Смерть у Бреслау - Марек Краєвський

у Бреслау. Це аристократ із чудової родини, навіть доводиться якоюсь далекою ріднею фон дер Мальтенам. Він, ясна річ, допоміг би мені вийти на нового шефа Гестапо Еріха Крауза. Знаєш... от уже тиждень, як фон Войрш перебуває в чудовому настрої. Під час «Ночі довгих ножів»[22] він витяг свого ножа й знищив ненависних ворогів: Гельмута Брюкнера, Ганса-Пауля фон Гайденбрека та інших штурмовиків. Ой-ой, а що ж сталося з нашим любим гульвісою й завойовником юнацьких сердець Едмундом Гайсеном! Есесівці вбили його на чудовому баварському курорті Бад Вісзее. Витягли з ліжка не абикого, а самого шефа СА Ернста Рема [23], який за мить розділив долю свого коханого... А що ж таке скоїлось з нашим любим жартівником Пйонтеком, що він повісився у своєму саду? Ах, здається його коханій дружині показали кілька фотографій, на яких старий Вальтер, нап’явши чепчика, виробляє з якоюсь дев’ятирічною дівчинкою те, що древні греки називали лесбійським коханням. Якби він не наклав на себе руки, ним зайнялися б наші коричневі молодці з Нойдорф-штрасе.

Барон був палким любителем Гомера й обожнював ретардацію[24]. Цього разу виявилося, що ретардація була, власне кажучи, вступом.

— Я поставлю тобі коротке й змістовне запитання: ти хочеш, аби Крауз отримав документи, які зберігаються в мене? Вони беззаперечно доводять, що начальник кримінального відділу був масоном. Відповідай «так» або «ні». Тобі відомо: новоспечений шеф Гестапо будь-що хоче вислужитися, аби показати своєму берлінському начальству, як вони правильно розв’язали кадрове питання. І ми зараз маємо в Гестапо людину, яка є більшим гітлерівцем, аніж сам Гітлер. Хочеш, аби бреславський Гітлер дізнався всю правду про твою кар’єру?

Мокк неспокійно засовався на стільці. Чудова сигара раптом набула кислуватого присмаку. Йому дещо було відомо про планування нападу на Рема та його сілезьких поплічників, але він зі зловісною втіхою заборонив своїм людям утручатись. «Нехай ці свині повбивають одне одного», — сказав він одному знайомому з поліції, якому довіряв. Сам він з радістю передав до СС кілька компрометуючих фотографій. Падіння Пйонтека, Гайнеса й Брюкнера він хотів привітати келихом шампанського. Та тієї миті, коли Мокк на самоті піднімав свій тост, рука його раптом задерев’яніла. Він зрозумів, що бандити провели чистку своїх рядів, але продовжують керувати. І на місце кількох негідників прийдуть ще гірші. Його передбачення справдилися: Еріх Крауз був найгіршим серед усіх відомих йому гітлерівців.

— Не відповідай, ти, провінційний шевчику, нікчемний кар’єристе, посередносте! Навіть твої інтерпретації Горація вирізнялися простакуватістю. Ne ultra crepidam[25]. Ти не послухався цієї перестороги й збрехав перед нашими дверима. Задля кар’єри. Вийшов з ложі. Потайки співпрацював з Гестапо. Не запитуй, звідки я знаю... Звісно, це ти також зробив задля кар’єри. Але найкраще прислужилася твоїй кар’єрі моя дочка. Та сама, пригадуєш, яка, накульгуючи, вибігала тобі назустріч. Пам’ятаєш, як вона любила тебе? Вітаючись, казала тобі «любий пане Ебі»...

Мокк рвучко підвівся.

— Чого тобі треба? Я ж віддав тобі вбивцю. Говори так, як ти обіцяв, «коротко й змістовно», і залиш для себе свою цицеронівську промову!

Фон дер Мальтен не відповів. Він підійшов до письмового столу й вийняв із шухляди бляшанку з-під шоколадних цукерок Вінера. Відкрив її й сунув Моккові під ніс. До червоного оксамиту був пришпилений  скорпіон. Поруч лежала блакитна картка з уже знайомими Моккові коптськими рядками про смерть. Унизу було дописано німецькою: «Ти ще не досить страждаєш».

— Я знайшов це у своєму кабінеті.

Мокк глянув на геоцентричну модель Всесвіту і вже спокійніше відповів:

— Скрізь повно психопатів. І в нашому місті теж. І вже напевно серед твоїх слуг, бо хто ж іще міг пробратися до будинку, який так пильно охороняють?

Барон бавився ножиком для розрізання газет. Ураз він відвів погляд до вікна.

— Хочеш побачити, щоб переконатись? Ти й справді хочеш побачити dessous[26] моєї дочки? Я сховав її. Вона була в цій бляшанці разом зі скорпіоном і запискою.

Мокк і справді пригадав собі, що на місці злочину бракувало Марієттиної білизни. Вій навіть наказав одному зі своїх людей перевірити у зв’язку із цим усіх фетишистів.

Фон дер Мальтен відклав ножика й промовив тремтячим від люті голосом:

— Послухай-но, Мокку. Я закатував у підвалі «вбивцю», якого ти мені віддав... Старого божевільного єврея... Одну лише людину я ненавиджу більше, ніж тебе. Справжнього вбивцю. Мокку, ти використаєш усі свої можливості й розшукаєш убивцю. Не... не ти сам. Хтось інший вестиме слідство. Хтось нетутешній, кого ще не обплутала жодна бреславська банда. Окрім того, ти вже знайшов убивцю... І що? Знову його шукатимеш? Можна втратити посаду й медаль...

Барон перехилився через стіл і їхні обличчя опинилися на відстані сантиметра. На Мокка війнуло несвіжим подихом.

Ти мені допоможеш, чи мені доведеться зруйнувати твою кар’єру? Виконаєш усе, що я накажу, чи мені дзвонити до фон Войрша і Крауза?

— Я допоможу тобі, от тільки не знаю як. Що я