Чорний дім - Стівен Кінг

потвору вдалося знешкодити. Сонні затискає лівою рукою зап’ясток правиці, націлюється в груди собакоподібної істоти і стріляє. Вибух, здається, заповнює вуха ватою, а в голові залізні костурі нагріваються, мов електрична спіраль, зрештою гострий біль зосереджується між скронями.

З грудей створіння витікає темна кров. Сонні Кантінейро тріумфує. Тепер можна оглянути більшу частину монстра: широка спина і щось схоже на задні лапи. Це собакоподібна істота невідомої породи, заввишки чотири з половиною фути, схожа на гігантського вовка. Коли потвора починає насуватися на нього, Сонні знову стріляє. Мов луна, звучить ще один постріл, куля осою з посиленим дзижчанням свистить біля його грудей.

Монстр, похитуючись, відступає і накульгує на поранену ногу. Його лютий погляд пронизує очі Сонні. Він ризикує і дивиться через плече, бачить Шнобеля, котрий прицілився і стоїть посеред вузької дороги.

— Що ти дивишся на мене, стріляй! — волає Шнобель.

Його голос, здається, збуджує Дока, котрий підводить руку і націлюється. Тоді всі троє натискають гачки, і невеличка дорога перетворюється на полігон для стрілянини. Собакоподібна істота («Пекельний собака», — думає Сонні), накульгуючи, ступає ще крок назад і широко роззявляє жахливу пащу, щоб завити від люті і злості. Зрештою потвора припиняє виття, заломлює задні лапи під тіло, перестрибує через дорогу і зникає в лісі.

Сонні змагається з бажанням впасти від хвилі полегшення і втоми. Док повертається всім тілом і стріляє в темряву за дерева, аж доки Шнобель не кладе свою руку на його правицю, наказуючи зупинитися. Повітря пахне порохом і якимсь мускусним, огидно солодким запахом тварюки. Блідо-сірий дим здається майже білим через темніше повітря. Шнобель повертає змарніле обличчя до Сонні, білки його очей багряні.

— Ти влучив у цю кляту тварюку, чи не так? — Через вату у вухах Сонні голос Шнобеля тихий і металічний.

— Так, чорт забирай. Щонайменше двічі, а то й тричі.

— Ми з Доком теж по разу влучили. Що воно, в дідька, таке було?

— Дідько і було, — каже Сонні.

Плачучи від болю, Мишеня вже втретє благає:

— Допоможіть!

Нарешті його почули. Повільно рухаючись і тримаючись руками за ті частини тіла, які болять найбільше, вони шкандибають дорогою і падають на коліна поруч із Мишеням. Права штанка його джинсів порвана і просочена кров’ю, його обличчя перекошене.

— Ви що, глухі, недоумки?

— Майже, — каже Док. — Скажи, я хоча б не прострелив тобі ногу.

— Ні, як не дивно. — Він здригається і різко вдихає. Повітря шипить між зубами. — Але ви і стріляли! Погано, що не прицілились раніше, ніж він укусив мене за ногу.

— Я прицілився, — каже Сонні. — І як результат — ти досі маєш ноги.

Мишеня пильно дивиться на нього, а тоді хитає головою.

— Що сталося з Диктатором?

— Він втратив приблизно літр крові через кровотечу з носа і відрубився, — каже йому Сонні.

Мишеня зітхає, неначе нарікаючи на тлінність роду людського.

— Думаю, ми вже можемо спробувати вибратися із цієї божевільної діри.

— Як твоя нога? — запитує Шнобель.

— Не зламана, якщо ти питаєш саме про це. Але сказати, що з нею все гаразд, теж не можу.

— Що там? — запитує Док.

— Важко сказати, — каже йому Мишеня. — Я не відповідаю на запитання медиків, які заригані.

— Ти зможеш керувати мотоциклом?

— Так, чорт забирай. Шнобелю, хіба таке коли-небудь було, щоб я не міг керувати мотоциклом?

Шнобель і Сонні стають з боків і з болісними зусиллями зводять Мишеня на ноги. Коли вони відпускають його руки, Мишеня ступає на кілька незграбних кроків.

— З нею зовсім не все гаразд, — каже він.

— З нею все чудово, — каже Шнобель.

— Шнобелю, старий, ти знаєш, що в тебе яскраво червоні очі? Прокляття, та ти неначе Дракула.

Вони всі квапляться. Док хоче оглянути ногу Мишеняти; Шнобель бажає переконатися, що Диктатор Білл досі живий; до того ж усі вони хочуть вибратися з цього місця і повернутися до нормального повітря і сонячного світла. У їхніх головах товче, м’язи болять від напруження. Жоден із них не може бути абсолютно впевненим, що собакоподібна істота не готується до чергового нападу.

Поки вони говорять, Сонні піднімає «Фет Бой» Мишеняти і котить його до господаря. Мишеня береться за ручки і, скривившись, штовхає свій транспортний засіб уперед. Шнобель і Док приводять до ладу свої мотоцикли, Сонні теж знаходить свій і піднімає з бур’янів за шість футів звідти.

Шнобель розуміє, що не поглянув на Чорний Дім, коли був на повороті, він згадує, як Мишеня казав: «Це лайно не хоче, щоб його бачили», — і думає, що Мишеня мав рацію: Рибак не хотів, щоб вони там були, і Рибак не хотів, щоб його дім бачили. Він прокручує все в голові, так само й те, як перевернувся його «Електра Ґлайд» у повітрі після того, як мерзенний голос заговорив у його свідомості. Проте в єдиному Шнобель переконаний, що Джек Сойєр більше нічого не приховуватиме від нього.

Раптом у нього з’являється жахлива думка, і він запитує:

— З вами відбувалося щось чудернацьке — щось справді дивне — перш ніж диявольський собака вистрибнув з лісу? Я маю на увазі не з фізичної точки зору.

Він дивиться на Дока і бачить на його обличчі збентеження. «Привіт?» — думає Шнобель.

Мишеня каже:

— Та йди ти до чорта. Я не збираюся про це говорити.

— Я абсолютно згоден з Мишеням, — каже Сонні.

— Тож я так розумію, що ваша відповідь «так», — каже Шнобель.

Диктатор Білл лежить на узбіччі із заплющеними очима, увесь в крові від рота до талії. Повітря досі сіре і липке, їхні тіла, здається, важать по тисячу фунтів, мотоцикли, неначе на свинцевих колесах. Сонні підкочує свій байк до тіла Диктатора, яке лежить горілиць і, не панькаючись, б’є його по ребрах.

Диктатор розплющує очі і стогне:

— Чорт, Сонні, — говорить він. — Ти мене вдарив. — Його очі мерехтять, він підводить голову із землі й помічає, що його одяг увесь у крові. — Що сталося? Мене вдарили?

— Ти поводився як герой, — каже Сонні. — Як ти почуваєшся?

— Хай йому грець. Де я вдарився?

— Звідки мені знати? — каже Сонні. — Давайте вибиратися звідси.

Інші проїжджають повз них. Диктатору Біллу вдається підвестися на ноги і, доклавши чергових героїчних зусиль, він