Листи Крутеня - Клайв Стейплз Льюїс
Існують ще й інші корисні способи привернути його увагу до чесноти Покори. За допомогою цієї чесноти, як і всіх інших, Ворог хоче, щоб твій підопічний відвернув свою увагу від себе і зосередив її на Ньому й людях, що оточують його. Самоприниження і нелюбов людини до себе спрямовуються врешті-решт на досягнення лише цієї мети. Доти, доки цієї мети не досягнено, чесноти нам майже не шкодять. Навіть, навпаки, суть бути для нас корисними, якщо підопічний турбуватиметься про себе й зосередиться на своїх справах, і насамперед тоді, коли нелюбов до себе можна перетворити на вихідну точку для неприязні до інших людей, а отже і для суму, нудьги, цинізму й жорстокості.
Саме тому ти повинен приховувати від підопічного справжню мету Покори. Хай він думає про неї, не як про безкорисливість, а як про певну оцінку (найкраще низьку) своїх власних здібностей і характеру. Гадаю, що деякі здібності у нього таки є. Закріпи в його свідомості думку, що покора — це віра в те, що всі його здібності менш вартісні, ніж він вважає. Безперечно, вони й справді менш вартісні, ніж він думає, але не в цьому справа. Перед нами стоїть завдання змусити його неправдиво оцінювати ту чи іншу якість, вносячи цим елемент нечесності в суть того, що інакше загрожує стати чеснотою. За допомогою цього методу ми змусили тисячі людей вважати покорою такий стан, коли вродливі жінки намагаються повірити, що вони бридкі, а розумні чоловіки переконують себе, що вони дурні. А оскільки те, в що вони намагаються повірити, може в деяких випадках, виглядати як очевидна нісенітниця, то їхні намагання, як правило, виявляються марними. Отже, їхні думки безкінечно обертатимуться довкола самих себе, силкуючись досягти неможливого. Щоб передбачити дії Ворога, ми повинні знати його цілі. Ворог хоче ввести людину в такий стан, в якому вона може задумати і створити у своїй уяві найкращий храм у світі, знати, що він найкращий, і радіти цьому не більше (чи менше), ніж, коли б це зробив хтось інший. Ворог хоче, щоб людина, врешті-решт, була така безкорислива, щоб могла радіти здібностям свого ближнього так само щиро, як і своїм власним, радіти так, як сходові сонця, слонові чи водоспадові.
Він хоче, щоб кожна людина була здатна сприймати всі істоти (і навіть саму себе), як славні й чудові створіння. Він хоче якнайшвидше вбити їхнє тваринне себелюбство, але Його далекосяжна мета полягає в тому, щоб відновити в них особливий вид самолюбства — добродійність і вдячність до всіх створінь, включаючи й себе. А коли вони справді навчаться любити своїх ближніх так, як самих себе, тоді їм буде дозволено любити себе, як своїх ближніх. Ми не повинні ніколи забувати оту найогиднішу і найнезрозумілішу рису нашого Ворога: Він справді любить тих двоногих безволосих тварин, яких сам створив, і завжди віддає їм правою рукою те, що забирає від них лівою. Тому Він спрямовує свої зусилля на те, щоб цілковито відірвати свідомість людини від предмета її власної вартості. Для Нього краще, коли людина подумає про себе як про великого архітектора чи поета, і потім забуде про це, ніж вона витрачатиме багато часу й зусиль, намагаючись думати про себе, як про недосконалу й нікчемну істоту. Тому твої зусилля, спрямовані на те, щоб навіяти підопічному пиху чи вдавану скромність, будуть зустрінуті нагадуванням Ворога про те, що від людини, звичайно, не вимагається мати думку про власні здібності, бо вона й без цього може удосконалювати їх до найвищого доступного їй рівня. Ти повинен докласти максимум зусиль, щоб за будь-яку ціну вилучити це нагадування зі свідомості підопічного. Ворог намагатиметься також активізувати в ньому вчення, в яке вони всі вірять, але не можуть глибоко відчути своїм єством, — вчення про те, що не вони створили себе, що їхні здібності їм подаровані і що вони з таким самим успіхом могли б пишатися кольором свого волосся. Він завжди і всіма способами відвертає увагу підопічного від таких питань, а ти повинен докладати всіх зусиль, щоб привернути до них його свідомість. Ворог не хоче навіть того, щоб людина надто довго думала про свої гріхи. Чим швидше вона після покаяння зосередить всю свою увагу на зовнішньому світі, тим більше Він буде задоволений.
З прихильністю твій дядько Крутень.
Лист XV
Мій любий Шашеню! Я, звісно, помітив, що люди тимчасово заспокоїлися і звикають до своєї європейської війни, яку вони наївно називають «Війна!» — і мене не дивує відповідне заспокоєння у раніше стурбованій душі твого підопічного. Що ж нам робити? Чи й далі заколисувати його, чи, може, навпаки, посилювати його неспокій? Як болісний страх, так і тупа впевненість є бажаними станами свідомості, тому наш вибір першого чи другого пов'язаний з дуже важливими питаннями.
Люди живуть у часі, але Ворог призначає їх для вічності. Тому, здається мені, Він хоче, щоб вони дбали про дві речі: про вічність і про ту мить, яку вони називають «теперішністю». Бо теперішність саме та точка, в якій час торкається вічності. Від теперішньої миті, і тільки від неї, люди набувають досвіду, аналогічного тому, який має наш Ворог від реальності в цілому: лише в теперішності їм надається можливість пізнати свободу і дійсність. Тому Він хоче, щоб люди постійно цікавилися чи то вічністю (тобто Ним), чи теперішністю, думаючи про їхній вічний зв'язок (чи розрив) з Ним, слухаючись сьогочасного поклику сумління, несучи сьогочасний хрест, приймаючи сьогочасну милість, складаючи подяки за сьогочасне задоволення.
Наше завдання полягає в тому, щоб відірвати їх і від вічності, і від теперішності. З цією метою ми іноді спокутуємо людину (скажімо, вдову чи вченого) жити минулим. Але це має обмежену вартість, бо в них є деякі справжні знання про минуле, а воно має чітко визначену природу і цим схоже на вічність. Набагато краще примусити їх жити в майбутньому. Сама біологічна необхідність спрямовує їхні прагнення
