Пригоди бравого вояка Швейка - Ярослав Гашек

найгірші вояки, які за мирного часу не вилазили з в’язниці, — найліпші вояки під час війни. Пам’ятаю піхотинця Сільвануса з восьмої маршової. На нього раніше теж сипалася кара за карою. Та ще й які кари! Не соромився вкрасти в товариша останній гріш, та коли дійшло до бою, він перший перерізав дротяні загороди, узяв трьох у полон та одного з них по дорозі застрелив, бо, як пояснив, не довіряв йому. Дістав велику срібну медаль, пришили йому дві зірки, і, якби його пізніше під Дуклею не повісили, був би вже давно чотовим. Але повісити його мусили: після одного бою зголосився на рекогносцирування, і якийсь патруль з іншого полку наскочив на нього, коли він обшукував убитих. Знайшли в нього щось із вісім годинників і багато перснів. Отож і повісили його біля штабу бригади.

— З цього видно, — розважливо сказав Швейк, — що кожен вояк мусить сам здобути для себе своє місце.

Задзвонив телефон. Фельдфебель-рахівник підійшов до телефону. Можна було розпізнати голос надпоручника Лукаша: питався, як справа з консервами. Згодом було чути якісь докори.

— Слово честі, їх немає, пане обер-лейтенант! — кричав у телефон Ванєк. — Звідки б вони взялися? Це тільки фантазії панів з інтендантства. Зовсім не потрібно було цих людей туди посилати. Я вам сам хотів подзвонити. Кажете, що я був у буфеті? Хто, хто це казав? Той окультист-кухар з офіцерської кухні? Я дозволив собі туди зайти. Знаєте, пане обер-лейтенант, як називав той окультист метушню з тими консервами? «Страхіття ненародженого». Та ні, але де, пане обер-лейтенант! Я зовсім тверезий. Що робить Швейк? Він тут. Покликати його?

— Швейку, до телефону, — сказав фельдфебель Ванєк і пошепки додав: — Коли запитає, як я прийшов, то скажіть — у повному порядку.

Швейк біля телефону:

— Швейк. голошу слухняно, пане обер-лейтенант...

— Слухайте, Швейку, як там з тими консервами? Все в порядку?

— Їх немає, пане обер-лейтенант. Ні слуху, ні духу.

— Я хотів би, Швейку, щоб ви завжди, поки ми в таборі, до мене вранці зголошувалися. Як поїдемо, будете постійно біля мене. Що ви робили вночі?

— Сидів цілу ніч біля телефону.

— А було щось нового?

— Було, пане обер-лейтенант!

— Швейку, тільки без ваших дурних штучок. Повідомляв хто-небудь про щось важливе?

— Повідомляли, пане обер-лейтенант, але аж на дев’яту годину. Я не хотів вас турбувати, пане обер-лейтенант, мені це й на думку не спадало.

— Ну, то вже скажіть мені до чорта, що там таке важливе на дев’яту годину?

— Телефонограма, пане обер-лейтенант.

— Я вас, Швейку, не розумію.

— У мене все записано, пане обер-лейтенант: «Прийміть телефонограму. Хто біля телефону? Маєш? Читай або щось таке подібне».

— Сило небесна! Швейку! З вами маю хрест божий. Скажіть мені зміст, або я вам заліплю. То що там?

— Знову якась нарада, пане обер-лейтенант, сьогодні вранці о дев’ятій годині у пана полковника. Я вас хотів будити вночі, але потім передумав.

— Ще б пак, відважитися будити мене через якусь дурницю, коли на це досить часу і вранці? Wieder eine Besprechung, der Teufel soll das alles buserieren[337]. Опустіть слухавку, покличте до телефону Ванєка.

— Фельдфебель Ванєк біля телефону. Rechnungsfeldwebl Vanek, Herr Oberleutnant[338].

— Ванєку! Знайдіть мені негайно іншого денщика. Цей гультяй Балоун до ранку зжер увесь мій шоколад. Прив’язати його? Ні, від дамо його до санітарів. Хлоп, як гора, хай тягає поранених під час бою. Зараз пошлю його до вас. Полагодьте це в польовій канцелярії і повертайтеся негайно в роту. Як ви гадаєте, скоро поїдемо?

— Нема чого поспішати, пане обер-лейтенант. Коли ми мали їхати з дев’ятою маршовою, то нас водили за ніс аж чотири дні. Про восьму нема чого й казати. Тільки з десятою йшло краще. Ми були без затримки на місці у повній бойовій готовності. Опівдні дістали наказ, а ввечері вже виїхали. Але зате нас потім ганяли по всій Угорщині і не знали, на якій ділянці фронту нами діру заткнути.

З того часу, відколи надпоручник Лукаш став командиром одинадцятої маршової, він опинився в стані так званого синкретизму. У філософії це означає: «Він намагався примирити суперечні поняття за допомогою компромісів, які доходили до повного змішання поглядів». Тому він відповів:

— Так, можливо. Буває. Отже, думаєте, що сьогодні не поїдемо? О дев’ятій годині нарада у пана полковника. A propos[339], вам відомо, що ви черговий? Я лише так... Зробіть мені... Стривайте, що ви мені мали зробити? Список старшин з даними, відколи служать... Потім провіант для роти. Національність? Так, так. Це також... Але, головне, пришліть нового денщика... Що сьогодні повинен робити з людьми хорунжий Плешнер? Vorbereitung zum Abmarsch[340]. Рахунки? Прийду підписати по обіді. Нікого не пускайте в місто. До буфету в таборі? По обіді на годину... Покличте сюди Швейка... Швейку, ви поки залишитесь біля телефону.

— Голошу слухняно, пане обер-лейтенант, я ще не пив кави.

— То принесіть собі каву і залишитеся в канцелярії біля телефону, аж поки я вас покличу. Ви знаєте, що таке ординарець?

— Це такий, що бігає, як солений заєць, пане обер-лейтенант.

— Отже, щоб ви були на місці, коли я подзвоню. Нагадайте ще раз Ванєкові, хай підшукає для мене якогось денщика. Швейку, алло, де ви?

— Тут, пане обер-лейтенант, якраз принесли каву.

— Швейку, алло!

— Чую, пане обер-лейтенант, кава зовсім холодна!

— Ви вже, Швейку, добре знаєте, що таке денщик, поговоріть з ним, а потім дайте мені знати, хто він такий. Повісьте трубку.

Ванєк, сьорбаючи чорну каву, до якої долив рому з пляшки з написом Tinte[341] (зробленим з обережності), поглянув на Швейка й сказав:

— Наш обер-лейтенант так кричить у цей телефон, що я чув кожне його слово. Ви, Швейку, певне, з паном обер-лейтенантом дуже добре знайомі.

— Ми з ним одна рука, — відповів Швейк. — Рука руку миє. Ми вже вкупі багато чого пережили. Скільки разів нас хотіли розлучити, але ми знову знаходили одне одного. Він завжди в усьому на мене покладається. Я не раз сам з цього дивувався. Ось ви тепер, певно, самі чули, як він казав, аби я вам ще раз нагадав про того нового денщика і що я мушу на нього подивитися і дати про нього свій