Фантомна довіра - Лана Вернік

— Роман? Бондаренко? — не приховуючи здивування, запитала Таїса, — ти його знаєш?

— Звичайно. Він вів розлучення моїх батьків.

— Як ціка-а-аво… — протягнула Тая і пішла за чоловіком нагору.

На шашлик прийшов і Єгор, з пляшкою якогось червоного вина, котре сподобалось Таїсі і вона дуже його вихваляла. Лариса вийшла пізніше, бо довелося прикладати до очей лід, щоб хоч трохи зняти набряк. Ну для чого, питається, ревіла?

Шашлик вже посмажили і вона сіла за стіл на диванчик, поруч зі Степаном. Він одразу ж обійняв її і поцілував, поглядом оцінивши її стан — заспокоїлася. Їсти їй не хотілося, але спробувала один шматочок м’яса. Пізніше вона захотіла трав’яного чаю і пішла робити його сама, хоча Степан пропонував свою допомогу.

— Спілкуйся, я впораюся, — вона похитала головою, — це ж не складно.

Таїса пішла за нею слідом. Лора набрала чайник і увімкнула його, боковим зором помітивши компанію, сама тим часом дістала з полиці чашку.

— Ти будеш чай? — запитала вона Таю.

— Ні. Я прийшла з іншого приводу. Твоя сестра сказала, що Роман вів розлучення ваших батьків.

— Це правда.

— Він хороший адвокат у цих питаннях… — Таїса провела рукою по поверхні барної стійки. — Це Степан його попросив?

— Так. Уклали мирову і батько повернувся в Португалію.

— О, в тебе батько за кордоном… — протягнула блондинка.

— Так. Але у нього там інша родина.

— А Роман… Які у тебе з ним стосунки?

Лариса озирнулась і зміряла Таїсу поглядом.

— Ніяких. З чого б це у мене з ним були якісь стосунки?

— Лоро… Ти мені не подобаєшся. Я не буду прикидатися, але все ж я маю тобі розказати дещо, про що Степан навряд чи розповість тобі найближчим часом…

— Про що ти?

— Два роки тому у Степана була дівчина. Анютка. А знаєш… Гм… — Таїса розглядала Ларису примруживши погляд. — Вони всі були твого типажу. Завжди… Зелені очі, каштанове волосся… Анюта була не така симпатична, як ти, але теж дуже мила. Це я тобі відверто кажу, бо заперечувати твою красу немає сенсу… — Таїса сіла на барний стільчик і поглянула на приголомшену її відвертостями Лору. — Що? Я правду кажу. Ти дуже гарна, Лоро. І це всі бачать. Так от… Степан був тоді в Африці. Мав поїхати на пару місяців, а застряг на півроку. У Руанді роком раніше відбувся геноцид якихось там народів, вбили майже мільйон людей… їх просто вбивали, як худобу… ще стратили бельгійських миротворців… — Таїса поморщила ніс, — я коли читала звіти — мене аж нудило… Чесне слово, я не уявляю, як він там може перебувати… Але зараз не про те. Поки Степана не було — Анюта загуляла з Романом. Настільки, що переїхала до нього жити. Коли він повернувся, Роман сам йому сказав, що Анюта тепер з ним. У них, правда, нічого не вийшло, через пару місяців дівчина стала йому не цікава… Потім у Степана була Ксюша. Знову твій типаж… — Таїса зітхнула, — вона була перукарем, почали зустрічатись і все у них було добре, а потім вона відкрила свою перукарню, у хорошому місці і віддалилася від Степана. Просто все враз обірвала.

Лариса відчула, як все похололо всередині. Це відкриття власної справи не могло відбутися без участі Фурії…   

— А перед тобою була Таша. Здається, повне ім’я Наталія, але вона називала себе Ташею. Степан знову поїхав у Африку, звісно, Роман — тут як тут… Таша клялася-божилася, що у неї нічого з Романом не було, просто пару разів сходила з ним у клуб, але Степан сказав, що відтепер вони можуть бути лише друзями. Дівчина намагалася якось йому довести свою чесність, але безрезультатно. А тепер з’явилася ти. І Роман знову поруч… Ти мені не подобаєшся, але Степан від тебе шаленіє. І я вважаю, що ти маєш знати всю передісторію. Ти, наче, не дурна, маєш зрозуміти що до чого.

— Якщо у нього з Романом так… чому він з ним досі спілкується? — здивувалась Лора.

— Це очевидно: Роман — прекрасний адвокат, таких мало, а дівчат довкола — вистачає, яких хочеш, — Таїса усміхнулась. — Отакі справи, мАла…

Таїса зробила наголос на останньому слові і пішла назад, до свого чоловіка.

Лора відчула, як загуло в голові. Їй готується перевірка? Одразу у двох напрямках? І Фурія? І Роман? А Степан що, буде просто спостерігати? А ще Бакеро радив попросити Степана про допомогу з навчанням… Тобто, Степан може їй допомогти з універом БЕЗ Фурії чи ЧЕРЕЗ Фурію? Допомогти… Чи потрібна їй ця допомога? Ні, вона не буде просити нікого ні про що. Якось вже сама...

Згадала про чайник і заварила чай з меліси і м’яти. Невже Степан вичікує?.. Ні. Не може бути. Невже він їй не довіряє?

— Лоро, у тебе все нормально? — на кухню зайшла Тетяна.

— Так… — вона кивнула.

— Ти така бліда.

— У мене ж “не ті дні”, тому…

— Зрозуміло, — сестра взяла з холодильника пляшку мінеральної води і пішла назад до альтанки, в якій всі сиділи.

Лариса ж пішла в кімнату і сіла на ліжко. Слова Таїси лунали в голові, як набат:

”Роман — прекрасний адвокат. Таких мало, а дівчат довкола — вистачає, яких хочеш”. 

“Вони всі були твого типажу. Завжди”. 

“Степан поїхав у Африку... Роман — тут як тут”. 

“Ти маєш знати всю передісторію”.

Двері відчинились і до кімнати зайшов Степан. Вона довго не приходила — прийшов перевірити. Він сів на підлогу навпроти неї і уважно поглянув на її бліде обличчя.

— Ось де ти ховаєшся. Щось трапилося? На тобі лиця немає…

— Трохи паморочиться в голові. 

— Може приляжеш? А я заберу всю цю ораву на пляж, щоб не шуміли…

Лариса слухняно прилягла і Степан, поцілувавши її у щоку, вкрив пледом і вийшов з кімнати. Але Ларисі не лежалося. Вона крутилася з боку на бік. Згадала про свій чай, мабуть, він вже охолов. Вийшла до кухні, взяла чашку і пішла до альтанки — нікого. З боку пляжа долинав сміх Тетяни і чоловічі голоси. Лора вирішила піти до них і, ступивши декілька кроків, почула голос Таїси за декоративними кущами. Знала, що там стоїть лава на красивих кованих ніжках. Лора любила там сидіти вдень...