Зваблені ненавистю - Ерін Кас

— Ходімо обробимо рану.

— Чим? — її голос тремтить.  

— Антисептик, перекис водню, йод, — згадую все, що може бути в моїй аптечці.

— Тільки не йод, — каже тихо, — буде пекти.

— Я зараз повернуся, — виходжу й спускаюся на перший поверх.

Кинувши погляд у вікно, запевняюся, що Гриша поїхав. Беру з шухляди аптечку і повертаюся до кімнати. Вона так і сидить зігнута, тримаючись за лікоть. Змочивши ватний диск перекисом, обережно обхоплюю пальцями її передпліччя. Дозволяє обробити рану, кусаючи губи й міцно заплющивши очі. Боїться, а я не вмію бути ніжним, але зараз чесно намагаюся. Відчуваю провину. Вона тут кілька днів, а її вже двічі били і збиралися зґвалтувати. Принаймні все мало саме такий вигляд. — Болить? — обмотую лікоть бинтом.

— Так, — киває.

— Давай сюди руку, — розтискаю кулак здорової руки й починаю витирати з пальців кров. Вони такі холодні, що аж мені морозно. — Знеболювальне вип’єш?

— Я хочу вийти на вулицю, — волосся закрило її обличчя. Хочеться поправити, але не торкаюся.

— Гаразд, ходімо. Я проведу, — пояснюю на її розгублений погляд. — Покажу територію.

Киває. На відстані йде за мною і навіть чекає поки покладу аптечку, не виходить сама. Відчиняю двері й пропускаю першою. Зупиняється, підставивши обличчя сонцю. Звертаю наліво й дійшовши до зони відпочинку, сідаю на лавку. Вона наближається повільно, дивлячись собі під ноги. Довге, трохи хвилясте волосся спадає аж на груди. Струнка, невисока, красива дівчина. 

— Сідай, — вказую на широку зручну гойдалку. — Більше тебе ніхто тут не чіпатиме. У мене не було в планах тебе ображати чи якось знущатися. Потрібен лише Олег.

— Що ти з ним зробиш, коли з’явиться?

— Чесно? — чекаю поки подивиться на мене. — Тягне скрутити шию. Він взяв чуже. Збрехав. Поставив мене у дуже хитке становище. Хвалити точно не буду, але тебе відпущу.

— А якщо він не прийде? — дивиться на мене заплаканими очима. Я не маю відповіді, бо не планував такого повороту.

— Прийде. У вас же гарні стосунки? Принаймні він говорив, що так. Чи ти справді не Єва, а жертва обставин? — хочу зловити в погляді хоча б натяк на правду, але вона відводить очі. — Як до тебе звертатися? Єва, Аліса чи якось інакше?

Мовчить… На декілька секунд зависає. Я не заважаю приймати рішення, терпеливо чекаючи. А потім звертає на мене погляд, вдихає повітря…

— Єва, — видихає приречено.