Хтива мрія. Книга перша - Єва Басіста

Ніжно проводжу рукою по його щоці та тихо кажу, аби різко не виривати зі сну:

- Романе, пора вставати.

Він морщиться від мого руху та обертається. Втикається носом у сукню.

Мені дуже сильно не хочеться розвіювати його сон, але продовжую його гладити та тихо мовити, що він більше не може продовжувати спати.

Декілька хвилин він опирається. Відмовляється відкривати очатка у таку рань. Та я змушую це його зробити, але одночасно не хочу до такого вдаватися. Моя воля - дала би спати до того часу, поки його б самостійно не покинув солодкий сон.

Він перевертається - обличчям до мене та дивиться невиспаними та розгубленими очима.

- На жаль, треба вставати, - тихо кажу, продовжуючи гладити його обличчя.

Роман зовсім сонний. Не розуміє, що я від нього хочу. Лише через хвилину його очі округлюються. Нарешті відпускає п’янкий сон.

- Ми тут всю ніч пробули? Я заснув? - шпарко видає, продовжуючи лежати.

- Так, - пригладжую його темне русяве волосся, яке я за ніч скуйовдила.

- Чому ти мене не розбудила? Ти всю ніч не спала? - перестає лежати - підіймається із моїх колін та обертається до мене.

- Я хотіла, щоб ти трішки відпочив, адже тобі ще за кермо сідати та їхати багато, - відчуваю, як починають відтерпати мої ноги. Не дуже приємне відчуття. Ой… Не можу не скривитися.

- Що таке? - стурбовано питає Роман.

- Та ноги "оживають", - пояснюю. - Зараз пройде. Тільки не чіпай мене, бо кожний рух - просто жах.

- Добре…  Ти всю ніч не спала?

- Ага…

- Насте, ну ти серйозно? - витає у його голосі невдоволення, яке змішане зі жалем.

- Так, - стає трішки легше ногам - минає пік неприємних відчуттів. – Покірно охороняла твій сон.

- Мені тепер ніяково перед тобою, - сумно промовляє. - Тобі варто було мене розбудити… Я сам не втямив, як очі зімкнулися, а там відімкнувся.

- Романе, усе нормально. Ти дарма бідкаєшся. Мені навіть сподобалося. Я вперше у житті побачила схід сонця, - кидаюся у нього аргументами. - До того, ти вчора більше для мене зробив.

Я не перебільшую. Мене його неочікуваний приїзд досі приголомшує, а тим паче, що проявив фантазію - повів на пляж, подарунок і пристрасні миті.

Якби можна було - це все ще раз би повторила. І навіть цю всю ніч, яку сиділа біля нього та гладила.

- Насте, інколи ти мене дуже дивуєш, - морщиться від сонця, адже воно вже добряче так піднялося та кидає на нас свої бешкетливі теплі промінчики.

- Ти також ще той чудак, - прижмурююся. - Навіть не знаю, хто з нас більш шалені речі робить.

Він опускає голову, і на вустах майорить легенька усмішка. Та обидвоє шалені, але кожний по-своєму.

- Як ти себе почуваєш? - не даю короткій мовчанці перерости в довгу.

- Трішки побито, але тобі, мабуть, гірше.

- Приїду додому - відісплюся, - дивлюся на годинник на його руці. - Нічого страшного. Одна безсонна ніч не принесе мені шкоди.

Роман не відповідає. Тільки відвертається від мене - дивиться на річку. Його профіль задумливий та сонний.

Боже, як би я хотіла дізнатися, що зараз робиться у нього в голові. Дізнатися його думки. Але не всі… Тільки ті, які стосуються мене.

- Тоді ходімо, - каже він, а очі, які прикуті до синьої та широкої річки, вже падають на мене. - Відвезу тебе додому та поїду.

- Добре, - киваю.

Через годину ми вже біля мого будинку та палко цілуємося. Мені дуже не хочеться його відпускати.

Дуже, дуже…

Тому міцно тримаюся за плечі та намагаюся продовжити цю солодку мить, яка нині витає між нами. Нестримно цілую, а тут же й паралельно розумію - маю відпустити його, бо якщо вчасно він не буде на місці -  на нього гепнуться халепи. А я не хочу, аби через мене мав неприємності.

Першою розриваю наш поцілунок, але Роман сам цього не хоче. Тягнеться до мене та дає ще діжку коротких, але не менш гарячих. Від цього моє серце тремтить, як і руки та все тіло. Чи це вже може від перевтоми?

- Біжи спати, - тихо вимовляє Роман, після того, як перестає мене цілувати, але залишає на моїх вустах отой жар.

- Добре, а ти також будь обережним, - проводжу рукою по його плечу.

- Гаразд, - цілує мене в лобика.

Я зараз заплачу, але не можна. Вичавлюю усмішку та швиденько вислизаю з авто. Роман одразу дає газу, розвертається та їде. Махаю йому рукою, а він мигає аварійкою.

А коли його авто майже зникає з моїх очей - стає цяткою, то все - не витримую. Давлюся солоними хлипанцями.