Твоє хворе кохання - Крістіна Жиглата
- Почекай… У сенсі? Чому я тобі заборгувала? – спитала злякано, подивившись на двері.
- Через твою брехню, у мене була маса проблем… Я вважаю, що маю отримати компенсацію. Сідай у машину! – повторює холодно.
- Я ні про що не брехала, Нік! - Не погодилася з ним. - Ти справді мало не вбив мого хлопця, тому якщо в тебе і були через це проблеми, то тільки з власної вини!
- Справа далеко не в хлопці, а в тих свідченнях, які ти дала десять років тому! – каже він. - Мені ледве вдалося довести свою невинність і позбутися тавра кінченого педофіла! Тому не треба заливати мені у вуха, що ти нічого не розумієш! Сідай у машину сама, Таро, чи я тебе в неї зараз запхну силою! - пригрозив, і моє тіло почало мимоволі тремтіти.
Про що взагалі йдеться? Про яке тавро він говорить!
- Я не давала свідчень, які могли тебе якось звинуватити в педофілії, Нік, - спробувала виправдатися.
- Я бачив твою заяву, Таро... І не дарма ж ти, змінила прізвище і переїхала в інше місто... Боялася відплати? Що я тебе вб'ю за вчинене? – раптом каже він. – Так… Я хотів тебе убити… Особливо після того, як померла моя мати… Але з роками цей біль притупився і я придумав тобі інше покарання… Відпрацьовуватимеш, кожен мій день втрачений у СІЗО.
- Ти зовсім ненормальний, Нік..., - спробувала обуритися, але чоловік різко наблизився до мене і грубо схопив за руку, змушуючи мене замовкнути.
- Ти знаєш… Все, що стосується моєї адекватності, завжди викликає в мені занадто бурхливу, емоційну реакцію… Завдяки тобі. Тому наступного разу краще добре подумай, перш ніж називати мене хворим або психом. Інакше я покажу тобі, що таке псих у мені, - пригрозив, потягнувши мене до машини.
Я заперечила йому, почала упиратися. Але добилася лише того, що він підхопив мене під одну руку і, відірвавши від землі, поніс до своєї машини. Потім він заштовхав мене на переднє пасажирське синіння і пристебнув ременем безпеки.
Зачинивши двері, чоловік швидко обійшов машину і сів за кермо. І поки я там поралася з ременем, щоб звільнитися, він заблокував двері і рвонув з місця.
- Куди ми їдемо ... Нік, що ти хочеш від мене? – спитала злякано. Він мовчав і просто тиснув на газ. – Нік, будь ласка… Я не розумію про що ти кажеш! Я нічого не робила… Повір мені…
- Повірити тобі? - рик. – Ні, Таро… Я не той уже дурний хлопчик, якого можна легко обдурити чи знищити! Ти повернеш мені два роки зіпсованого життя своїм життям! - сказав він жорстоко, змушуючи мене затремтіти від страху. Я не могла зрозуміти того, що він задумав, і це лякало мене до чортиків. Невідомість – найгірше. Тим більше, коли ти опиняєшся в руках людини, яка не зовсім стабільна в психічному стані.
- Нік, я ще раз тобі кажу, що нічого з того, про що ти говориш, я не знаю! Єдині мої свідчення були про побиття Кості… Мені було всього п'ятнадцять, і я не знала, як вчиняти правильно. Я вірила батькові. Будь ласка, розберись у всьому, перш ніж наробити дурниць, - попросила його.
- Я розберуся, Таро... Не хвилюйся. Але поки що ти залишишся в мене. Щоб знову не втекла, – раптом каже він.
- Але я не можу. Нік… У мене мама хвора. Мені потрібно на роботу ходити і… Операція запланована наприкінці місяця, я не можу робити перерв чи відпочивати…
- Думаєш мені не похер на твою матір, коли через тебе моя мама померла? - обірвав він, кинувши на мене нищівний погляд.
- Ти не настільки жорстокий, щоб так вчинити зі мною, - не вірила я. – Я ні в чому не винна перед тобою…
- Серйозно? – слідує з глузуванням.
- Мої свідчення щодо Кості, були пом'якшеними… Я не йшла проти тебе… У мене не було іншого вибору. До того ж ти сам напортачив… Зам'яти таке без поліції було не реально. Батько Кості теж не остання людина... А ти навіть не каявся! - докорила йому. Намагалася хоч якось достукатися до нього.
- Ну знаєш ... Коли тобі нахабно кажуть як трахали дівчину, яку ти любиш, важко залишатися адекватним! - кидає він байдуже, продовжуючи дивитися на дорогу.
- Що... Але... Цього не було... Я присягаюсь тобі...
- Колись ти багато в чому мені вже присягалася, Таро… Подібне давно вже не проходе. Повір, зараз мені повністю начхати на тебе і твою мольбу. Я просто вважаю, що кожен має отримати своє за заслугами. Тому просто заткнися і прийми неминуче… Твоя брехня і невинне кліпання очима вже не діють на мене як раніше! Відпрацюєш мені два роки втраченого життя і заберешся нахрін!
На моїх очах виступили сльози, але я приховала їх, відвернувшись до вікна, не бажаючи, щоб Нік бачив мою слабкість. Мені було страшно знаходитися поряд з ним і лякало все те, що він говорив і творив, але розклеїтись мені не дозволяли думки про маму. Я знала, що без мене вона довго не проживе. Тому я вирішила боротися за себе та свою правоту.
Я дійсно вважала Ніка винним у тому, що сталося з Костею, і не шкодувала про те, що дала свідчення проти нього, оскільки на той момент Микита справді був небезпечним для суспільства. Я надто довго чекала , і надто багато разів покривала його дії, але нічого ніколи не змінювалося. Він продовжував поводитися як виродок, і своєю жахливою поведінкою доводив до «ручки» моїх батьків. Але вони все одно йому допомагали, варто було йому потрапити в колотнечу. Просто іноді, все має свої межі.
