Чорний дім - Стівен Кінг

— Якою була вона? — запитує він. — Як вчителька?

— Звичайна вчителька, — каже хлопець. Він говорить сухо і ображено. — Вона змусила нас визубрити всю Біблію. — Він повертається і бурмоче: — Дехто досі думає, що він цього не робив.

— Що ви сказали?

Хлопець трохи повертається до Джека і дивиться на коричневу стіну перед собою.

— Я сказав, що дехто досі думає, що він цього не робив. Містер Кіндерлінґ. Вони думають, що він потрапив у в’язницю, тому що був маленькою людиною в маленькому місті та не мав ніяких зв’язків.

— Дуже погано, — каже Джек. — Хочете знати справжню причину, чому містер Кіндерлінґ потрапив у в’язницю?

Хлопець цілком розвертається й дивиться на Джека.

— Тому що він був винен у вбивстві, до того ж зізнався в цьому. Ось чому — і все тут. Двоє свідків бачили його на місці злочину, а двоє інших людей бачили, що він летів у Лос-Анджелес, хоча сказав усім, що летить у Денвер. Після цього він сказав: «Гаразд, я це зробив. Я завжди хотів знати, як воно — вбити дівчину. От одного дня я зрозумів, що більше не можу стримуватись, тож вирушив у далеку подорож і вбив двох повій». Його адвокат намагався довести його неосудність, але суд присяжних на слуханнях не підтвердив цього, і він відправився у в’язницю.

Хлопець схиляє голову і щось мимрить.

— Я не почув, — каже Джек.

— Є багато способів змусити людину зізнатися, — ледь чутно повторює він речення.

Чуються кроки в коридорі, за мить огрядний чоловік у білому халаті, в окулярах з металевою оправою, із цапиною борідкою простягає руку Джекові. Хлопець відвертається. Можливості переконати чергового, що він не вибивав зізнання у Торнберґа Кіндерлінґа, уже немає. Усміхнений чоловік у білому халаті та з цапиною борідкою хапає Джека за руку, відрекомендовується як лікар Шпіґельман і говорить, що радий познайомитись із такою видатною особистістю. (Видатною особистістю, дурною особистістю, — думає Джек.) Усього за крок від лікаря чоловік, якого досі Джек не помічав, виходить вперед і каже:

— Агов, лікарю, знаєте, що було б чудово? Якби містер Знаменитість і я поговорили з леді разом. Удвічі більше інформації за наполовину коротший проміжок часу — ідеально.

Джека нудить. Венделл Ґрін хоче приєднатись до нього.

Привітавшись із лікарем, Джек повертається до репортера.

— Що ви тут робите, Венделле? Ви пообіцяли Фреду Маршаллу, що триматиметесь подалі від його дружини.

Венделл Ґрін здіймає руки вгору і виступцем іде назад на п’ятках.

— Ви сьогодні спокійніші, лейтенанте Сойєр? Сподіваюся, ви не збираєтесь знову використати заборонені прийоми відповідно старанного працівника преси? Маю зазначити, що мені вже набридли напади поліцейських.

Лікар Шпіґельман, насупившись, повертається до нього.

— Про що ви, містере Ґрін?

— Учора, до того, як той коп збив мене з ніг своїм кишеньковим ліхтариком, лейтенант Сойєр ударив мене в живіт фактично просто так. Йому пощастило, що я розсудлива людина і не подав позову. Але знаєте що, лікарю? Я цього не зробив, бо вірю, що було б набагато краще, якби ми співпрацювали один з одним.

Послухавши цю егоїстичну промову лише наполовину, Джек думає: «От дідько», — і дивиться на молодого чергового, чиї очі світяться ненавистю. Усе втрачено: тепер Джек ніколи не переконає хлопця, що він не катував Кіндерлінґа. До того часу, як Венделл Ґрін закінчує свою промову, Джека діймає його показна улеслива привітність.

— Містер Ґрін запропонував мені відсоток з доходів від продажу фотографій тіла Ірми Френо, — каже він лікарю. — Те, що він просить зараз, — неможливо. Містер Маршалл попросив мене, щоб я прийшов сюди і зустрівся з його дружиною, а від містера Ґріна він отримав обіцянку, що той не приходитиме.

— Можливо, частково, це правда, — каже Ґрін. — Як досвідчений журналіст, я знаю, що люди часто кажуть зовсім не те, що мають на увазі, а тоді, врешті-решт, шкодують про це. Фред Маршалл розуміє, що історія його дружини випливе рано чи пізно.

— Та невже?

— Особливо у зв’язку з останнім повідомленням Рибака, — каже Ґрін. — Цей запис доводить, що Тайлер Маршалл — четверта жертва, і якимось дивом він досі живий. Як думаєте, наскільки довго таке можна приховувати від людей? Хіба ви зі мною не погоджуєтеся, що треба дати можливість матері хлопчика пояснити все особисто?

— Я відмовляюсь брати в цьому участь. — Лікар супиться на Ґріна і дивиться на Джека упередженим поглядом. — Містере Ґрін, я зараз вижену вас із лікарні. Я хотів би обговорити кілька питань із містером Сойєром наодинці. Чи дійдете ви з лейтенантом згоди з приводу вашої співпраці, це ваша справа. Я, звичайно ж, не дозволю спільне інтерв’ю з пацієнткою. Так само я не впевнений, чи варто говорити їй з лейтенантом Сойєром, — вона спокійніша, ніж була сьогодні зранку, але ще досі немічна.

— Найкращий спосіб для неї впоратися з проблемою — це дати їй можливість виговоритись, — каже Ґрін.

— Замовкніть, негайно, містере Ґрін, — каже лікар Шпіґельман. Друге підборіддя за цапиною борідкою набуває тепло-рожевого відтінку. — Що ви хотіли в мене запитати, лейтенанте?

— У вас є свій кабінет, лікарю?

— Так.

— Чудово, мені треба півгодини, а то й менше, щоб поговорити з місіс Маршалл у безпечному тихому місці, у якому наша розмова буде цілком конфіденційною. Ваш кабінет — це, мабуть, те, що треба. У відділенні надто багато людей, і там неможливо поговорити, щоб тебе не перебивали або щоб розмову не підслуховували інші пацієнти.

— Мій кабінет, — каже Шпіґельман.

— Якщо ви не заперечуєте.

— Ходімо зі мною, — каже лікар. — Містере Ґрін, ви, будь ласка, відійдіть до стійки, щоб ми з лейтенантом Сойєром могли пройти в коридор.

— Як скажете. — Ґрін глузливо вклоняється і рухається до стійки легко, неначе підтанцьовує. — Під час вашої відсутності, я впевнений, що в нас буде, про що поговорити із цим гарним молодиком.

Посміхаючись, Венделл Ґрін опирається ліктями на стійку і спостерігає, як Джек разом із лікарем Шпіґельманом залишають кімнату. Вони прямують, вистукуючи вистеленою плиткою на підлозі, і зі звуків можна зрозуміти, що вони вже десь на середині коридору. Тоді настає тиша. Досі посміхаючись, Венделл повертає обличчя