Чорний дім - Стівен Кінг
Сонні роздивляється дерева, що стоять неначе сторожа, насолоджуючись приємними передчуттями, аж раптом якийсь білий спалах мерехтить із темряви з-за величезного дуба. Побачивши блиск, що промайнув за зеленим куполом, йому спершу здається, що це лишень обман зору, ілюзія. Тоді згадавши, що вони шукають, знижує швидкість і їде на узбіччя, щоб побачити серед заплутаного підліску біля підніжжя дуба ржаві дірки і велику чорну літеру «В». Сонні звертає з дороги, і «В» змінюється на «В’ЇЗД». Йому не хочеться вірити, але це, чорт забирай, знак, про який говорив Мишеня. Він робить ще крок, не злізаючи з мотоцикла, і перед ним розгортається увесь напис.
Сонні ставить байк на нейтральну передачу і одною ногою сягає землі. Темрява поруч із дубом тягнеться, як павутина, до наступного дерева, також дуба, хоча й не такого величезного. За ним Док і Диктатор перетнули дорогу і вже майже зупинилися. Він ігнорує їх, і дивиться на Шнобеля і Мишеня, котрі вже проїхали близько тридцяти футів угору, пильно розглядаючи дерева.
— Ей, — кричить він. Шнобель і Мишеня його не чують. — Ей! Стоп!
— Ти знайшов його? — викрикує Док.
— Під’їдь до цих недоумків і поверни їх назад, — каже Сонні.
— Це тут? — запитує Док, вдивляючись поміж дерев.
— А що, по-твоєму, я знайшов? Звичайно, що тут.
Док збільшує швидкість, зупиняється просто ззаду Сонні ій дивиться на ліс.
— Док, ти її побачив, — вигукує Диктатор Білл, теж пришвидшуючи байк.
— Ні, — каже Док.
— Ти звідти не побачиш, — каже йому Сонні. — Може, ти нарешті поїдеш і скажеш Шнобелю, щоб він повернувся сюди?
— А ти чому не поїдеш? — каже Док.
— Тому що, якщо я залишу це місце, то можу більше ніколи його не знайти, чорт забирай, — каже Сонні.
Мишеня і Шнобель проїхали вже близько шістдесяти футів, безтурботно продовжуючи свій шлях.
— Але я досі нічого не бачу, — каже Док.
Сонні зітхає:
— Під’їдь до мене. — Док, сидячи на своєму «Фет Бою», стає паралельно з мотоциклом Сонні, а тоді підходить іще на кілька дюймів уперед. — Там, — каже Сонні, показуючи на знак.
Док мружиться і нахиляється, кладе голову на кермо Сонні.
— Де? О, тепер бачу. Він страшенно побитий.
Зігнена верхня частина знака відкидає тінь на нижню. Якийсь непривітний хлопчина проходив повз і зігнув знак бейсбольною биткою. А його ще крутіші старші брати спробували вбити його, розстрілявши 22 калібром, і зрештою завдали йому coup de grâce[6].
— Де ж тут дорога? — запитує Док.
Схвильований Сонні показує на пласку пелену темряви праворуч від знака, яка простягається до наступного трохи меншого дуба. Дивлячись на неї, він бачить, що темрява втрачає свою двомірність і поглиблюється, стає схожою на печеру або чорну діру, отвір у повітрі. Темна діра печери то зменшується, то розширяється і перетворюється на дорогу на землі завширшки близько п’яти з половиною футів і такою ж, напевно, завдовжки.
— Це точно, бляха, воно, — каже Диктатор Білл. — Я не знаю, як ми всі могли не побачити це з першого разу.
Сонні й Док обмінюються поглядами, усвідомлюючи, що Диктатор під’їхав надто пізно, щоб побачити, що дорога, здається, утворилась із чорної стіни завтовшки з папір.
— Тут якась хитрість, — каже Сонні.
— Це треба, щоб пристосувались очі, — промовляє Док.
— Гаразд, — каже Диктатор Білл, але якщо ви двоє сперечаєтесь, хто покличе Мишеня і Шнобеля, то дозвольте я вирішу вашу суперечку. — Він заводить байк, зривається з місця і мчить, як посланець із фронту з терміновим повідомленням під час Першої світової війни. Він проїжджає довгий відрізок угору по шосе, перш ніж Мишеня і Шнобель зупиняються й озираються назад, несподівано почувши звук байка.
— Думаю, це там, — каже Сонні та кидає тривожний погляд на Дока. — Очі мають звикнути.
— Інакше й бути не могло.
Менш переконані, ніж їм того б хотілося, обоє чоловіків спостерігають, як Диктатор Білл розмовляє зі Шнобелем і Мишеням. Диктатор показує на Сонні й Дока, тоді Шнобель теж показує на них. Тоді Мишеня показує на них, Диктатор знову показує. Це схоже на дискусію недосконалою версією мови жестів. Коли всі все зрозуміли, Диктатор Білл розвертає мотоцикл і з ревінням спускається назад по шосе, Шнобель і Мишеня прямують слідом. Через те що Шнобель не очолює колону, знову з’являється відчуття заплутаності й безладу.
Диктатор зупиняється на узбіччі вузької дороги. Шнобель і Мишеня глушать мотори поруч із ним. Мишеня стоїть просто перед входом у ліс.
— Невже її так важко було побачити? — запитує Шнобель. — Все ж таки вона тут. А я вже почав був сумніватись, Мишеня.
— Ага, — каже Мишеня.
Його звична манера хулігана-інтелігента, котрий весело йде життям, утратила всю свою життєрадісність. Попри чудову засмагу, було видно, що шкіра його бліда, як молоко.
— Хлопці, я хочу сказати вам правду, — каже Шнобель. — Якщо те, що говорив Сойєр про це місце, — правда, то той, хто це місце збудував, хай йому грець, міг розставити пастки та інші сюрпризи. Це було дуже давно, але якщо це справді Рибак, то в нього зараз більше підстав, ніж будь-коли, щоб тримати подалі від людей своє лігвище. Тож ми маємо йти пліч-о-пліч, виявляти мужність і бути напоготові. Покладіть зброю туди, звідки зможете її швидко дістати, гаразд?
Шнобель бере одну зі своїх сумок поруч із сидінням і дістає звідти пістолет «Кольт 9 мм» з рукояткою із слонової кості та цівкою з воронованої сталі. Заряджає його і знімає запобіжник. Сонні витягує свій масивний «Магнум» 357 калібру, Док — такий самий «Кольт», як у Шнобеля, а Диктатор Білл — старий «Спешіал» 38 калібру, з яким він не розлучається з кінця сімдесятих. Вони ховають зброю, якою до цього часу
