Хрещений Батько - Маріо Пьюзо

«Родина» задоволена з його роботи й поведінки протягом останніх двох років. Ніхто не покладає на нього вини за те, що трапилось.

— Тоді чом би тобі не запросити їх колись на вечерю, щоб заспокоїти сестру? — запитала Кей. — Бідолашна, вона завжди сушить собі голову, чи ти не сердитий на її чоловіка. Сказав би їй сам. І порадив би викинути з голови всі ці дурні сумніви.

— Не можу, бо в нашій сім'ї не кажуть про такі речі.

— То, може, хочеш, щоб я переказала їй те, що ти розповів мені?

Кей з подивом відзначила, що Майкл так довго думав над, здавалося очевидною відповіддю. А потім сказав:

— Думаю, що не треба цього робити, Кей. Це нічого не дасть. Вона все одно тривожитиметься. У таких справах важко чимось допомогти.

Кей дивувалася. Вона помітила, що Майкл завжди був стриманіший з сестрою, ніж з будь-ким у родині, незважаючи на всю її любов до нього.

— Але ж ти справді не звинувачуєш Конні у смерті брата?

— Звичайно ж. — Майкл зітхнув. — Вона моя менша сестра, ми разом гралися в дитинстві, я завжди любив і люблю її. Мені її шкода. Карло взявся за розум, але однаково це не той чоловік, якого їй треба. Та нічого не вдієш. Облишмо цю розмову.

Не в натурі Кей було набридати, отож вона більше не поверталася до цієї теми. До того ж Кей уже пересвідчилась, що Майкл не та людина, яку можна легко умовити. Він просто холодно відмовляв, і на тому кінець. Вона знала, що їй єдиній в світі щастило подолати його волю, але була свідома й того, що, коли б вона вдавалася до цього часто, тоді могла б і втратити таку владу над ним. А за два роки спільного життя вона полюбила його ще більше. Любила його за чесність. Це невелика дивина, але ж він з усіма незмінно був порядний, навіть у найменших дрібницях. Вона бачила, що він став впливовою особою, до них в дім приходили люди, щоб радитися з ним і просити про допомогу, всі ставилися до нього з шанобливою повагою, але одна річ робила Майкла для неї найдорожчим.

Коли Майкл повернувся з Сицилії з понівеченим обличчям, всі в родині марно намагалися намовити його на операцію. Майклова мати не давала йому спокою, а одної неділі, коли у Корлеоне за столом зібралася на обід уся родина, вона таки нагримала на Майкла:

— У тебе пика як у бандита з кіно, зробив би операцію, хоч заради господа-бога та своєї сердешної жінки. Може, перестало б текти з носа, як у п'яного ірландця.

Дон, що сидів на чільному місці за столом і пильнував порядок, звернувся до Кей:

— Це тебе дратує?

Кей схитнула головою, мовляв, аніскільки. Тоді дон заявив своїй дружині:

— Тепер він уже не в твоїх руках і це не твій клопіт.

Стара зразу замовкла. Не тому, що боялася чоловіка, було б неповагою до нього встрявати у суперечку з ним перед присутніми.

Але Конні, донова мазунка, вийшла з кухні, де вона готувала в неділю обід, і з розшарілим від гарячої плити обличчям утрутилася в розмову:

— І я гадаю, що йому треба зробити операцію. Він був найвродливіший у нашій сім'ї, поки не скалічили. Ну-бо, Майку, зроби не відкладаючи.

Майкл подивився на неї з байдужою міною, ніби він і справді не чув, про що говориться, і не відповів. Конні підійшла до батька.

— Звели йому, хай зробить операцію. — Конні любовно поклала обидві долоні на батькові плечі й погладила йому потилицю. Вона єдина дозволяла собі таку фамільярність із доном. Її любов до батька була зворушлива. Вона лащилася до нього, як маленька дитина. Дон поплескав її по руці й попросив:

— Ми всі вмираємо з голоду. Подавай на стіл спагетті, а потім уже базікай.

Конні звернулася до свого чоловіка:

— Карло, скажи хоч би ти Майклові, щоб зробив операцію. Може, він хоч тебе послухається? — Мовила це з такою інтонацією, ніби у Карло Ріцці була дружба з Майклом більша й міцніша, ніж у будь-кого іншого.

Симпатичний засмаглий Карло, з акуратно підстриженим і зачесаним чубом, надпив зі свого келиха вина домашнього виробу й відповів:

— Майкл сам знає, що йому робити.

Карло став іншою людиною після переїзду на Лонг-Біч. Він знав своє місце в «родині» й поводився відповідно.

У всій цій сцені було щось приховане, але що саме — Кей не могла збагнути. Як жінка, вона бачила, що Конні умисне лестилась до батька, хоча це й робилося невимушено й навіть щиро. І все ж таки в цьому був якийсь прихований намір. Навіть сама відповідь Карло, видно, мала показати, що він визнає Майклову вищість. Але Майкл, здавалося, нічого не помічав.

Кей не звертала уваги на спотворене обличчя свого чоловіка, хоча її непокоїв його нежить — внаслідок ушкодження нерва. Операція на обличчі все б усунула. І тому вона хотіла, щоб Майкл звернувся до лікарів. Але розуміла, що невідомо чому, але він воліє, щоб його обличчя залишалося спотвореним. І була певна, що дон також розумів це.

Та коли вона народила першу дитину, Майкл здивував її запитанням:

— Хочеш, щоб я зробив операцію на лиці?

Кей підтвердила.

— Ти ж знаєш, які діти. І твій син почуватиме себе ніяково, коли підросте й почне розуміти, що це ненормальна річ. Мені б не хотілося, щоб наша дитина бачила тебе таким. Мені, любий, це, їй-богу, не вадить.

Він посміхнувся до неї.

— Гаразд, — сказав, — зроблю.

Почекав, поки вона повернулася після пологів додому, а тоді домовився з лікарями. Операція пройшла вдало. Пошкодження щоки тепер майже не було помітно.

Всі раділи в родині, а Конні більше за всіх. Вона щодня навідувала Майкла в лікарні, тягнучи за собою Карло. А коли Майкл вернувся додому, Конні почепилася йому на шию, розцілувала, подивилась на нього захоплено і прорекла:

— Тепер ти знову став моїм красенем братом.

Тільки дон не надав цій події ніякої ваги. Він знизав плечима й пробурчав:

— Ну й що ж тут такого?

Але Кей була вдячна.