Загублена - Гілліан Флінн

— А якщо хоч Енді переконати свідчити? — запитав я.— Вона ж може засвідчити, що в усіх місцях, де Емі сховала підказки, ми колись, ну знаєте, мали секс? Енді повірять. Люди її обожнюють.

Коли Емі повернулася, Енді стала колишньою — жвавою і бадьорою. Я знаю про це з нерегулярних світлин у жовтій пресі. Також я дізнався, що вона зустрічається з гарним хлопчиною свого віку — милим кошлатим парубком з одвічними навушниками на шиї. Разом вони мають гарний вигляд: молоді та квітучі. Преса їх обожнює. Найкращий заголовок: «Кохання знаходить Енді Гарді!» — цей жарт з фільму 1938 року, де головну роль зіграв Мікі Руні, тепер допетрають зо двадцять людей на світі. Я надіслав їй повідомлення: «Пробач. За все». Відповіді не було. Ну і добре. Я це щиро.

— Збіг,— знизала плечима Боні.— Це справді дивний збіг, але... недостатній, щоб продовжити розслідування. Не в цій атмосфері. Ніку, ви мусите переконати свою дружину розповісти щось корисне. Ви — наш єдиний шанс.

Го гримнула чашкою по столі.

— Просто не віриться, що ми ведемо цю розмову,— обурилася вона.— Ніку, я не хочу бачити тебе в тому будинку. Ти не коп під прикриттям. Це не твоє завдання. Ти живеш з убивцею. Забирайся звідти до біса. Перепрошую, але мені байдуже, що вона прикінчила Дезі. Я не хочу, щоб вона прикінчила тебе. Бо, може, якось ти спалиш їй шматок сиру, а за мить мій телефон задзвонить з повідомленням, що брат випадково звалився з даху абощо. Забирайся звідти.

— Я не можу. Не зараз. Вона отак мене не відпустить. Їй занадто подобається ця гра.

— Тоді припини у неї грати.

Я не можу. Натомість підвищую свій рівень вправності. Я залишатимуся з Емі, доки не підловлю. Я єдиний на це здатний. Одного дня вона розслабиться і вибовкає мені щось потрібне. Тиждень тому я повернувся у нашу спальню. Ми не кохаємося, ледь торкаємося одне одного, але ми — чоловік і дружина на подружньому ложі, й поки що це задовольняє Емі. Я гладжу її волосся. Хапаю пасмо між великим пальцем і вказівним, тягну донизу і смикаю, наче у дзвіночок. Нам обом це подобається. А це проблема.

Ми вдаємо кохання і поводимось, як закохані. Іноді це навіть схоже на кохання, бо ми ідеально виконуємо всі ритуали. Оживлюємо пам'ять колишньої романтики. Коли я забуваю (бо інколи таки забуваю), якою є насправді моя дружина, то проводжу з нею час. Ну, тобто з тією, яку вона вдає. Суть у тому, що моя дружина — вбивця з добрим почуттям гумору.

Хочете один приклад? Якось увечері я замовив авіадоставку омара, як у старі часи, і Емі вдавала, що ганяється з ним за мною, а я вдавав, що ховаюся, а потім ми обоє водночас однаково пожартували, і це було настільки ідеально, настільки природно, що я просто мусив вийти з кімнати хоч на мить. Серце калатало у вухах. Потрібно було повторити свою мантру: «Емі вбила людину, й вона і тебе прикінчить, якщо не будеш дуже, дуже обережним». Якщо я її зневажу, моя дружина — дуже кумедна вродлива вбивця — одразу ж мені завдасть удару. Я нервую у власному будинку: роблю бутерброд, посеред білого дня стоячи на кухні та злизуючи арахісову пасту з ножа, а коли обертаюся, то Емі виявляється поруч. Підходить тихо, наче кішка, і я здригаюся. Я, Нік Данн, чоловік, у якого завжди вилітали з голови всі деталі, тепер пригадує всі розмови, щоб переконатися, що не образив своєї дружини, не скривдив її почуття. Записую всі деталі її дня, все, що їй подобається і не подобається,— на той раз, якщо Емі вирішить щось запитати. Я став чудовим чоловіком, бо боюся, що дружина може мене вбити.

Ми ніколи не говорили про мою параною, бо вдаємо закоханість, а я прикидаюся, що не боюся Емі. Але іноді вона побіжно зронює: «А знаєш, Ніку, ти можеш спати зі мною в одному ліжку, ну реально спати. Все буде гаразд. Обіцяю. Те, що сталося з Дезі, це просто випадок. Заплющуй очі й засинай».

Але я знаю, що вже ніколи не засну. Просто не можу заплющити очі, коли вона поруч. Це наче спати з чорною вдовою.

Емі Елліот-Данн

Вісім тижнів після повернення

Мене так ніхто й не заарештував. Поліція припинила допити. Я почуваюся в безпеці. Вже незабаром це почуття ще посилиться.

От як мені добре: вчора виходжу на сніданок, а банка з моїм блювотинням стоїть на стільниці — порожня. Нік — цей крадій — позбавив мене останньої переваги. Я кліпнула — й викинула банку.

Тепер це вже не має значення.

Відбуваються гарні речі.

Я підписала контракт на книжку. Тепер я офіційно контролюю нашу історію. Це, здається, напрочуд символічно. А хіба шлюб не в цьому полягає? Просто довжелезна гра у «він сказав, вона сказала». Ну, вона скаже, світ послухає, а Ніку доведеться посміхатися й погоджуватися. На сторінках він буде таким, як мені заманеться: романтичним, уважним і дуже, дуже розкаюватиметься через кредитки, і покупки, і повітку. Не можу змусити його це сказати, але в книзі буде все, як захочу. Він поїде зі мною в турне і посміхатиметься без упину.

Я вигадала досить просту назву для книжки — «Неймовірна». Та, яка викликає велику зацікавленість чи подив; разюча. Гадаю, це підсумовує мою історію.

Нік Данн

Дев'ять тижнів після повернення

Я знайшов блювотиння. Вона заховала його в банці аж під задньою стінкою морозилки, у пачці брюссельської капусти. Пачка була вкрита кригою — мабуть, лежала там місяцями. Знаю, що це її своєрідний жарт: «Нік не їсть овочів. Нік ніколи не миє холодильника. Нік не здогадається там шукати».

Але Нік здогадався.

Нік уміє мити холодильник, а як виявилося, Нік навіть уміє його розморожувати. Я вилив усю ту гидоту в раковину і залишив банку на стільниці, щоб Емі побачила.

Вона викинула її у сміття. Навіть слова не сказала на цю тему.

Щось не так. Не знаю, що саме, але щось дуже не так.

Моє життя перетворилося на епілог. Таннер взявся до нової справи: співак з Нешвіля дізнався, що його дружина зраджує, а наступного дня її тіло знайшли у сміттєвому баку біля фаст-фуду, неподалік їхнього будинку. Біля трупа лежав молоток з його відбитками пальців. Таннер використовує мене як аргумент на захист свого клієнта: «Я знаю, що