Хтива мрія. Книга перша - Єва Басіста

Фарбую губи сліпучою червоною помадою, яка аж зіниці рве. Заради такої яскравої барви мені сьогодні довелося вдатися до "важкого" макіяжу, а саме тонального крему та пудри.

Дуже не люблю їх використовувати, але з примхливою червоною помадою треба мати ідеальний тон обличчя, бо якщо його не буде - червоні губи матимуть неакуратний вигляд, а також підкреслюватимуть усі дрібні недоліки та найменші почервоніння шкіри.

А тому хочеш мати красу на обличчі - треба взяти «шпатель» та трішки потрудитися «маляром».

Уже роблю останні штрихи - наношу світлу пудру, яку мені подарувала мама. Цей косметичний засіб робить шкіру трішки блідою, але якщо сильно не чіплятися, то загалом усе чудово.

Перед виходом із кімнати красуюся перед дзеркалом. Мені все подобається, а тим паче, як на мені сидить нова чорна пряма сукня.

Тому хапаю сумочку та вибігаю зі своєї спальні. Одразу натикаюся на тата - ледь не даю йому дверми по лобі. Проте він встигає вчасно зупинитися.

- Ой, - видаю.

- Не прибила, - відповідає, а сам уже також зібраний на виставку.

- Вибач.

- Усе нормально, - махає рукою та запитує. - Уже виходиш? Тебе підвести? Чи сказати, щоб завезли?

- Так виходжу, але я на таксі поїду, - відповідаю і додаю. - Тату, ти точно не ображаєшся, що я тебе проігнорувала з виставкою?

- Ні.

- Точно? - допитуюся.

- Так, а до того, що тобі робити на тій нудній виставці - лети до свого хлопця, - спокійно каже та неочікувано дорікає. - А він хоч би один раз показався мені на очі, бо з будинку часто  тебе "викрадає".

Нічуся. Тато за весь час жодного разу глибоко не втручався у мої стосунки з Романом. Тільки мама це робила.

- Тату, він був на моєму дні народженні, - пояснюю. - А далі робота… Не виходило.

- Час завжди можна знайти, аби з батьком дівчини поговорити та ближче познайомитися. Я ж не кусаюся… Наче…

Ой… Щось він серйозно взявся за цю тему.

- Тату, ще встигнете, - повільно вимовляю, притискаючи до себе сумочку. - А така жага поговорити … Ну ще злякає його…

- І чим? Я ж не кажу одружуватися через три дні. А просто хочу поговорити з ним. Мені ж цікаво з ким ти проводиш так багато часу. Ви ж не просто за ручки тримаєтеся, а всю ніч книжки читаєте і журнали гортаєте. Можливо, дізнатися його плани…

Відчуваю, як мої щоки починають заливатися багряною барвою, яка, напевно, пробиває шар тонального крему та пудри.

Він зачіплює тему, яку мені навіть із мамою соромно обговорювати, коли намагалася витягнути з мене інтимні речі. Вона, до речі, "конфіскувала" у мене отой еротичний роман перед поїздкою в Корею.

Тепер мені буде ще й соромно, що мама знатиме, що я читала вечорами. Але навіть не це найгірше. Вона прочитає та ще може захотіти сюжет обсмоктати з різних сторін.

- Якщо знайдеться нагода, то Роман обов'язково навідається, - бурмочу.

- Добре, але сподіваюся, що це буде до твого відльоту до Італії.

- Угу.

- Тоді я піду. Гарного вечора.

- Дякую, і тобі, - кажу татові, який уже йде до сходів, та задумуюся.

Плани… Мені самій про них хочеться дізнатися, а тому сьогодні сама питатиму про них.

Зітхаю та замовляю таксі.

Через декілька хвилин уже стою за ворітьми та чекаю на білу Toyota. Очі прикуті до безхмарного неба, в якому видніється слід від літака. І навіть тут натяк муляє мені очі…

Та більший натяк дає вітерець. Він наче теплий - оксамитовий, але є у ньому нотки прохолодного вересня, які майже невідчутні. Хоча дужче про вересень нагадує сам антураж природи - усе довкола не таке яскраве та насичине, як було тоді, коли прилетіла.

- Привіт, Насте, - неждано звертається до мене голос, який належить Платону.