Пожежник - Джо Хілл
Гарпер не стала згадувати, що в разі, якщо Отець Сторі помре, іншого вибору в неї не буде. Вона або втече з дитиною, або її виженуть, забравши дитя. Та вона не хотіла засмучувати Джона погрозами Керол. Зараз не час. Джон був хворим — потовчений, з лихоманкою та легенями, повними рідини. Її роботою було обдаровувати людей співчуттям та ласкою, а не самій просити цього в інших.
Вона підвелася, покопирсалася в шухлядках колишнього робочого стола й повернулася з ножицями, якими обрізала з зап’ястя Пожежника брудну стрічку. Зап’ястя й досі було набрякле і гротескно знебарвлене, проте, коли вона попросила Джона покрутити ним, виявилося не надто закляклим, тож потреби у повторній перев’язці не було.
— Думаю, з перев’язом також покінчено. Але шина на лікті хай залишається доти, доки не зможеш згинати руку без гострого болю. І дай їй трохи відпочити. Поки не пощастить приділити загоюванню ран більше часу, обмежся лише інтелектуальною мастурбацією. Не варто дарма напружувати зап’ястя.
Вперше він не знайшов, що відповісти.
— Знаєш, Майкл не покине табору без Еллі, — промовила вона, знову сідаючи. — А Еллі точно нікуди не тікатиме без Ніка. Мене до всирачки лякає сама думка про те, що вони втечуть з табору й шукатимуть кращої долі десь у глушині. А як щодо тебе? Вони були б у безпеці, якби вирушили з тобою. Ти міг би за ними доглядати. За Еллі та Ніком.
Він кинув короткий погляд на піч позаду неї, а тоді опустив очі.
— Думаєш, я в тому стані, щоб кудись вирушати?
— Може, не зараз. Але ми поставимо тебе на ноги. Я поставлю тебе на ноги.
— Не забігаймо наперед. Це ще навіть не план. Самі пустопорожні балачки.
Гарпер поволі й собі глянула на відкриту піч. І не побачила в полум’ї нікого: ані загадкової жінки, ані Сіріуса Блека. Вона згадала, як Джон глянув на вогонь, перш ніж нахилитися вперед і заговорити стишеним голосом, наче побоюючись, що його підслухають. На думку, майже випадково, спало ще дещо. Це стосувалося фрази, яку він кинув про Фенікса: «Це зовнішній мозок». Від цієї думки спиною забігали мурашки.
— Так, — погодилася вона. — Та час уже нам план обміркувати. Гадаю, можна спробувати зустрітися тут. Усім нам. Навіть в’язням, якщо вийде це влаштувати. Потрібно спланувати у найменших деталях не лише нашу втечу, а й те, куди ми попрямуємо і як саме плануємо виживати.
Опанувавши себе, Гарпер м’яко додала:
— Ти кажеш, що Отець Сторі не хотів би, щоб я ризикувала своїм життям чи життям немовляти, лишаючись тут. А я тобі кажу, що Сара не хотіла би, щоб ти ризикував життям, лишаючись тут.
— Ой, ну не знаю, — озвався він. — Не так уже й погано: бути похованим тут. Чом би й ні? Мені здається, що в певному розумінні саме тут насправді розпочалося моє життя. Тут, у таборі Віндем, де я зустрів Сару і куди всі ми повернулися, підчепивши драконячу луску. Та й до того ж, якщо я доживу віку саме тут, це додасть певної наративної елегантності моєму життю.
— Нахер наративну елегантність. Як сталося, що ви всі вирішили ховатися саме тут?
— Не було більше куди податися. Отак-от усе просто.
— Я хочу почути довшу версію, — сказала Гарпер.
— Якщо ти наполягаєш, — промовив він.
13
— Мітки проступили на нас усіх. Перші смужки з’явилися в Ніка на руці та спині. А за три дні ми вже всі мали такий вигляд, наче сходили в один і той самий тату-салон у пеклі. Усі, крім Сари. За якісь сімдесят дві години Сара опинилася віч-на-віч з думкою про те, що може втратити сина, дочку, сестру, батька та хлопця. Більшість людей за таких умов зламалися б.
Але не вона. Діти досі потребували її, і доти, доки Еллі та Нік могли відчувати, думати та прагнути материнської втіхи, вона збиралися бути тою, хто зможе їм це забезпечити. Крім того, кілька тижнів вона думала, що теж заражена, просто не має симптомів. Гадаю, коли вона врешті усвідомила, що не захворіла, це засмутило й шокувало її більше, ніж якби вона таки виявилася хворою. Як усі ми могли підчепити болячку, крім неї? Сара кілька разів зривалася на мені, наче то я був винен, що вона не вкрилася карлючками луски. «Чому всі, окрім мене?» Вона постійно повторювала це запитання.
— Вона була в басейні, — пробурмотіла Гарпер.
— Ти вже зрозуміла, правда ж? Так. Отруєний попіл випав з неба, осівши на кожному з нас, але Сара в той час купалася. Хлор убив спору чи принаймні створив для неї бар’єр. У будь-якій окремо взятій бійні різниця між тими, хто гине, і тими, кому вдається вижити, нечасто пов’язана з силою волі, мудрістю чи звитягою. Вся річ у тому, де ти стоїш. Два дюйми правіше — і тебе збиває автобус. Якщо твій офіс на дев’яносто другому поверсі, а не на дев’ятнадцятому, тобі не вибратися живим.
Сара поборола горе. Поборола нервовий зрив. Не знаю, як вона знайшла в собі сили, та їй це вдалося. На межі істерики я її бачив тільки одного разу, коли її батько сказав, що нам усім варто записатися у федеральний карантин, в Конкорді. Думка про те, що заберуть дітей, вогнем пекла їй душу. Нам довелося відступити. Ми всі остерігалися, що вона щось собі заподіє, якщо станеться так, що Еллі та Ніка заберуть від неї і вона ніколи їх більше не побачить.
Кілька днів Еллі пролежала, згорнувшись клубочком і ридаючи. А тоді, якось уранці, вийшла з ванної зі свіжовиголеною головою і заявила, що з неї досить сумувати. Тієї ж ночі Еллі з матір’ю вгасили разом гриби. А наступної — Сара з дочкою пішли на вилазку і вкрали автівку. Обидві поводилися, мов очманілі, але принаймні вони були щасливі. Якось обікрали крамницю з костюмами. Сара вернулася додому в образі Гілларі Клінтон. Еллі взяла собі маску Капітана Америки, бо їй припала до душі та велика «А» в нього на чолі[126]. Не забули вони й про Ніка: йому принесли маску Тигра Тоні. Я сказав, що завжди хотів стати пожежником і був би вельми вдячний, якби наступного разу вони й про мене подумали. За
