це не стосується, — тихо говорив Майкл. — Я беру на себе всю відповідальність. Я навіть не можу дозволити тобі права вето. Якби ти спробував заборонити мені тепер, я б вийшов з «родини» й готував усе на власний ризик. Ти не відповідаєш за цю справу.

Дон довго мовчав, а потім зітхнув і сказав:

— Хай буде так. Може, саме тому я й відійшов від справ. Може, тому я й передав усе тобі. Я вже зробив своє в житті, у мене вже немає сили.

***

Того року Кей Адамс-Корлеоне народила другу дитину, теж сина. Пологи були легкі, без ніяких ускладнень, і її вітали в маєтку на Лонг-Біч як принцесу. Конні Корлеоне подарувала для немовляти шовкове вбрання і білизну ручної роботи, привезені з Італії, надзвичайно дорогі і гарні. Вона сказала Кей:

— Це все Карло десь розкопав. Він перевернув увесь Нью-Йорк, щоб знайти щось надзвичайне, після того, як мені не пощастило купити нічого підходящого.

Кей вдячно посміхнулася й відразу збагнула: від неї хочуть, щоб вона переповіла цю зворушливу історію Майклові. Отже, вона вже ставала сицилійкою.

Цього ж таки року в Голлівуді помер від крововиливу в мозок Ніно Валенті. Його смерть висвітлювалась під великими заголовками у бульварних газетах, бо кілька тижнів перед тим з великим успіхом з'явився на екранах фільм, у якому Джоні Фонтане забезпечив для Ніно провідну роль. Газети вказували також, що похорони узяв на себе Джоні Фонтане. В одному сенсаційному інтерв'ю навіть стверджувалось, що Джоні Фонтане звинувачував себе в смерті свого друга, бо не примусив його лікуватися, але все це виглядало скоріше як докори сумління вразливого, але невинного свідка трагедії. Джоні Фонтане зробив кінозіркою свого друга дитинства Ніно Валенті, а що ще може зробити друг?

Ніхто з членів «родини» Корлеоне не приїхав у Каліфорнію на похорон, був лише Фредді та ще Люсі з Джулісом Сігалом. Дон хотів і собі поїхати на похорон, однак мікроінфаркт на місяць прикував його до ліжка. Отже, натомість він послав великий вінок живих квітів. Вінок повіз на Захід Альберт Нері, як офіційний представник «родини».

А через два дні після похорону Ніно в Голлівуді, в домі коханки-кінозірки застрелено Моу Гріна; Альберт Нері ще цілий місяць не повертався до Нью-Йорка. Він провів свою відпустку на Карибському морі й повернувся до виконання своїх обов'язків засмаглий, як негр. Майкл Корлеоне привітав його усмішкою й кількома словами подяки, між якими була також звістка про те, що віднині Нері отримає від «родини» додаткову платню у вигляді прибутку від одного грального закладу на Іст-Сайді, що вважався вельми прибутковим. Нері був задоволений і радий з того, що живе у світі, де належно винагороджують за сумлінне виконання обов'язків.



КНИГА ВОСЬМА

Розділ 29

Майкл Корлеоне передбачив усе. Мав непохибні розрахунки, в цілковитій таємності, не поспішаючи, гадав використати рік на готування. Але скористатися цим часом повністю йому не пощастило. Бо сама доля виступила проти нього, і то найнесподіванішим чином. Не хто інший, як сам Хрещений Батько, сам великий дон підвів Майкла Корлеоне.

Одного сонячного недільного ранку, коли жінки були ще в церкві, дон Віто Корлеоне убрався в свою садівницьку одіж: мішкуваті сірі штани, вилинялу синю сорочку, пом'ятий рудий капелюх, прикрашений пропотілою сірою шовковою стрічкою. За останні роки дон нівроку погладшав і заявляв, що порається коло своїх грядок з помідорами, щоб підтримувати здоров'я. Хоча нікого не міг завести в оману.

Правда була в тому, що він справді любив порпатися в садку; йому подобалося спостерігати ранкове пробудження природи, воно нагадувало про дитинство на Сицилії, якихось шістдесят років тому, ще в ті часи, коли він не знав жаху і смутку, які відчув, утративши батька. Тепер на грядках бобів зацвіли білі квітки; висока цибуля-шалот оточувала все зеленим живоплотом. У кінці саду стояла, мов на варті, діжка з розведеним коров'ячим гноєм — найкращим городнім добривом. У цій же частині стояли й дерев'яні підпори, які дон зробив власноручно. Над ними витикались нагони помідорів.

Дон поспішав полити свій сад. Треба встигнути, поки не припекло сонце й не перетворило краплі води на лінзи, що збирають сонячні промені й пропалюють листя салату, немов папір. Сонце потрібніше від води, хоча вода теж необхідна, але нерозумне дозування того й другого може наробити чимало лиха.

Дон обходив город, вишукуючи мурашок. Якби побачив мурашок, значить, на його городині завелася попелиця і мого треба збризкати хімікатами.

Закінчив поливати саме вчасно. Сонце вже починало припікати, і дон подумав: «Досить». Але треба ще було підперти кілочками кілька рослин, і він знову нахилився. Як тільки закінчить оцей останній рядок, зразу ж піде в дім.

Раптом він відчув, наче сонце спустилося з неба й пече його в саму маківку. У повітрі затанцювала безліч золотистих мушок. Старший Майклів син біг до діда, що стояв навколішках. Хлопчика огортала запона жовтого сліпучого світла. Але дона не обдуриш, надто він був досвідчений для цього. За вогненною жовтою запоною зачаїлася смерть, що наготувалася завдати йому удару, і дон помахом руки попередив хлопця, щоб той тікав геть звідси. І вчасно, бо вдарило як молотом у груди; дон жадібно розкрив рота, щоб ухопити повітря, й повалився ницьма на землю.

Хлопчик помчав кликати батька. Коли Майкл Корлеоне й люди, що вартували при воротах, прибігли в