Загублена - Гілліан Флінн

— Хіба ж не буде прекрасно просто забути про Ніка, про ті жахливі роки, і жити далі? Ти знаєш, що маєш змогу почати все з нової сторінки з ідеальним чоловіком. Скільки людей отримує такий шанс?

Я справді хочу розпочати все спочатку з ідеальним чоловіком — з Новим Ніком. Справи у нього ні к бісу. Лише я можу врятувати Ніка від себе. Але я в пастці.

— Якщо ти колись звідси зникнеш, а я не знатиму куди, то змушений буду звернутися у поліцію,— каже він.— Просто не матиму іншого виходу. Муситиму переконатися, що ти в безпеці, що Нік не... тримає тебе десь проти волі. Не чинить над тобою наругу.

Погроза, прихована під занепокоєнням.

Тепер я дивлюся на Дезі з чистою відразою. Інколи моя шкіра, мабуть, аж палає від огиди й зусиль приховати це. Я забула, який він. Все це маніпулювання, муркотливе вмовляння, делікатне залякування. Цей чоловік вважає почуття провини еротичним. А якщо він не отримує бажаного, то смикає свої маленькі важелі й розпочинає своє покарання. Нік принаймні повівся, як справжній чоловік: пішов і запхнув свій прутень деінде. Дезі штурхатиме й штурхатиме мене своїми восковими тоненькими пальчиками, поки я не дам йому бажаного.

Я гадала, що зможу контролювати Дезі, але виявилося, що не можу. У мене таке відчуття, наче станеться щось надзвичайно погане.

Нік Данн

Минуло тридцять три дні

Дні були нудні й довгі, а потім розбилися об стіну. Одного серпневого ранку я пішов по харчі, а повернувшись додому, побачив у своїй вітальні Таннера разом з Боні й Гілпіном. На столі у пластиковому пакеті для доказів лежала довга груба палиця з неглибокими канавками для пальців.

— Ми знайшли це в річці неподалік вашого будинку ще під час того першого огляду,— повідомила Боні.— Тоді воно не надто привертало увагу. Просто якісь дивні плавали уламки при березі, але ми завжди зберігаємо такі речі. Коли ви показали своїх ляльок — Панча і Джуді, все стало на свої місця. В лабораторії провели експертизу.

— І? — монотонно озвавсь я.

Боні підвелася і поглянула мені прямо у вічі. Її голос здавався сумним.

— Ми знайшли на палиці залишки крові Емі. Ця справа тепер класифікується як убивство. І ми вважаємо це знаряддям убивства.

— Рондо, годі вам!

— Вже час, Ніку,— сказала вона.— Вже час.

Починалася наступна частина.

Емі Елліот-Данн

Минуло сорок днів

Я знайшла шматок старої мотузки й порожню винну пляшку і використала їх для свого проекту. Ну і, звісно, пригодився вермут. Я готова.

Дисципліна. Для цього потрібна дисципліна й зосередженість. Тож я — ідеальний кандидат.

Я приміряла улюблений образ Дезі: ніжна квіточка. Моє волосся завите широкими хвилями, напахчене. Моя шкіра зблідла після місяця під замком. Моє обличчя майже без макіяжу: трішки туші, рожеві-рожеві щічки і безбарвний блиск для губ. Я одягла вузьку рожеву сукню, яку мені придбав Дезі. Ніякого бюстгальтера. Ніяких трусиків. Ніякого взуття — навіть попри холод з кондиціонера. Я розпалила вогонь у коминку й набризкала повітря парфумами, і коли Дезі без запрошення з'являється якраз по обіді, його з величезним задоволенням вітає його втілена мрія. Обіймаю його і ховаю обличчя у вигині шиї. Труся щічками. Останні кілька тижнів я збільшувала свою прихильність, але це нове — це вже залицяння.

— Що це, люба? — так дивується й радіє він, що я почуваюся майже присоромленою.

— Вчора ввечері мені наснилося найгірше в житті жахіття,— шепочу я.— Про Ніка. Я прокинулася і хотіла одного — щоб ти був поруч. А зранку... увесь день хотілося тебе побачити.

— Якщо хочеш, я постійну буду поруч.

— Хочу,— кажу я й обертаю до нього обличчя, дозволяючи поцілувати. Від його поцілунку мене просто вивертає: він бридкий і непевний, як у риби. Це так Дезі виявляє повагу до своїх зґвалтованих зневажених жінок. Він знову обережно посмоктує мої вуста своїми вологими холодними губами, його руки ледь торкаються мене, а я лише хочу, щоб це закінчилося, тож підтягую його ближче й розсовую йому губи своїм язиком. Хочу його вкусити.

Він відсовується.

— Емі,— каже він.— Ти багато пережила. Це занадто швидко. Я не хочу, щоб ти квапилася й робила те, чого не хочеш. Якщо ти не впевнена.

Я знаю, що йому доведеться торкнутися моїх грудей, доведеться запхнути своє хазяйство мені в лоно, і просто хочу з усім цим покінчити. Ледь утримуюся, щоб не роздряпати йому морду. Усе варто робити повільно.

— Я знаю чого хочу,— переконую я.— І здається, так було ще з шістнадцятьох років. Я просто боялася.

Це нічого не означає, але я знаю, що він заведеться.

Знову його цілую, а потім прошу відвести до нашої спальні.

У спальні він починає повільно мене роздягати, цілує ті частини тіла, які не мають нічого спільного з сексом: плече, вухо,— а тим часом я делікатно відпихаю його від своїх зап'ястків і щиколоток. Та вже бери мене нарешті. За десять хвилин просто хапаю його руку та пхаю собі між ноги.

— Ти певна? — знову питає він і відхиляться, увесь зашарілий. Пасмо волосся падає йому на чоло, просто як у школі. Як подивитися на той прогрес, що зробив Дезі за ці роки, ми й досі могли би бути у моїй спальні в гуртожитку.

— Так, любий,— кажу я і скромно тягнуся до його прутня.

Потрібно ще десять хвилин, щоб він нарешті опинився у мене між ногами й почав ніжно і дуже, дуже повільно рухатися, кохатися. Він робить перерви для поцілунків і пестощів, аж доки я не хапаю його за сідниці й не починаю виявляти ініціативу.

— Бери мене,— шепочу я,— жорстко.

Він зупиняється.

— Так не можна, Емі. Я ж не Нік.

Чиста правда.

— Я знаю, любий, просто хочу, щоб ти... наповнив мене. Я почуваюся такою порожньою!

Це його активує. Я кривлюся над його плечем, поки Дезі ще кілька разів заглиблюється у моє лоно й кінчає — і аж тут я запізно усвідомлюю, що це за мляві звуки. Тож я швиденько починаю охати й ахати, імітуючи ніжне котяче нявчання. Намагаюся вичавити трохи сліз, бо знаю, що Дезі уявляє, як я плачу під час нашого першого разу.

— Люба, ти плачеш,— вислизаючи з мене, каже він. Зціловує мою сльозу.

— Я просто щаслива,— кажу я. Бо саме так реагують оті жінки.

Повідомляю,