Фантомна довіра - Лана Вернік

Лора чула, як Таїса ще щось говорила Степану, але не могла розчути її слів: далеко і занадто тихо, та вона добре розчула його відповідь.

— Таїсо, тобі не набридло?! Вадим — мій друг і ТВІЙ чоловік. Все. Крапка.

Вони пішли вперед, і коли Лариса підійшла до них, Степан і Тая вже сіли на кам’яні брили біля сусідньої дачі, приєднавшись до інших. Тетяна сиділа поряд з Єгором, Вадим з Таїсою і Степан сам, на крайній каменюці. Він озирнувся до Лори і простягнув до неї руку, закликаючи сісти біля себе. Вона почувала себе ніяково після того, як підслухала його з Таїсою діалог. Повільно підійшла і сіла.

— Тобі вже краще? — запитав він, обережно обіймаючи свою малу, щоб не розлився чай з чашки в її руках.

— Так, трохи краще, — розгублено відповіла Лора і кивнула. Казати йому, що чула їхню розмову з Таїсою чи ні? Вагалася…

— Коли наступного разу вирішиш за кимось шпигувати, не бери з собою такий ароматний чай, — прошепотів він їй на вухо і усміхнувся.

Лора відчула, як від обличчя у неї відхлинула кров, подих перехопило, а горло стис клубок. Вона поглянула йому в очі, в яких виблискували золотаві промені захо́ду сонця, роблячи їх майже однакового кольору, і не знала, що йому відповісти. Степан усміхався і не відводив від неї погляду. Який сором… Що він про неї подумає?..

— Я… — почала говорити Лора і руки затремтіли. Степан швидко підхопив її чашку, бо чай почав виливатися через край, а вона розгублено продовжила говорити, майже пошепки, ковтаючи слова. — Я не спеціально… Вибач… Так вийшло, правда… я не хотіла підслуховувати… я лише хотіла піти до вас на пляж, а ви…

Степан поставив чашку на камінь і поправив їй волосся.

— МАла, я не сварю тебе, просто даю пораду на майбутнє, — він поцілував її губи невагомим поцілунком і пригорнув до себе, — це навіть добре, що ти все чула... Але я не дуже точно впіймав момент, коли ти з’явилася.

— Ти казав, що не бачиш віддачі від роботи…

— Так. Під кінець. У тебе мало з’явитися багато питань…

— Багато.

— Обіцяю відповісти на всі, тільки не зараз. Забагато вух. 

— Добре.

— Ми вам не заважаємо? — поцікавилася Таїса. Степан з Ларисою говорили тихо і розчути про що мова було неможливо, але ж цікаво...

— Ну, ти нас трохи відволікаєш, — відповів Степан, повернувши до Таї голову і Тетяна пирснула від сміху. Було незрозуміло чи відповідь Відьмака так її розвеселила чи причиною сміху було щось почуте від Єгора, але Таїса перевела на неї суворий погляд.

— А давайте на гідроциклах поганяємо!, — запропонував несподівано Єгор.

— Це погана ідея, — голос Степана прозвучав дуже категорично, — на гідроциклах немає фар — сонце сідає, поки ми за ними сходимо — буде вже темно, а ганяти в темряві по воді — небезпечно.

— Та ну! Прикольно ж! — не вгавав Єгор, — ми з хлопцями ганяли — це такий кайф!

— Ні. Ніяких гідроциклів. Випадкове зіткнення і може трапитися трагедія.

Лора принишкла біля Степана, уявивши собі такий сценарій.

— Та все буде нормально! Ми ж одягнемо рятувальні жилети!

— Єгоре... Послухай мене. Не потрібно спокушати долю. Де гарантія, що тіло відкине на спину, а не на живіт?

— Степане, ну ти все так розписав похмуро… — обурився Єгор.

— Так. Краще я тобі це все розпишу на словах, ніж доведеться переживати все це в реалі.

Єгор хотів ще щось відповісти, але Тетяна його осмикнула.

— Степан правий, — сказала вона, — не варто спокушати долю. Диво може не повторитися…

— Яке диво? — перепитав хлопець.

— Я потім тобі розповім…

Степан пригорнув Ларису і поцілував у скроню. Диво її повернення до життя він досі пам’ятав у найменших деталях так, ніби це все було лише вчора. Вона не єдина кого він рятував, але вона була першою…   

— Заборонено керувати гідроциклом у нетверезому стані і користуватися ним вночі. Здається, це навіть в інструкції прописано, — сказав Вадим, — в нашому випадку — не можна одразу ж по двох пунктах.

— О, це точно не про тебе. Ти коли вип’єш — навіть краще водиш, — засмілася Таїса, — такий уважний стаєш.

— Це було один-єдиний раз і ще в універі, тобто давно і неправда.

— Ну то й що? Я на все життя запам’ятала. Ти був тоді такий прикольний! Так кермо тримав акуратно, так на всі боки головою крутив, — не заспокоювалася дружина, — таким смішним був!

— Взагалі то він був не п’яний, — сказав з усмішкою Степан.

— Не п’яний? — Таїса здивувалася. — Як це не п’яний? Він же… Так… Ану розповідайте, ви щось курнули тоді? Вгадала?

Степан з Вадимом засміялися.

— Ні, не курнули, Ромка того вечора ЛСД притяг. Хто ж знав, що доведеться сідати за кермо? — сказав Вадим. — Мені тоді здавалося, що час так повільно тече, а руки стали великими і кермо супроти них було дуже малим! Я його обережно тримав, бо боявся зламати, — сміявся Вадим. — Я поки тебе додому завіз, сім потів зійшло!

— Ах ви — жуки… І я про це дізнаюся лише зараз? А котрий Роман приніс? Бондаренко? Чи Липовецький? — перепитала Тая.

— Та Бондаренко, Липа таким не страждав. Він вже тоді на коксі сидів, а ми шукали більш безпечні засоби розслабитися, — сказав Степан.

— Шукачі, блін, — буркнула Таїса. — Наркомани!

— Та годі тобі, ЛСД і косяк — не викликають залежності, — відмахнувся Степан, — до того ж навіть корисні. Це лише в нашій країні — раптом що, то одразу ж наркоман… От Нідерланди молодці — опіумний закон прийняли на початку століття, королева підписала і все в них окей. Віднесли коноплі до легких наркотиків — при бажанні можеш піти і купити. Кофішопи і хедшопи працюють. Податки наповнюють бюджет. А от у нас — ніз-з-зя-я-я. Весь потік кришується ментами: податків нуль, все в кишеню людям з погонами.

— Та нашим лише дозволь! — заперечила Таїса. — Будуть укурені ганяти на авто!

— А п’яні за кермом тебе не лякають? Ні? Все нормально? До того ж під косяком шансу втрапити в аварію значно менше, повір мені. Я точно знаю. Бо іноді він — єдине, що не дає поїхати дахом.