Смерть у Бреслау - Марек Краєвський

зґвалтували у своїй машині, перед тим щедро заплативши її п’яній матері. Про це просить Аґнес Гертінґ, щебетушка з мишачими хвостиками, яку ви притисли в будуарі мадам ле Ґеф. На фото ви вийшли навіть непогано.

Пйонтек продовжував шкіритись у посмішці.

— Дайте мені кілька днів.

— Звичайно. Прошу зв’язуватися безпосередньо зі мною. Зрештою, це ж «радник Мокк веде слідство».

II
Бреслау, неділя 14 травня 1933 року. Десята година ранку

Барон Вільгельм фон Кепперлінґ займав два найвищі поверхи гарної сецесійної наріжної кам’яниці на Уферцайле 9, поблизу від політехніки. У дверях стояв молодий камердинер зі смутними лагідними очима й завченими жестами.

— Пан барон чекає на вас у вітальні. Прошу за мною.

Мокк відрекомендував себе й свого асистента. Барон був струнким і дуже високим чоловіком десь під сороківку з довгими тонкими пальцями піаніста. Від нього щойно вийшли перукар і манікюрниця. Барон намагався привернути увагу радника до результатів їхньої праці, виконуючи долонями численні жести, та все намарно. Мокк дивився не на баронові руки, він із цікавістю розглядав велику кімнату. Його увагу привертали різноманітні деталі інтер’єру, серед яких він не міг віднайти жодного змісту, жодної провідної думки, жодної домінанти, не кажучи вже про стиль. Майже кожна тутешня річ заперечувала сенс власного існування: золоте крісло-гойдалка, фотель, з якого виростав великий сталевий кулак, стіл з вигравіюваним на ньому арабським орнаментом, що не давало змоги навіть поставити на нього склянку. Радник не розумівся на мистецтві, проте він був упевнений, що величезні картини, на яких художник зобразив одночасно Страсті Господні, danse macabre[14] та оргіастичний танок, не могла намалювати цілком нормальна людина.

Натомість Форстнерову увагу привернули три тераріуми, у яких метушилися павуки й багатоніжки. Вони стояли під балконними дверима на високих метрових підставках. Четвертий терарій біля блакитної кахельної печі був порожній. Зазвичай у ньому лежав невеликий пітон.

Баронові врешті вдалося привернути увагу поліцейських до своїх доглянутих рук. Вони зі здивуванням побачили, що барон пестливо погладжує ними того пітона, який обвивався навколо плеча. Прекрасноокий служник подав чай і пісочні тістечка на сецесійному тарелі, що мав підставку у вигляді цапиних ратиць. Фон Кепперлінґ кивнув поліцейським на м’які, розкидані по підлозі мавританські подушки. Вони повсідалися на них по-турецьки. Форстнер і служник обмінялися швидкими поглядами. Це не сховалося від уваги ані Мокка, ані барона.

— У вас, дорогий бароне, надзвичайно цікава колекція в тераріях, — Мокк засопів і підвівся з підлоги, аби оглянути дивовижних істот. — Я ніколи не думав, що багатоніжки бувають такими великими.

— Це Scolopendra Gigantea, — відповів, усміхаючись, барон. — Моя Capa має тридцять сантиметрів у довжину, її батьківщина — Ямайка.

— Уперше бачу сколопендру, — Мокк із задоволенням затягнувся єгипетською цигаркою, яку подав йому камердинер. — Як вам пощастило здобути цей екземпляр?

— У Бреслау є посередник, який на замовлення постачає різних, усіляких...

— Членистоногих. — Закінчив за нього Мокк. — Хто він такий?

Фон Кепперлінґ написав на картці з блокнота, оздобленій гербом, прізвище та ім’я: Ізидор Фрідлендер, Валль-штрасе 27.

— А скорпіони у вас теж є? — Мокк і далі оглядав сколопендру, що граціозно ворушила члениками свого тулуба.

— Колись у мене було кілька.

— Хто вам їх привіз?

— Той-таки Фрідлендер.

— А чому у вас їх більше немає?

— Повиздихали, напевне зі смутку за пустелею Негев.

Раптом Мокк від подиву витріщив очі, бо якраз помітив пригвинчений до стіни порцеляновий пісуар, у якому лежав блискучий металевий ніж у формі вузької загостреної піраміди.

— Прошу не лякатися, пане раднику. Це лише прикраса в стилі Дюшама[15], ніхто ним не користується. Ножем також, — барон погладив оксамитовий комір тужурки.

Мокк важко сів на подушку і, не дивлячись на господаря, запитав:

— Що спонукало вас займатися сходознавством?

— Певне, меланхолія...

— А що ви робили між одинадцятою й першою ночі позавчора, у п’ятницю 12 травня? — Мокк поставив друге запитання таким самим тоном як і попереднє.

— А мене що, підозрюють? — барон фон Кепперлінг примружив очі й підвівся з подушок.

— Прошу відповідати на запитання!

— Пане раднику, прошу звернутися до мого адвоката, доктора Лахманна, — барон поклав пітона до терарію й простягнув у бік Мокка два пальці, між якими стирчала біла візитка. — На всі запитання я відповідатиму в його присутності.

— Запевняю вас, пане бароне, що це питання я поставлю вам незалежно від того, чи буде поруч доктор Лахманн, чи канцлер фон Гінденбург