Хтива мрія. Книга перша - Єва Басіста

Він зазирає у мої очі. І якось так дивно та нетипово це робить. Наче не Роман…

Але це він… Його очі, ніс, вилиці, лоб, вуста… Проте сам погляд якийсь інший.

Він не злий чи невдоволений… А чомусь  до неможливості сумний. Такий, що втикається у мене, досягає кісток та їх пробиває.

- Романе, щось сталося? - запитую у нього, сподіваючись розвіяти свою тривожність, викликану його поглядом.

Не хоче давати мені відповідь. Лише нахиляється з поцілунком, відтягуючи мене від дверей, які ведуть до під’їзду.

Боже…

Що це таке на нього найшло? Він ніколи не «нападав» на мене з такими незглибними поцілунками надворі…

А зараз, мов із цепу зірвався. І це не жарт.

Міцно обіймає, а руки одночасно дрейфують по-моєму тілу. Уже зариває їх у волосся, яке куйовдить. Ще трішки та все у секс переросте…

Та ні… Не переросте у бурхливу пристрасть, якій лише місце в кімнаті на м’якому ліжку.

Роман важко відривається від мене, мов реп’ях від штанів, та його вуста у моїй червоній помаді.

Ой…

Не хочу думати, що там із моїм ідеальним контуром на губах, який я так старанно виводила олівчиком, хвилюючись кожної секунди, що рука може сіпнутися, чи мені захочеться пчихнути.

- Що це таке дивне на тебе напало? - намагаюся дізнатися, що з ним сталося. - Ти ледь мене не з'їв.

- Просто заскучився, - продовжує куйовдити моє волосся. - Три дні не бачилися.

- Угу, - хитаю головою, а думки… Одна яскраво майорить у голові, як моя помада на ньому.

Може Роман сам сьогодні наважиться поговорити про наші стосунки, адже знає, що я ще навчаюся та мені скоро треба летіти… Тому й так нетипово себе поводить?

- Ходімо, - промовляє Роман, стискаючи мою руку.

Ми заходимо до будинку, а там до ліфта, в якому продовжуються пристрасні поцілунки.

Ну це зовсім несхоже на нього. Настільки все пожадливо, що аж дихнути не дає.

Мені це безумовно подобається, але боюся, що зараз зупиниться ліфт, хтось побачить  наше божевілля і губи перемазані помадою.

Та нам щастить. Ніхто не стає свідком гарячих поцілунків, а кожної секунди було лячно, що хтось все ж таки стане.

Коли ліфт зупиняється та розсуває в сторони свої дверцята - Роман перестає чинити божевілля та відривається від мене.

Біля будинку ще були акуратні квіточки, а нині…

Я не можу, щоб не засміятися та сказати:

- Це жах… Замурзаний, мов дитина мала, яка вирішила акварельні фарби скуштувати.

- Сильно?

- Ага.

У квартирі кожний оцінює масштаби поцілунку на своєму обличчі. Роман змиває свої милом у ванній, а я намагаюся на кухні обережно стерти помаду з губів сухою серветкою, але виходить погано, а точніше - жахливо.

Я ще більше все розтираю. Кидаю серветку на стіл і прямую до ванної, розуміючи, що дарма нанесла червону помаду.

Це безумовно красиво, виглядає звабливо у парі з червоними нігтями, але абсолютно непрактично. І спокусив мене чорт мазюкати цю помаду на вуста!

Йду до ванної. Роман тим часом витирає обличчя, а я сумно кажу йому:

- Я не можу витерти - доведеться все змивати.

- Добре, - погоджується.

- Я хотіла бути гарною, - не можу, щоб не сказати таке - трішки поскиглити.

- Ти і без косметики гарна, - вішає рушник і обертається до мене.

Я знову на мить бачу в його океанах той сум, який мене пробирав біля будинку… Та він бігом зникає.

- Мабуть, - протягую.

- Я наллю вина… Не проти? - питає Роман, коли я стою до нього спиною та налаштовую собі воду.

- Не проти, - псую водою з милом макіяж, який так довго робила.

- Добре.

Роман виходить, а через декілька хвилин я без червоної мазанини приєднуюся до нього.

Загребельний сидить на кухні та задумливо хитає свій келих, який наповнений менше, аніж на половину шарлаховим (1) вином. Воно таке яскраве, що ледь не горить жаром у бокалі.

Роман простягає мені інший келих. Прокочується дзенькіт, і ми робимо декілька ковтків, а після них ставимо бокали на стіл і підіймаємося, аби піти до кімнати.

Він зупиняє мене та знову пірнає у мій ротик із поцілунком, а руки… Руки вже на моїй спині. Опускає блискавку сукні, яка зі сторони, одним різким рухом, а наступний такий рух - сукня майже безшумно падає додолу.

- Сьогодні я тебе прив'яжу до іксоподібної установки, - зупиняє Роман поцілунок. - Буде флогер та падл… Закриті очі чи кляп?

- Закриті очі, - відповідаю, не роздумуючи та відчуваючи дику цікавість. Ми жодного разу її не використовували. Жодного… А запитати, чому так ігноруємо - не могла набратися сміливості.