Смерть у Бреслау - Марек Краєвський

Барон роздумував кілька секунд.

— У мене є алібі. Я був удома. Це підтвердить мій лакей Ганс.

— Прошу пробачення, але це ніяке не алібі. Я не вірю вашому служникові, як зрештою, жодному іншому.

— А своєму асистентові ви вірите?

Перш ніж радник щось збагнув, він хотів машинально відповісти «теж ні». Глянув на палаюче обличчя Форстнера й похитав головою: «Не розумію. Що у вас спільного з моїм асистентом?»

— Ах, ми давно знайомі...

— Цікаво... Але нині ви приховали своє знайомство. Я навіть вас відрекомендував. Чому ви не захотіли сказати про ваші дружні стосунки?

— Це не дружні стосунки, ми просто знайомі...

Мокк обернувся до Форстнера й вичікувально глянув на нього. Форстнер уважно розглядав орнамент на килимі.

— У чому ви збираєтеся мене переконати, бароне? — побачивши, як збентежилися ці двоє, Мокк просто тріумфував. — У тому, що це звичайне знайомство дає право Форстнерові перебувати у вас з одинадцятої до першої ночі? Ах, ви напевне зараз скажете, що «грали з ним у карти» або «переглядали альбоми»...

— Ні, пан Форстнер був у мене на прийомі...

— Це мав бути якийсь особливий прийом, еге ж, Форстнере? Бо ви ніби соромитеся вашого знайомства... А може, на цьому прийомі сталося щось непристойне?

Мокк припинив знущатися з Форстнера. Він уже знав те, про що досі лише підозрював, і привітав себе з тим, що запитав у барона про алібі. Він міг цього й не робити. Марієтту фон дер Мальтен і Франсуазу Дебрю було зґвалтовано, а барон Вільгельм фон Кепперлінґ був неприхованим гомосексуалістом.

Прекрасноокий Ганс уже зачиняв за ними двері, аж раптом Мокк щось пригадав. Камердинерові знову довелося доповідати про нього і Мокк іще раз постав перед трохи знервованим бароном.

— Ви самі купуєте ваші екземпляри чи це роблять і слуги?

— У даному випадку я покладаюсь на вибір мого шофера.

— Як він виглядає?

— Міцно збудований бородань з кумедно зрізаним підборіддям.

Мокк був цілком задоволений цією відповіддю.

Форстнер не захотів, аби його підвезли до університетського архіву. Він сказав, що із задоволенням прогуляється набережною вздовж Одеру. Мокк не вмовляв його і, наспівуючи куплет з якоїсь оперетки, проїхав через Імператорський міст, проминув міський гімнастичний зал, парк, у якому стояв бюст засновника ботанічного саду Гайнріха Ґепперта, залишив праворуч домініканський костел, а ліворуч поштамт, і виїхав на чудову Альбрехт-штрасе, що починалася від масивного палацу Гатцфельдів. Доїхав до Ринкової площі й звернув ліворуч на Швайдніцер-штрасе. Проминув Дрезденер Банк, магазин Шпайера, де купував собі взуття, адміністративний центр Вулворта, галантерейний магазин Дюнова й повернув на Ґраупнер-штрасе. Місто пашіло майже літньою спекою, тож довжелезна черга під магазином, де продавали італійське морозиво, анітрохи його не здивувала. За кількадесят метрів Мокк звернув на Валль-штрасе й під’їхав під доволі занедбаний будинок, на якому виднівся номер 27. Зоомагазин Фрідлендера в неділю не працював. Відразу виник допитливий сторож, який і пояснив Моккові, що помешкання Фрідлендерів сусідить з магазином.

Двері відчинила струнка темноволоса дівчина, Лея Фрідлендер, донька Ізидора. Її краса майже приголомшила радника. Навіть не глянувши на його посвідчення, вона запросила його до скромно вмебльованого помешкання.

— Батько зараз прийде, прошу зачекати, — пролебеділа вона, вочевидь засоромлена Мокковим поглядом. Радник не міг відірвати очей від її округлих стегон і грудей, аж тут увійшов Ізидор Фрідлендер, низенький товстий чоловік. Він сів на стільці навпроти Мокка, закинув ногу за ногу й кілька разів ударив себе рукою по коліну, що викликало мимовільне посмикування кінцівки. Якусь мить Мокк придивлявся до нього, а тоді швидко почав ставити запитання:

— Прізвище?

— Фрідлендер.

— Ім’я?

— Ізидор.

— Вік?

— 60 років.

— Місце народження?

— Злотория.

— Освіта?

— Закінчив єшиву[17] в Любліні.

— Якими мовами володієте?

— Крім німецької та гебрайської, трохи їдишем і трохи польською.

— Скільки років вашій дочці?

Фрідлендер раптом припинив експерименти з власним коліном і глянув на Мокка очима, майже позбавленими зіниць. Важко засопів, підвівся, і одним стрибком блискавично підскочив до радника, який не встиг піднятися. Мокк миттєво опинився на підлозі, під тягарем Фрідлендерового тіла. Спробував витягти з кишені револьвер, але його правиця була міцно стиснута плечем супротивника. Враз тиск ослабнув, шорстка борода колола Мокка в шию, тіло Фрідлендера дерев’яніло й ритмічно посмикувалося.

Леа стягла батька з поліцейського. «Допоможіть мені, його треба вкласти до ліжка».

— Відійдіть, будь ласка, я сам його покладу.

Радник відчув себе підлітком, який хоче похвалитися власною силою. Він насилу затяг дев’яносто кілограмів на диван. Тим часом Лея приготувала якусь мікстуру й