Загублена - Гілліан Флінн
Я просто хочу повернути своє старе життя. Чи своє старе життя і свого Нового Ніка. Люблячого-Благочестивого-І-Покірного Ніка. Може, він затямив свій урок. Може, стане таким, як раніше. Бо я мріяла про це. Замкнена у своєму котеджі посеред Озарку, а зараз у маєтку Дезі, я мала багато часу на мрії про Ніка, яким він був у ті перші наші дні. Чомусь гадала, що більше уявлятиму, як Ніка порають у сраку у в'язниці, але останнім часом це буває нечасто, дуже нечасто. Я згадую ті ранні, ранні дні, коли ми лежали поруч у ліжку, гола шкіра торкалася бавовни, а він просто дивився на мене, погладжуючи одним пальцем щелепу від підборіддя до вуха, змушуючи мене трепетати від легенького лоскоту мочки, а потім простежував пальцем усі вигини вуха, доходячи до волосся. Потім він брав одне пасмо так само, як під час нашого першого поцілунку, проводив пальцями аж до кінчика і двічі ніжно смикав, наче бив у дзвіночок. А ще казав: «Ти краща за будь-яку книжку, ти краща за будь-яку вигадку».
Нік тримав мене на землі. Нік був не таким, як Дезі, який приносив усе чого забажаю (тюльпани, вино), щоб я робила те, чого бажає він (кохала його). Нік просто хотів, щоб я була щаслива — і все, отак просто. Може, я сплутала це з лінощами. «Я просто хочу, щоб ти була щаслива, Емі». Як часто він це повторював, а я трактувала ті слова інакше: «Я просто хочу, щоб ти була щаслива, Емі, бо так мені буде менше мороки». Але, може, я була несправедлива. Ну, може, не несправедлива, а просто заплуталася. Всі, кого я любила, завжди мали мету. Тож звідки мені було знати?
Це таки правда. Лише ця жахлива ситуація все прояснила. Ми з Ніком пасуємо одне одному. Мене трохи забагато, а його трохи замало. Я — терен, який наїжачився через надлишок уваги від батьків, а він — чоловік мільйона маленьких колотих ран, завданих батьком, і мої колючки ідеально до них пасують.
Нік Данн
Минуло чотирнадцять днів
Я продер очі на сестриному дивані з палючим похміллям і жагою вбити свою дружину. Після допиту з приводу щоденника це мій постійний стан. Уявляю, як знаходжу Емі у якомусь спа на Західному Узбережжі: вона сьорбає ананасовий сік, лежачи на тахті, а всі турботи просто відлетіли кудись дуже, дуже далеко в ідеальне синє небо. І тут я — замурзаний і смердючий після ґвалтовної поїздки через усю країну — стою перед нею, затуляючи сонце, доки моя люба жіночка не підводить погляду, а потім мої руки обхоплюють її ідеальне горло з його артеріями й западинками. Спочатку пульс тарабанить, як скажений, але згодом сповільнюється, а ми дивимося одне одному в очі й нарешті досягаємо порозуміння.
Я все одно потраплю за ґрати. Якщо не сьогодні, то завтра; якщо не завтра, то післязавтра. Вийшовши з відділку, я вирішив, що все буде добре, але Таннер заперечив.
— Без тіла висунення звинувачення — надзвичайно складна штука. Тому вони зараз розставляють усі крапки над «і». Завершуй свої справи, бо коли тебе заарештують, ми будемо дуже заклопотані.
За вікном чувся гул телевізійників — чоловіки віталися одне з одним, як могли б вітатися працівники фабрики, прямуючи на роботу. Камери клацають, наче розтривожена сарана, і знімають фасад будинку Го. Хтось розповів про моє «чоловіче лігво» на сестриній ділянці та про мій неминучий арешт. Ніхто з нас навіть не намагався підходити до фіранок.
Го зайшла до кімнати у фланелевих боксерках і шкільній футболці гурту «Butthole Surfers». Під рукою тримала ноутбук.
— Тебе знову всі ненавидять,— повідомила вона.
— Мінливі засранці.
— Вчора ввечері хтось оприлюднив інформацію про повітку, про сумочку Емі та про щоденник. Тепер тут лише й чути: «Нік — брехун, Нік — убивця, Нік — брехливий убивця». Шерон Шайбер заявила, що «надзвичайно шокована й розчарована» розслідуванням цієї справи. О, і всі знають про порно, ну, про «Вбий сучок».
— «Завдай болю суці».
— Ой, пробач,— сказала вона.— «Завдай болю суці». Тож Нік — Брехливий-Вбивця-тире-Сексуальний-Садист. Еллен Еббот просто ошаліє. Вона шалено проти порно.
— Аякже,— пирхнув я.— Певен, що Емі добре про це знає.
— Ніку,— мовила сестра, намагаючись привести мене до тями.— Це дуже погано.
— Го, пам'ятай: байдуже, що думають люди,— наполягав я.— Важливими є думки Емі. Та чи пом'якшала до мене вона.
— Ніку, ти справді вважаєш, що вона може отак швидко перейти від ненависті до кохання?
Це, можна сказати, була п'ята річниця з початку наших розмов на цю тему.
— Го, я справді так думаю. Емі ніколи не мала детектора брехні. Якщо кажеш, що вона вродлива, то це сприймається як факт. Якщо кажеш, що вона суперова, то це не лестощі, це сприймається як належне. Тож так: гадаю, вона може справді вірити, що тільки-но я усвідомлю свої помилки, як, звісно ж, знову закохаюся в неї. Бо чому ж, на Бога, я на таке не здатний?
— А якщо вона раптом віднайшла в собі той детектор брехні?
— Ти знаєш Емі, вона жадає перемоги. Її набагато менше хвилює факт зради, ніж те, що я віддав перевагу комусь іншому. Вона захоче мене повернути лише заради перемоги. Хіба ти не згодна? Уяви сцену, як я благаю її повернутися, щоб належно поклонятися,— такому зможе вона опиратися? Ти так не думаєш?
— Гадаю, це непогана ідея,— сказала Го таким тоном, наче побажала удачі перед оголошенням лотереї.
— Агов, якщо маєш кращі варіанти, то прошу.
Тепер ми почали отак відриватися одне на одному. Раніше такого ніколи не бувало. Після повітки поліція почала ламати Го, як і передбачав Таннер: «Чи вона знала? Чи вона допомагала?»
Я очікував, що того вечора вона повернеться додому, лаючись і лютуючи, але натомість отримав ніякову посмішку: сестра прослизнула повз мене до своєї кімнати у будинку, який уже двічі був заставлений, щоб покрити завдаток Таннера.
Я поставив свою сестру в фінансову та юридичну небезпеку через власні жахливі рішення. Уся ця ситуація змусила Го почуватися ображеною, а мене — осоромленим. Це стало смертельною
