Смерть у Бреслау - Марек Краєвський

Мокк закурив дванадцяту того дня цигарку. Іще раз перечитав результати розтину тіла й рапорт Коблішке. Нічого нового, окрім того, що бачив на власні очі, він не довідався. І раптом Мокк прокляв свою неуважність. Він пропустив важливу інформацію старого кримінального вахмістра. На місці злочину бракувало білизни баронеси. Мокк підскочив і кинувся до кімнати агентів. Там був тільки Смолож.

— Курте! — вигукнув він. — Перевірте алібі всіх фетишистів з нашої картотеки.

Задзеленчав телефон. «Добрий день! — загув бас Пйонтека. — Я хотів би вам віддячити й запросити на обід до бару Фішера. На другу. У мене є нова цікава інформація в справі баронеси фон дер Мальтен».

— Гаразд, — і Мокк без зайвих церемоній поклав слухавку.

У Фішера було людно, як завжди обідньої пори. Клієнтура переважно складалася з поліцейських та нацистів у мундирах, які радо вчащали до улюбленого ресторану їхнього ідола Гайнеса. Пйонтек сидів, розвалившись за столом у маленькому залі. Промені сонця заломлювалися в акваріумі під вікном і сонячні зайчики витанцьовували на лисому черепі гестапівця. У товстих, наче сардельки пальцях, стирчала запалена цигарка. Пйонтек спостерігав за мініатюрним тунцем в акваріумі й видавав дивні звуки. Губами він ворушив так само, як риба. Пйонтек, схоже, чудово розважався, він щомиті постукував по акваріумному склі.

Побачивши Мокка, який прийшов на п’ять хвилин раніше, він дещо знітився. Але швидко опанував себе, підвівся й сердечно привітався. Радник радів зустрічі значно менше. Пйонтек відкрив срібного портсигара з вигравіюваним написом «Коханому Чоловікові й Таткові в день п’ятдесятиріччя — дружина й доньки». Залунала музика, запахло ароматними блакитними цигарками. Метрдотель прийняв замовлення й безгучно відійшов.

— Не приховуватиму, пане раднику, — Пйонтек порушив напружену мовчанку, — що всі ми в Гестапо зраділи б, якби з нами захотіла співпрацювати така людина як ви. Ніхто не знає стільки, скільки знає Ебергард Мокк про більш чи менш важливих персон цього міста. Жоден таємний архів не в змозі зрівнятися з вашою головою.

— Ах, ви переоцінюєте мене, пане гауптштурмфюрер... — урвав його Мокк. Офіціант поставив перед ними тарелі з вугром, политим соусом із кропом і посиланим смаженою цибулькою.

— Я не пропоную вам перейти до Гестапо, — Пйонтек не був уражений Мокковою байдужістю. — Те, що мені про вас відомо, дозволяє припустити, що ви відмовилися б від такої пропозиції. (Авжеж, зрозуміло, а від кого ж цей товстун може про щось дізнатися? Форстнере, я тебе знищу, сучий ти сину!). Та з іншого боку, ви людина розсудлива. Подивіться в майбутнє тверезо й запам’ятайте: майбутнє належатиме мені й моїм людям!

Мокк їв з великим апетитом. Він настромив на виделку останній шматок риби, вмочив його в соус і швидко проковтнув. Наступні кілька секунд він не відривався від кухля свидницького пива із прянощами. Тоді витер губи серветкою й глипнув на мініатюрного червоного тунця.

— Мені здавалося, ви хотіли щось сказати в справі вбивства Марієтти фон дер Мальтен...

Пйонтек ніколи не втрачав витримки. З кишені піджака він витяг пласку бляшану коробочку, відкрив її й підсунув Моккові, якому спала на думку дивна підозра: якщо він зараз візьме сигару, чи не означатиме це, що він погоджується перейти до Гестапо? Він інстинктивно відсмикнув простягнуту долоню. Рука Пйонтека ледь затремтіла.

— Та закуріть-бо, пане раднику, сигари справді чудові, по марці за штуку.

Мокк затягнувся так сильно, що йому аж у грудях закололо.

— Про Гестапо ви говорити не хочете. Давайте побалакаємо про крипо, — Пйонтек добродушно засміявся. — Вам відомо, що Мюльгауз вирішив швидше піти на пенсію? Щонайпізніше через місяць. Сьогодні він прийняв таке рішення. Повідомив про це обергрупенфюрера Гайнеса, який на це погодився. Тобто наприкінці червня матимемо вакансію на посаду начальника кримінального відділу. Я чув, Гайнес має кандидатуру в Берліні, яку йому підсунув Небе. Артур Небе — чудовий поліцейський, але що він знає про Бреслау?.. Особисто мені здається, що кращим кандидатом буде той, хто знається на тутешньому середовищі... Наприклад, ви.

— Ваша думка, це звичайно щонайкраща рекомендація для прусського міністра внутрішніх справ Ґерінґа й начальника прусської поліції Небе, — своєю в’їдливою іронією Мокк намагався будь-якою ціною замаскувати мрії, що пробудилися в ньому після слів гестапівця.

— Пане раднику, — Пйонтек оточив себе хмарою диму, — ці дві солідні особи не мають так багато часу, аби витрачати його на провінційні кадрові перестановки. Вони можуть просто затвердити кадрову пропозицію сілезького обер-президента Брюкнера. А Брюкнер запропонує того, кого підтримає Гайнес. Натомість Гайнес в усіх кадрових питаннях радиться з моїм шефом. Я зрозуміло висловлююсь?

Мокк мав великий досвід розмов з такими людьми як Пйонтек. Він нервово розстебнув комірець сорочки й витер лоба картатою хусткою: «Щось мені гаряче після цього обіду, може, прогуляймося променадом над ровом?..»

Пйонтек кинув швидкий погляд на акваріум з тунцем. (Невже вій помітив мікрофон?).

— У мене немає часу на прогулянки, — добродушно мовив він. — Крім того, я ще не передав вам інформацію в справі панни фон дер Мальтен.

Мокк підвівся, одяг плаща й капелюха: «Пане гауптштурмфюрер, дякую за чудовий обід. Якщо ви хочете дізнатися про моє рішення, а я його вже прийняв, чекатиму на вулиці».

Якісь молоді матері, що з візочками гуляли набережною біля пам’ятника Амура на Пегасі, обмінювалися зауваженнями з приводу двох елегантно вбраних чоловіків, що повільно простували