Фантомна довіра - Лана Вернік
— Я рада, що ти хочеш залишити Фурію з її мутними іграми. Давно пора…
— Річ не у Фурії. Проблема в тому, що я не бачу віддачі. Вже є стільки доказів, що можна засадити будь кого — і нічого не відбувається…
— І чим плануєш зайнятися після Африки?
— Ще не знаю, дай відбути цей вояж і повернутися. Там буде видно.
— Далеко цього разу?
— Я б сказав БАГАТО. 12 числа ввечері лечу в Буркіна-Фасо…
— Чому в Буркіна-Фасо?
— На них немає ембарго, зручне розташування, — він хмикнув, — і є офіційний контракт з Укрспецекспортом…
— Лора знає?
— Про що?
— Чим ти займаєшся?
— Я розповідав їй дещо. Все не наважуюся. Якщо повернуся — розповім.
ВІд почутих слів Лора відчула, як світ захитався і вона взялася за стовпчик.
— Якщо? Якщо?! Ти зобов’язаний повернутися! Ти обіцяв бути хрещеним батьком моєї дитини.
— Ти вагітна? — радісно перепитав Степан.
— Ні-і-і… Ще ні, але я починаю про це замислюватися. Можливо, за рік чи два. Не уявляю як це все буде… Із усього цього ланцюга подій маю уявлення лише про процес зачаття, — Таїса засміялася.
— Ну, а там далі якось все вирішиться, — Степан теж засміявся, — як кажуть сестри Ігора — вагітною назавжди ще ніхто не залишився©.
— Ти кохаєш Ларису? — несподівано запитала блондинка і Лора навіть припинила дихати, очікуючи на його відповідь.
— Чи кохаю я її?.. — нависла пауза і його мовчання здавалося безкінечним. — Кожна людина по-своєму розуміє кохання і вкладає в нього якісь свої уявлення. Я не знаю, що значить кохати — тому не можу сказати, чи кохаю я Лору, але вона мені дуже подобається. Як виявилося, вже давно. І з нею добре. Просто добре. Неважливо, гуляємо ми узбережжям чи купуємо разом багети…
— Якась розмита відповідь.
— Це єдина відповідь, яку я можу дати тобі зараз: я не знаю, що таке кохання.
— Думаєш, Роман знову спробує відбити у тебе дівчину?
— З Ларисою у нього нічого не вийде.
— Ти так у цьому впевнений?
— Я їй довіряю.
— Довіряєш? — здивувалася Таїса. — Ти спілкуєшся з нею не так давно, про яку довіру ти говориш? Ти не знаєш її! А вона тебе!
— Таїсо, якщо ти думаєш, що знаєш мене краще ніж інші — ти дуже сильно помиляєшся. Неможливо знати іншу людину, можна лише сподіватися, що вона виправдає якісь твої сподівання, але теж потрібно розуміти реальні межі. Я не знаю достатньо добре сам себе, бо іноді не впевнений, яке прийму рішення у тій чи іншій ситуації. Як ти, чи хтось інший, може знати когось? Чи мене? Це ілюзія.
— Але ж ти кажеш, що довіряєш цій малій, значить, ти у ній впевнений, ти думаєш, що її знаєш!..
— Мабуть, ми з тобою по різному розуміємо поняття довіри… — він зітхнув.
— Ну? І що для тебе довіра?
— Що? — Степан помовчав. — Впевненість, що людина буде діяти в моїх інтересах, навіть коли я не можу її контролювати. Для цього не обов’язково знати саму людину, її улюблений колір чи музику. Я відчуваю, що можу Ларисі довіряти, що вона не зрадить.
— Відчуває він… Тебе послухати, так вона ПРОСТО ІДЕАЛ!
Степан засміявся.
— Таїсо, вибач, але якщо ти хочеш почути, що ТИ ідеал — то йди до Вадима і він тобі розповість про це у найменших деталях і повторить на біс. Я під цим не підписувався.
— І дуже шкода, що не підписувався… — обурилася Таїса і, підвівшись з лави, пішла у напрямку пляжа.
Степан теж підвівся і пішов за блондинкою до решти на пляж. Підслухувати погано, але почуте не прояснило нічого для Лори. Навпаки — питань стало ще більше… І Лариса, зітхнувши, теж пішла на пляж, туди вона і збиралася йти від самого початку...
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно