Листи Крутеня - Клайв Стейплз Льюїс

«моделюванням». Важливо ніяк і нічим не натякнути, що вони відрізняються від тих, хто вчить уроки. Якою б нісенітницею вони не займалися, треба ставитись до неї «також серйозно» (в Англії цей зворот вдалося укоренити). Мало того, встигаючих учнів у ближчому часі будуть залишати на другий рік, щоб не травмувати інших (Вельзевуле немилосердний, що за слово!). Якщо підсумувати — дурень має право вчитися разом з ровесниками, а хлопчик, який здатний зрозуміти Есхіла чи Данте, нехай слухає, як він читає по складах: «Кіш-ка сі-ла на ві-кон-це».

Одним словом, коли демократичний принцип «Я не гірший…» вкорениться як слід, можна розраховувати на те, що освіти взагалі не буде. Зникнуть всі мотиви навчання і боязнь прославитись неуком. Тих поодиноких, хто все-таки прагне знань, поставлять на місце, щоб не виділялись. Та й учителям (точніше, нянькам) буде не до них — скільки кретинів треба підбадьорити, скільки тупаків утішити! Більше нам не доведеться винищувати в людях самолюбство й невігластво. Вони самі справляться.

Звичайно, цього можна досягти при умові, що всі школи будуть державні. Але турбуватися не варто, зрівнялівка свою справу зробить. Податки з успіхом знищать той прошарок, тих людей, які йшли на жертви, щоб дати дітям освіту. Знищення того прошарку тісно пов'язане з вищезгаданим принципом. По суті, саме завдяки йому з'являється багато вчених, філософів, богословів, медиків, художників, скульпторів, архітекторів і поетів. Воістину, це вже цілий сніп високих колосків! Як зауважив один англійський політик, «великі люди демократії не потрібні». Нічого питати його, що він має на увазі: чи вони «не потрібні» демократії, чи вона «не хоче, щоб вони були».

Отже, нам з вами потрібно це вияснити, бо знову постає питання, яке висунув ще Арістотель.

У нас, в пеклі, дуже раділи б, якби демократія згинула у вузькому політичному значенні цього слова. Як і будь-яка форма правління, вона часто працює на нас — але рідше, ніж всі інші. Але в нашому, диявольському розумінні («як люди…», «не гірші від тебе») вона прекрасно справиться з політичною демократією.

Демократія в нижчому розумінні слова (т. з. «демократичний дух») творить націю без великих, націю недоуків, морально нестійких, бо ще в дитинстві їх розбестили; вони зовсім позбавлені волі, бо їх опікають ціле життя, і надзвичайно самовпевнені (неосвіченість+лестощі). Саме цього, ми потребуємо. Коли така нація зустрінеться з іншою, діти якої були старанними в школі, де талант винагороджувався і невігласам не давали слова, може вийти лише одне…

Нещодавно певна демократія здивувалася, що росіяни випередили її в астронавтиці. Що за принадний взірець людської сліпоти! Якщо все працює на зрівнялівку, звідки взятись видатним вченим?

Ми повинні сприяти тій поведінці, тим звичкам, тій спрямованості розуму, які так милі демократії, бо саме вони, якщо дати їм волю, і зруйнують демократію. Ви запитаєте, чому ж люди не бачать цього? Добре, читати Арістотеля — недемократично, але вже Французька революція могла підказати, що поведінка, притаманна аристократам, зруйнувала аристократію. Застосуйте це до своєї форми правління — і все.

Проте, я не хотів би закінчувати на цій ноті. Ні в якому разі не можна піддаватись хибній думці, яку ми запопадливо плекаємо у свідомості наших жертв, — думці про те, що доля нації важливіша, ніж доля поодинокої душі. Нам потрібно, щоб вільних країн ставало менше, а рабовласницьких — більше не через те, що це приємно, а тому що це певніше губить душі. Лише поодинока людина може врятуватись або загинути, стати сином для Ворога або їжею для нас. Перевороти, війни, голод добрі лише як засіб, мета — злість. Принцип «я не гірший від тебе» прекрасно руйнує вільні суспільства; він є добрий і як мета: такий стан душі свідомо виключає покору, милосердя, радість, подяку і побожність, — словом, перекриває мало не всі дороги до Ворога.

Тепер перейдемо до найприємнішого. Мені поталанило запропонувати від вашого імені тост за Самого Всенижчого і за наше училище. Наповнимо келихи. Але що я бачу? Що за дивний запах? Чи я не помилився? Забираю назад всі мої нарікання. Не дивлячись ні на що, в наших погребах є фарисейське найвищого сорту. Прекрасно, чудово… Ну просто як в старі, добрі часи! Вдихніть цей запах, панове! Погляньте крізь вино на світло! Чи вам відомо, як його роблять? Щоби отримати такий букет, в одну бочку заганяють фарисеїв різного гатунку — тих. хто особливо ненавидів один одного на землі. Одні схибнулися на правилах, мощах і вервицях, інші — на похмурій суворості і дрібних, ритуальних відмовах (від карт, від вина, від театру). Зате і ті, і другі впевнені в своїй праведності, а різниця між їхніми переконаннями і тим, чого хоче Ворог, майже нескінченно велика. Живою в їхній вірі була лише ненависть до інших віросповідань; сварка — їх благовістя, наклеп — їхній псалом. Як же вони ненавиділи один одного там, де світить сонце! А тепер, з'єднані навіки, ще більше ненавидять!

Коли опинились разом, вони настільки здивувались, так розізлились, непокаяна лють так роздратувала їх, що напій — зробився справді вогняним. Подивіться, яке темне полум'я. Кепсько нам буде, друзі мої, коли із землі зникне те, що «більшість» називає «релігією»! Це явище постачає нам прецікаві, пречудові гріхи. Вишукана квітка нечистоти росте лише під покровом святості. Ніде ми не пожинаємо стільки, скільки на східцях вівтаря.

Ваша темносте, ваші неподобства і ви, неласкаві панове, п’ємо за наше пеклорятуюче училище!»