Загублена - Гілліан Флінн

A) Спочатку думаєш про себе і вимагаєш трохи часу, щоб зібратися на силі.

Б) Намагаєшся триматися, щоб допомогти поліції.

B) Обираєш, яке інтерв'ю давати першим: після такого важкого випробування можна таки щось отримати — наприклад, контракт на написання книжки.

Відповідь: «В». Неймовірна Емі завжди думає в першу чергу про інших.

Мені дозволили привести себе до пуття у приватній лікарняній палаті й переодягнутися в одяг, який Нік зібрав удома: джинси, пом'яті після занадто довгого лежання у шафі, та красиву блузу, що тхне пилом. Ми з Боні їдемо з лікарні до відділку майже в цілковитій тиші. Я слабким голосом питаю про батьків.

— Вони чекають на вас у відділку,— повідомляє Боні.— Вони розридалися, почувши про все від мене. З радощів. Цілковита радість і полегшення. Ми дозволимо вам як слід пообійматися, перш ніж почнемо опитування. Не хвилюйтеся.

Журналісти вже біля відділку. Парковка нагадує повний надій, радісний стадіон. Тут немає підземного паркінгу, тож ми мусимо зупинитися біля входу, а тим часом озвіріла юрба наступає. Я бачу мокрі губи та слину: всі горлають свої запитання, блимають спалахи фотоапаратів і камер. Натовп штовхається, шарпається, кидається то на кілька дюймів праворуч, то ліворуч. Усі намагаються дістатися до мене.

— Я не можу,— кажу я до Боні. М'ясиста чоловіча долоня впирається у шибку: фотограф намагається втриматися на ногах. Я хапаюся за холодну руку Боні.— Це занадто.

Вона поплескує мене та просить зачекати. Відчиняються двері відділка, і всі офіцери в будівлі виходять на сходи, формуючи шереги обабіч мене. Це стримує пресу, і я одержую власну почесну варту. Ми з Рондою біжимо, тримаючись за руки, наче молодята, кваплячись нагору, де вже чекають мої батьки. Усі можуть сфотографувати, як ми обіймаємося і як мама шепоче: «Люба-дівчинка-люба-дівчинка-люба-дівчинка»,— а тато так голосно хлипає, що мало не захлинається.

Далі мене ще трохи шарпають, наче недосить. Залишають у кімнаті завбільшки з шафу з комфортабельними, але дешевими офісними стільцями, де, здається, назавжди в'їлася в оббивку стара їжа. В кутку кімнати миготить камера і немає вікон. Я не так це уявляла. Ця кімната не обставлена, щоб створювати почуття безпеки.

Мене оточують Боні, її напарник Гілпін і двоє агентів ФБР з Сент-Луїса, які майже повсякчас мовчать. Вони пропонують мені воду, і Боні починає.

Б: Гаразд, Емі, спочатку ми щиро хочемо подякувати вам за спілкування з нами після всього пережитого. У таких випадках дуже важливо все задокументувати, поки спогади свіжі. Ви навіть не уявляєте, як це важливо. Тож найкраще поговорити просто зараз. Якщо нам вдасться отримати всі деталі, то ми зможемо закрити справу, і ви з Ніком зможете повернутися до свого життя.

Е: Я справді дуже цього хочу.

Б: Ви на це заслуговуєте. Тож якщо готові починати, окреслимо часові рамки. Коли Дезі з'явився у вас на порозі? Ви пам'ятаєте?

Е: Десь близько десятої ранку. Трішки пізніше, бо пам'ятаю, як чула Теверерів дорогою до авто. Вони збиралися до церкви.

Б: Що трапилося, коли ви відчинили двері?

Е: Я одразу відчула щось недобре. По-перше, Дезі постійно писав мені листи. Але здавалося, що його одержимість з роками притихла. Здавалося, що він почав сприймати себе як старого друга, й оскільки поліція нічого не могла вдіяти, я просто змирилася. Раніше мені ніколи не здавалося, що він здатен завдати тілесної шкоди, хоча мені дуже не подобалося жити так близько до нього. Географічно. Гадаю, саме це його спокусило. Знання, що я живу так близько. Він зайшов до мого будинку з... Він був спітнілий і трохи знервований, але надзвичайно рішучий. До цього я була нагорі, саме збиралася прасувати сукню, коли помітила на підлозі великий дерев'яний держак з маріонетки Джуді. Мабуть, він відвалився. Прикро, бо я вже заховала маріонеток у повітці. Тож я схопила держак і тримала його в руках, відчиняючи двері.

Б: Надзвичайно добра пам'ять.

Е: Спасибі.

Б: Що було далі?

Е: Дезі увірвався в будинок і почав тупцювати у вітальні. Був якийсь розгублений і трохи несамовитий. Він запитав про мої плани на річницю шлюбу. Мене налякало, що він знав дату нашої річниці та, здавалося, бісився через це. Аж раптом він скочив і схопив мене за зап'ясток, викрутив руку за спину. Ми почали боротись. Я добряче відбивалася.

Б: Що далі?

Е: Я влупила його і, вирвавшись, кинулася на кухню, де ми продовжили боротьбу. Він огрів мене великим дерев'яним держаком з Джуді. Я полетіла на підлогу, де він стукнув мене ще два чи три рази. Пам'ятаю, як на мить втратила зір. Все розпливалося перед очима. Голова розривалася, але я все-таки спробувала схопити ту палицю, і Дезі штрикнув мене в руку своїм кишеньковим ножем. У мене залишився шрам. От бачите?

Б: Так, це помітили під час медичного огляду. Вам пощастило, що це лише поверхнева травма.

Е: Повірте, це пекельний біль.

Б: Тож він штрикнув вас? З якого це було кута?

Е: Я не певна, чи він зробив це навмисно, чи я сама випадково напоролася на лезо. Я себе не контролювала. Пам'ятаю, як держак упав на підлогу, і я, поглянувши вниз, побачила власну кров з рани, яка розливалася на те дерево. Гадаю, тоді й відключилася.

Б: Де ви були, коли отямилися?

Е: Я отямилася зв'язаною у своїй вітальні.

Б: А ви намагалися привернути увагу сусідів криком?

Е: Ну звісно ж, я кричала. Ви не слухаєте мене? Мене побив, штрикнув ножем і зв'язав, як свиню, чоловік, який був одержимий мною роками й навіть намагався колись накласти на себе руки у спальні мого гуртожитку.

Б: Гаразд, гаразд. Емі, мені шкода, якщо це питання прозвучало як обвинувачення. Просто нам необхідно отримати повну картину, щоб закрити розслідування, щоб ви могли повернутися до свого життя. Хочете ще води чи кави абощо?

Е: Якби щось гаряче. Мені так холодно!

Б: Без проблем. Можете принести їй кави? То що трапилося далі?

Е: Гадаю, його початковим планом було знерухомити мене, а потім викрасти, перетворивши це на зникнення дружини-втікачки. Коли я отямилася, Дезі саме закінчував витирати кров на кухні, а потім поставив на місце маленькі антикварні фігурки, що попадали, поки я бігла до кухні. Він здихався держака. Але минуло чимало часу, і, мабуть, побачивши розгромлену вітальню, він подумав: «Залишу все, як є. Хай буде такий вигляд, наче тут сталося щось погане». Тож він залишає парадні