Загублена - Гілліан Флінн

Зайшовши усередину, застав сцену, яка нагадувала зіпсовану вечірку: на столі стояло кілька пляшок шампанського в оточенні невеличких паперових стаканчиків. Усі копи радісно плескали одне одного по спині, а потім і мене, так наче ще напередодні вони не були моїми переслідувачами. Але я мав підігравати. Підставляти спину для плескання. «О так. Тепер ми всі друзі».

«Значення має тільки безпека Емі». Я практикував цю фразу знову і знову. Мав бути схожий на радісного турботливого чоловіка, допоки не з'ясую, як усе піде. Допоки не переконаюся, що поліція продерлася крізь усі липкі, затягнуті павутиною брехні Емі. Допоки її не заарештують,— я додумував до цього місця, а потім відчував, як мозок розширюється та скорочується водночас: моя власна церебральна гічкоківська зміна фокусу. І я думав: «Моя дружина вбила людину».

— Заколола,— уточнив молодий офіцер, якого призначили нашим сімейним зв'язковим. (Я сподівався більше ніколи, ні з ким і нізащо не мати зв'язкових). Це був той самий малий, який нарікав Го на свого коня, розірвану верхню губу й алергію на арахіс.— Перерізала йому сонну артерію. При такому порізі людина спливає кров'ю десь за шістдесят секунд.

Шістдесят секунд — це багато, щоб усвідомити свою неминучу смерть. Я уявляв, як Дезі хапає руками себе за шию, кров порскає крізь пальці з кожним ударом серця, і він лякається ще більше, тож пульс теж прискорюється... а потім сповільнюється. Дезі розуміє, що сповільнення навіть гірше. А весь цей час Емі стоїть поза межами досягнення, вивчає його осудливим бридливим поглядом старшокласниці на уроці біології, коли їй доводиться мати справу з в'язким свинячим ембріоном. Вона продовжує тримати свій маленький скальпель.

— Розпанахала його великим старим м'ясницьким ножем,— провадив хлопчина.— Цей тип сідав біля неї на ліжку, різав м'ясо на шматочки та годував її з рук.

Це, здавалося, викликало у хлопця більше огиди, ніж убивство.

— Одного дня ніж вислизає з тарілки, а він цього не помічає...

— Як вона скористалася ножем, якщо завжди була зв'язана? — поцікавивсь я.

Малий глянув так, наче я непристойно пожартував про його матір.

— Не знаю, пане Данн, я певен, саме зараз це уточнюють. Та суть у тому, що ваша дружина у безпеці.

Ура. Хлопець поцупив мою фразу.

Ренд і Мерібет сиділи в кімнаті, де ми давали ту першу прес-конференцію шість тижнів тому. Вони, як завжди, хилилися одне на одного, Ренд цілував її маківку, Мерібет лащилася у відповідь, і я відчув такий гострий вибух люті, що мало не жбурнув у них степлером. «Ви, двоє благоговійних захоплених недоумків, створили оту істоту й випустили її у світ». Ой як весело, яке ідеальне чудовисько! А чи отримають вони своє покарання? Ні, жодна людина не намагалася поставити під сумнів їхню роль: вони відчували тільки безмежну любов та підтримку, а скоро їм повернуть Емі, й усі обожнюватимуть її навіть більше.

Моя дружина і раніше була ненаситним соціопатом. То якою ж вона стане зараз?

Поводься обережно, Ніку, дуже обережно.

Ренд мене помітив і покликав до них. Він потис мені руку, щоб це могли зняти кілька ексклюзивних репортерів, яких впустили всередину. Мерібет залишалася незворушною: я й досі був чоловіком, який зрадив її дочку. Вона коротко кивнула і відвернулася.

Ренд нахилився так близько, що я занюхав його м'ятну жуйку.

— Маю сказати тобі, Ніку, ми такі щасливі отримати Емі назад! Ми маємо вибачитися перед тобою. Справді. Нехай Емі сама вирішує, чи хоче вона продовжувати ваше подружнє життя, але я хочу принаймні вибачитися за те, як розвивалися події. Ти мусиш розуміти...

— Так,— сказав я.— Я все розумію.

Не встиг Ренд до ладу вибачитися і продовжити розмову, як з'явилися Таннер і Бетсі. Вони були схожі на моделей з обкладинки журналу «Воґ»: відпрасовані штани, сорочки під тон коштовного каміння та блискучі золоті годинники і персні. Таннер прошепотів мені на вухо: «Дозволь мені перевірити хід справ». А потім залетіла Го з нажаханими очима і почала засипати мене запитаннями: «Що це означає? Що трапилося з Дезі? Вона отак просто з'явилася на твоєму порозі? Що це все означає? З тобою все гаразд Що буде далі?»

Це було ексцентричне зборисько. Ну, принаймні таке в мене було відчуття: не зовсім возз'єднання, не зовсім лікарняна почекальня. Настрій був святковий, але нервовий. Наче під час якоїсь салонної гри, коли жоден учасник не знає всіх правил. А тим часом двоє запрошених Елліотами репортерів продовжували закидати мене запитаннями: «Це чудово — повернути Емі? Ви почуваєтеся щасливим? Ніку, ви відчуваєте полегшення після повернення Емі?»

«Я надзвичайно щасливий і відчуваю величезне полегшення»,— повторював я свою нудну заяву для журналістів, коли відчинилися двері та зайшла Джеклін Коллінгз. Її губи були схожі на тонкий червоний шрам, на припудреному обличчі виднілися рівчачки від сліз.

— Де вона? — звернулася до мене вона.— Де ця брехлива сука? Вона вбила мого сина. Мого синочка.

Вона почала заливатися сльозами, а репортери продовжували клацати.

— Як ви почуваєтеся, дізнавшись, що вашого сина звинувачують у викраденні та зґвалтуванні? — жорстко запитав один журналіст.

— Як я почуваюся? — огризнулася вона.— Ви це серйозно? І хтось насправді відповідає на такі запитання? Та огидна бездушна дівка маніпулювала моїм сином усе його життя. Запишіть це. Вона маніпулювала та брехала і нарешті вбила його, а тепер, навіть після смерті, вона й досі використовує мого Дезі...

— Міс Коллінгз, ми — батьки Емі,— озвалася Мерібет. Вона спробувала торкнутися плеча Джеклін, а та струснула її руку.— Мені шкода через пережитий вами біль.

— Але не через мою втрату.

Джеклін була на добру голову вища за Мерібет. Вона дивилася на неї згори вниз.

— Але не через мою втрату,— повторила вона.

— Мені шкода через... усе,— запевнила Мерібет, і Ренд став біля неї: він уже був вищий за Джеклін.

— Що ви збираєтеся робити зі своєю дочкою? — запитала Джеклін. Вона обернулася до нашого молодого й зеленого зв'язкового офіцера, який намагався тримати оборону.— Що буде з Емі? Бо вона бреше, переконуючи, що мій син її викрав. Вона бреше. Вона його вбила, зарізала мого синочка уві сні, а ніхто, здається, не звертає на це уваги.

— Мем, ця ситуація розглядається з усією серйозністю,— мовив малий.

—