Хрещений Батько - Маріо Пьюзо

прошу тебе, Майкле.

Вона бачила, що розсердила чоловіка своєю настирливістю, й чекала, що той відмовиться. Але, на свій подив, почула від нього:

— Гаразд. Але я не можу залишати оселю. Скажи, хай домовляться зі священиком і відбудуть конфірмацію вдома. Витрати візьми на себе. А якщо у них виникнуть якісь непорозуміння з церквою, то Хейген усе владнає.

Отож напередодні зустрічі з «родиною» Барціні Майкл Корлеоне став хрещеним батьком сина Карло й Констанці і Ріцці. Він подарував хлопцеві дуже дорогого годинника з золотим браслетом. У будинку Карло відбулася вечеря; прийшли обидва капореджіме, Хейген, Лампоне й усі, хто жив у маєтку, — звичайно ж, і донова вдова. Конні не знала, що робити від радості, і весь час цілувала то Майкла, то Кей. Карло теж розчулився і при щонайменшій нагоді потискував руку Майклові й називав його по-сільському кумом. Та й сам Майкл, здається, ніколи не був таким люб'язним, таким уважним. Конні шепотіла на вухо Кей:

— Думаю, що тепер Карло й Майк стануть справжніми друзями. Такі події завжди зближують людей.

— Я дуже, дуже рада, — відповіла Кей, потискуючи руку своїй зовиці.

Розділ 30

Альберт Нері сидів у своїй квартирі в Бронксі й старанно чистив полісменську форму, пошиту з голубої діагоналі. Він відстібнув значок полісмена і поклав на стіл, щоб теж почистити. Кобура з пістолетом висіла на спинці стільця. Ця колись щоденна процедура дивним чином тішила його, хоч Нері мало що тішило останні два роки, відколи його кинула дружина.

Нері одружився з Ритою, коли та ще ходила до школи, а він був новоспеченим полісменом. Рита була сором'язлива, темноволоса дівчина з суворої італійської родини, батько й мати не дозволяли їй затримуватися на вулиці після десятої вечора. Нері по вуха закохався в цю дівчину, в її невинність, в її добре серце, в її смагляву вроду.

Спочатку Рита була зачарована своїм чоловіком. Він був надзвичайно дужий. І вона бачила, що інші бояться його через його силу і непохитну справедливість. Нері дуже рідко поводився дипломатично. Якщо він був не згоден з думкою чи поглядами когось іншого, навіть багатьох, то або насуплено мовчав, або різко заперечував. Крім того, Нері мав справжній сицилійський темперамент і був жахливий у гніві. Але ніколи не гнівався на дружину.

За п'ять років Нері став одним з тих полісменів, яких у Нью-Йорку бояться як вогню. Але й одним з найчесніших у всій нью-йоркській поліції, хоча й мав свої уявлення про те, як треба забезпечувати повагу до закону. Він терпіти не міг хуліганів, і коли бачив гурток молодих нероб, що ввечері десь на розі вулиці чіплялись до перехожих, порушуючи спокій, негайно вживав рішучих заходів. Вдавався до фізичної сили, якою природа нагородила його вельми щедро — він, здається, і сам не знав її міри.

Якось увечері він вискочив з патрульної машини в районі Сентрал-Парк-Вест і затримав шістьох хуліганів у чорних куртках, його напарник, знаючи характер Нері, визнав за краще не вплутуватися й не вилазив з машини. Шестеро хлопців, кожному з них було десь під двадцять, зупиняли перехожих і загрозливим тоном домагалися у них сигарет, хоча нікого не покривдили фізично. Вони також дражнили перехожих дівчаток непристойними жестами і то не американськими, а, мабуть, французькими.

Нері поставив їх попід кам'яною стінкою, що відгороджує Центральний Парк від Восьмої авеню. Ще не смеркло, але Нері вже мав напохваті важкий електричний ліхтар — свою улюблену зброю. Він ніколи не вдавався до пістолета — не було потреби. Коли він був розлючений, його обличчя ставало таке грізне, що у поєднанні з формою полісмена завжди наганяло страху на хуліганів. Так вийшло й тепер. Нері запитав першого хлопця в чорній шовковій куртці:

— Як тебе звуть?

Хлопець назвав ірландське прізвище. Нері суворо йому наказав:

— Ушивайся з вулиці. Як ще раз побачу тебе сьогодні, то розіпну. — Він показав своїм ліхтарем, куди йти, і хлопець чкурнув у той бік. Нері так само відпустив ще двох. Але четвертий назвав італійське прізвище й навіть усміхнувся до Нері, ніби апелюючи до його національних почуттів. Адже у Нері на лобі написано, що він італієць. Нері якусь мить дивився на хлопця, а потім перепитав без потреби:

— Так ти італієць?

Хлопець довірливо посміхнувся у відповідь. А за мить Нері ошелешив його ліхтарем по голові. Хлопець упав навколішки. Шкіра і м'язи на лобі розірвалися, й обличчя залила кров. Але череп не ушкоджено. Нері сказав люто:

— Ах ти ж стерво! Ти ганьбиш італійців. Через отаких, як ти, за нами тягнеться погана слава. Ану стань. — Він копнув хлопця в бік — не дуже сильно, але боляче. — Іди додому, й щоб я тебе не бачив більше на вулиці. І не попадайся знову мені на очі в цій блазенській одежі, бо я з тебе каліку зроблю. Забирайся додому. Маєш щастя, що не я твій батько.

Нері не завдав собі великого клопоту з тими двома, що стояли. Він просто потурив їх ногою під зад, нагадуючи вслід, щоб не попадалися йому сьогодні на вулиці.

Все це робилося завжди так швидко, що не встигав зібратися натовп і ніхто не протестував. Нері зразу сідав у патрульну машину, напарник з місця брав велику швидкість. Не без того, що інколи попадалися й важкі типи, які хотіли дати здачі, а то й витягали ножа. Оцим останнім уже справді не можна було позаздрити. Нері з хижою люттю бив їх до безпам'яті й, закривавлених, жбурляв у патрульну машину. їх садовили під арешт і звинувачували в нападі на полісмена при виконанні обов'язків. Але, як правило, судові доводилося чекати, поки їх випишуть з лікарні.

Потім Нері, головним чином через те, що не виявив належної поваги до свого сержанта, перевели на дільницю, де будувалась штаб-квартира Організації Об'єднаних Націй. Люди з Організації Об'єднаних Націй, користуючись дипломатичною недоторканістю, ставлять свої машини де завгодно, не звертаючи уваги на встановлені поліцією заборони. Нері поскаржився у відділок, йому порадили не зчиняти галасу, а просто не звертати уваги, та й годі. Але якось увечері на одній з бічних вулиць поставлені безладно машини геть закрили проїзд. Було вже за північ; Нері взяв свій важкий ліхтар з патрульної машини, і, йдучи вздовж вулиці, потрощив усі вітрові стекла на дрібний