Пригоди бравого вояка Швейка - Ярослав Гашек

***

Полковник Шредер залюбки скликав на нараду всіх офіцерів маршового полку, щоб наговоритися досхочу. Крім того, треба було щось вирішити в справі охотника Марека, якого полковник Шредер за бунт віддав до дивізійного суду, бо той не хотів чистити вбиралень.

З дивізійного суду його привели вчора вночі на гауптвахту і там тримали під вартою. Водночас із дивізійного суду до полкової канцелярії прислали дуже туманного листа, в якому зазначалося, що хоч у цьому випадку не йдеться про бунт, охотники не повинні чистити вбиралень, але оскільки це все ж таки порушення дисципліни, то передумовою прощення такого гріха може бути лише бездоганна поведінка на фронті. З цих причин, мовляв, обвинувачений охотник Марек відкомандировується до свого полку, а слідство в справі порушення дисципліни припиняється аж до кінця війни, але воно буде відновлене при найближчому порушенні дисципліни з боку охотника Марека. Крім того, була ще одна справа. Разом з охотником Мареком з дивізійного суду на гауптвахту прислали чотаря-самозванця Тевелеса. Його нещодавно доставили в полк з лазарету в Загребі. Він мав велику срібну медаль, охотницькі нашивки і три зірки. Розповідав про геройські подвиги шостої маршової роти в Сербії, що нібито з усієї роти залишився тільки він один. Слідство ствердило, що з шостою маршовою ротою на початку війни дійсно пішов на фронт якийсь Тевелес. Однак він не мав права охотника. Зажадали відомостей від бригади, куди 2 грудня 1914 року під час втечі з Белграда приєднали шосту маршову. І виявилося, що в списку представлених до відзнаки або відзначених срібними медалями немає жодного Тевелеса. Однак встановити, чи справді піхотинцеві Тевелесу було надане звання чотового, виявилось неможливим, бо вся шоста маршова рота пропала біля церкви святого Сави в Бєлграді разом із своїми офіцерами. В дивізійному суді Тевелес виправдовувався, що йому буцімто справді обіцяли велику срібну медаль, і тому він у лазареті купив її в одного босняка. А щодо охотницьких нашивок, то він їх пришив і носив сп’яну, бо, маючи ослаблений дизентерією організм, завжди підхмелявся.

Отже, коли почалася нарада, полковник Шредер перед вирішенням цих двох справ повідомив, що зустрічатися треба буде частіше, бо від’їзд уже не за горами і, як його повідомили з бригади, там уже чекають наказів з дивізії. Нехай вояки будуть напоготові, а командири рот повинні пильно стежити, щоб нікого не бракувало. Потім ще раз повторив усю вчорашню лекцію і зробив огляд воєнних подій. Ніщо, мовляв, не сміє зламати бойовий дух та ініціативу армії.

На столі перед ним лежала карта воєнних дій з прапорцями на шпильках. Але прапорці були поперевертані, а фронти попересовувані. Витягнені шпильки з прапорцями валялися під столом.

По всьому полі бою переможцем прогулявся кіт, якого писарі тримали в полковій канцелярії. Вночі він наробив на австро-угорський фронт і, намагаючись загребти какулю, розмазав її по всій карті і повиривав прапорці. Напудив на фронти і передмостові укріплення і запаскудив усі армійські корпуси.

Полковник Шредер був страшенно короткозорий.

Офіцери маршового полку з цікавістю поглядали, як палець полковника Шредера наближався до цих купок.

— Звідтіля, панове, до Сокаля на Буг, — мовив полковник Шредер з виглядом пророка і посунув по пам’яті вказівний палець до Карпат, причому запхав його в одну з тих купок, якими кіт намагався зробити карту воєнних дій рельєфною.

— Was ist das, meine Herren?[342] — здивовано спитав він, коли йому щось прилипло до пальця.

— Wahrscheinlich Katzendreck, Herr Oberst[343], — дуже чемно відповів за всіх капітан Заґнер.

Полковник Шредер кинувся до сусідньої кімнати, звідки почулася громова лайка, прокльони і страшні погрози, що він примусить усю канцелярію ті котячки злизувати.

Допит був короткий. Було встановлено, що кота чотирнадцять днів тому притяг до канцелярії наймолодший писар Цвібельфіш. Після цього зізнання Цвібельфіш мусив спакувати свої манатки, і старший писар відвів його на гауптвахту, де той мав сидіти аж до дальшого наказу. На цьому, власне, вся нарада й закінчилася. Коли полковник Шредер повернувся з червоним, як у рака, обличчям на офіцерське зібрання, він забув, що мав обговорити справу охотника Марека і чотаря-самозванця Тевелеса.

Лише коротко сказав:

— Прошу панів офіцерів бути напоготові і чекати дальших моїх наказів та інструкцій.

Таким чином, охотник і Тевелес залишалися на гауптвахті, а коли опісля до них приєднався Цвібельфіш, вони дістали змогу скласти мар’яж, а після мар’яжу — турбувати своїх сторожів проханнями, щоб ті повиловлювали бліх у їхніх сінниках.

Трохи згодом запхали до них і єфрейтора Пероутку з тринадцятої маршової роти. Коли вчора по табору рознеслася чутка про від’їзд на фронт, він зник, і лише вранці патруль знайшов його «Під білою трояндою» в Бруку. Виправдовувався, нібито він перед від’їздом хотів оглянути відомі теплиці графа Гарраха біля Брука, а повертаючись назад, заблудив і щойно вранці, зовсім знесилений, доволікся до «Білої троянди». Насправді ж було трохи інакше: він спав з Руженкою з «Білої троянди».

***

Ситуація й досі була не зовсім ясна. Поїдуть чи не поїдуть? Швейк біля телефону в канцелярії одинадцятої маршової вислуховував найрізноманітніші припущення — і песимістичні, і оптимістичні, дванадцята маршова рота телефонувала, ніби хтось із канцелярії чув, що спочатку відбудуться вправи у стрільбі по рухомих фігурах і що поїдуть аж після них. Цей оптимістичний погляд не поділяла тринадцята маршова. Вона саме телефонувала, що з міста повернувся капрал Гавлік, який чув від одного залізничника, нібито вагони вже на станції.

Ванєк вирвав у Швейка з рук слухавку, схвильовано загорлав, що залізничники дідька лисого знають. Таж він сам щойно повернувся з полкової канцелярії.

Швейк із справжнім задоволенням сидів біля телефону і на всі запитання: «Що нового?» відповідав: ніхто нічого певного не знає.

Так само він відповів і на запитання надпоручника Лукаша.

— Що у вас нового?

— Ще ніхто нічого певного не знає, пане обер-лейтенант, — прозвучала Швейкова стереотипна відповідь.

— Повісьте трубку, ви, дурний осляко!

За хвилину прийшла низка телефонограм. Після цілої серії непорозумінь Швейк їх прийняв. У першу чергу прийняв ту, якої йому не могли продиктувати вночі, бо він не повісив трубки і спав. Ця телефонограма стосувалася щеплених і нещеплених.

Потім прийняв запізніло телефонограму про консерви. Це питання було вияснено ще вчора ввечері.

Ще пізніше прийшла телефонограма для всіх батальйонів, рот і частин полку такого змісту:

«Копія телефонограми бригади № 75692. Наказ по бригаді № 172. При звітах про господарство