Листи Крутеня - Клайв Стейплз Льюїс
З прихильністю твій дядько Крутень.
Лист XIII
Мій любий Шашеню!
Мені здається, що ти витрачаєш надто багато паперу, описуючи доволі просту історію. Одне слово, ти дав підопічному змогу випорснути поміж руками. Становище дуже поважне, і я не бачу причини захищати тебе від наслідків твого недбальства. Каяття і оновлення веде до того, що супротивна сторона називає «прощенням», а це означає, що ти зазнав повної поразки. У даному разі відбулося нове навернення на віру і, можливо, на вищому рівні, ніж першого разу.
Ти мав би знати, що задушлива хмара, яка відвернула твій напад на підопічного тоді, коли він повертався зі старого млина, — це добре відоме явище. Це найжорстокіша зброя Ворога, дія якої виявляється тоді, коли Він безпосередньо перебуває в людині. Як саме Він це чинить, ми ще до кінця не знаємо. Деякі люди повсякчас оповиті такою хмарою і через те неприступні для нас.
А тепер про твої помилки. По-перше, ти, за твоїми словами, дозволив підопічному читати книгу, яка йому сподобалась, і саме тому, що вона йому сподобалась, а не для того, щоб він робив дотепні зауваження про неї своїм новим друзям. По-друге, ти дозволив йому піти до старого млина і пити там чай: дозволив іти сільською місцевістю та ще й самому, тобто дозволив те, що він по-справжньому любить. Іншими словами, ти дозволив йому два справжні позитивні задоволення. Невже ти не знав, чим це може закінчитися? Характерною ознакою болю і задоволення є те, що вони явно реальні, і доки існують, вони дають людині, яка переживає їх, відчуття реальності. Отож, якщо б ти спробував засудити твого підопічного в романтичний спосіб, зробивши з нього щось на кшталт Чайльда Гарольда чи Вертера, заглибленого в жалісливі оплакування самого себе через уявні нещастя, то мусів би за всяку ціну захищати його від реального болю, бо цей біль протягом п'яти хвилин розкрив би безглуздість романтичних страждань і викрив би всі свої хитрощі. Але ти пробував затуманити його житейським способом, підсунувши пиху, суєтність, іронію й нудьгу як різновиди задоволення. Як же ти не міг второпати, що його ні в якому разі не можна було допускати до реального задоволення? Невже ти не міг передбачити, що це розвіє всю оту марноту, яку ти так ретельно вчив його цінувати? І що оте задоволення, яке він одержав від книги й прогулянки, було найнебезпечнішим? Що це зніме з його чутливості оту кірку, яку ти сформував, і дасть йому змогу відчути, що він іде додому одужуючи? Перед тим, як відірвати підопічного від Ворога, ти хотів відірвати його від самого себе і досяг у цьому деяких успіхів. Тепер усе це пішло намарне.
Звичайно, я знаю, що Ворог також хоче відірвати людей від самих себе, але іншим способом. Ніколи не забувай, що Він направду любить тих нікчемних паразитів і надає неабиякої ваги окремішності кожного з них. Коли Він говорить їм про потребу відмовитися від самих себе, то має на увазі відмову від упертості; тільки-но вони зроблять це, він одразу ж повертає їм особистість і запевняє (либонь, щиро), що коли вони цілковито» віддаються Йому, то стають самими собою більше, ніж будь-коли. Він у захваті, коли люди заради Нього відмовляються навіть від своїх простодушних бажань, але не любить, коли вони з тієї чи іншої причини віддаляються від своєї власної природи. Ми ж повинні заохочувати їх до цього. Найглибинніші вподобання й пориви будь-якої людини — це сировина, відправна точка, якою наділив її Ворог. Відірвати людину від них — означає зробити крок уперед у нашій боротьбі: навіть у дрібних справах треба намагатися замінити справжні людські симпатії та антипатії на швидкоплинні норми поведінки в суспільстві, на умовності, на моду. Я дійшов би в цьому до крайнощів. Взяв би за правило викорінювати в мого підопічного будь-яке міцне особисте вподобання, яке по суті не є гріхом, навіть якщо це щось поверхове, наприклад гра в крикет, колекціонування марок або пиття какао. Такі речі, запевняю тебе, не мають нічого спільного з чеснотами, але в них є деяка безневинність, покора і самозабуття, яким я не довіряю. Людина, яка по-справжньому й безкорисливо захоплюється якоюсь світською справою заради самої справи, не цікавлячись, що про-це скажуть інші люди, має, завдяки самому лише цьому факту, зброю, яка здатна звести нанівець наші найвишуканіші способи нападу. Завжди намагайся примусити підопічного відмовитися від людей, їжі чи книжок, які він по-справжньому любить, на користь «кращих» людей, «корисної» їжі, «правильних» книжок. Я знав людину, яка була убезпечена від нав'язливих соціальних спокус ще сильнішою пристрастю до рубців та цибулі.
Треба подумати, як можна полегшити наше скрутне становище. Найголовніше тепер полягає в тому, щоб завадити йому діяти. Хай скільки завгодно думає про своє чергове навернення до віри, щоб тільки він не реалізовував свої думки в дії. Хай він, нікчемне створіння, борсається у своїй вірі. Хай, якщо в нього є таке бажання, пише про неї книгу: це часто допомагає знепліднити насіння, яке Ворог посіяв у людській душі. Хай робить що завгодно, але не діє. Хоч якими б великими були побожність і любов у його уяві, вони не зашкодять нам, якщо ми не дамо змоги підопічному здійснити їх. Як сказала одна з тих людських істот, активні звички внаслідок повторення посилюються, а пасивні послаблюються. Чим частіше він почуватиме себе бездіяльним, тим менше буде здатним діяти і врешті-решт менш здатним відчувати.
З прихильністю твій дядько Крутень.
Лист XIV
Мій любий Шашеню!
Найбільшу тривогу після твого останнього звіту про підопічного в мене викликає те, що він не приймає жодного з тих упевнених рішень, які приймав під час свого первісного навернення до віри. Немає вже більше щедрих обіцянок дотримуватися до кінця свого життя вічних чеснот, немає навіть натяку на відмову від «принад» життя; є лише надія на щоденну і щогодинну допомогу в доланні спокус! Це дуже погано.
Я бачу тільки один вихід із ситуації, що склалася. Твій підопічний став покірливий; ти привернув його увагу до цього факту? Всі чесноти становлять для нас меншу загрозу тоді, коли людина усвідомлює, що вона їх має,
