Dolce Vita, або Кінець гламуру - Ніка Нікалео

— Дякую, що прийшли, — повернувшись від дзеркала, вітається Роксолана.

Зауважую її червоні очі і набряклий носик, який вона майстерно намагається припудрити.

— Ти чого? — питає Дарка і пошепки додає: — Знову гиркалися?

Лянка дивиться на неї благальним поглядом.

— Щось в око потрапило. Тут така пилюка!

Раптом ми чуємо якусь метушню у залі.

— Ну ось, вже справді час починати, — каже Роксолана.

Вона першою виходить у зал і поспішає до журналістів і фотографів, які скупчилися довкола якоїсь персони. Нам поки що нічого не видно. І ми заінтриговано переглядаємося. Раптом бачимо, що наша галерейниця виловлює за руку гордість українського народу, співачку Роксану, яка, відмахуючись від теле- та фотокамер, щоразу повторює:

— Жодних інтерв’ю. Це — приватний захід. Жодних інтерв’ю.

Лянка підводить її до мікрофона і, щасливо посміхаючись усім, розпочинає презентацію:

— Шановні панове, вітаю вас. І прошу нашу гостю, яку не потрібно нікому представляти, урочисто відкрити нашу особливу вечірку.

— Доброго вечора усім, хто сьогодні прийшов вшанувати мистецтво!

Зірка «Євробачення» зриває шквал аплодисментів.

— Мені дуже приємно, що моя давня подруга і майже тезка запросила відкрити цю експозицію. І я сподіваюся, що і надалі буду бажаним гостем на таких заходах. Тим більше що… що я теж якимось чином трохи належу до мистецтва, — у галереї сміх. — Я хочу сказати, що спокійна за розвиток нашої культури, якщо нею займаються такі філантропи, як господиня сьогоднішнього вечора!

Знову аплодисменти і спалахи фотокамер.

Потім вона ще щось говорила, але її вже ніхто не слухав: жінки ревниво оглядали її з ніг до голови, а чоловіки терпляче сподівалися на якусь пісню. Та несподівано для всіх Роксана розпрощалася, пояснивши, що вона сьогодні не в голосі і не може заспівати навіть одного куплета.

— Напевно, пісня не передбачена в угоді, — шепоче мені на вухо Дарка.

— Ти що! Лянка давно її знає. І відгукувалася про неї дуже-дуже добре. Я думаю, що це за так. По старой дружбе, — шепочу їй у відповідь.

— Не може бути! — не вірить Дарка. — Бізнес і друзяки — різні стихії.

Потім Роксана пішла з нашою Лянкою у кабінет. А місце біля мікрофона зайняли винуватиці акції Шара і Мара. Дві тендітні дівчинки у коротких спідничках і у якихось неймовірно пошматованих блузках. Авангард!

Ажіотаж скінчився. Більшу частину журналістів ніби змило з галереї. Слідом за ними змилися канапки і шампанське.

Зате стало легше дихати і просторіше ходити.

Раптом у залі знову з’явилися наша зірка і, мило посміхаючись, пішла до виходу. За нею, наче граціозна косуля, поцокотіла каблучками Роксолана.

— Я зараз, — кинула вона нам на ходу. — Тільки її проведу.

— Чому ти не взяла у неї автограф для свого малого? — запитала мене Дарка.

— Ай, що ж ти мені раніше не нагадала! Я ж не пропадаю за сучасною естрадою. От і забула. Шкода, а він був би радий.

— Я взяв, — задоволено сказав Василь, зненацька випірнувши з-за наших спин.

І продемонстрував свій трофей. У Роксани на фотці гарно маяло волосся і спокусливо поблискували напівоголені груди.

— Кажуть, що це у неї нарощені пасма, — зауважила Дарка.

— Та-ак? — я й не помітила. — А бюст? Це — фотошоп?

— Ой, жінки-жінки! — похитавши головою, сказав Василь. — Я вже їду додому, потішу сина. А як ви? Може, теж?

Ми з Даркою перезирнулися. Справді, це було не наше свято. Ті ж самі нудні обличчя, що й завжди. Одні прийшли, щоб великодушно, але зверхньо продемонструвати свою зацікавленість сучасним мистецтвом. Інші в душі зневажливо поглядали на перших, не наділених такими талантами. Однак це не заважало їм манірно спілкуватися і використовувати один одного у своїх інтересах. Ми не належали до жодної категорії. Ми просто були подругами інколи богемної жінки, яка майстерно поєднала у собі комерцію з мистецтвом.

— Що ж, ми вже позвєздєлі, перед ким могли. Своїми коштовностями і прикідом нікого тут не здивуєш. Бо усім по барабану.

— Ну, не всім! — не погодилася я, перехопивши кілька зацікавлених поглядів.

— А кому інтересно, тот занят, — відповіла подруга.

Ми вже вирішили тікати, непомітно від Роксолани і Рішарда. Та раптом я чую:

— Любо, Василю!

Обертаюся, і від побаченого у моїй грудній клітці розквітає велика біла орхідея. Василь ручкається з ним.

Поруч, розфуфирена, як Елізабет Тейлор, стоїть його дружина.

— Привіт, як ви сюди потрапили? — мені робиться душно.

— Ти дуже здивуєшся, Любонько! Але саме через двері, — віджартовується він.

Як він це вимовив: «Любонько»? Хай скаже ще раз, ще раз і сто разів…

Я вдоволено посміхаюся, тішачись, що в останню мить одягнула лілове міні-плаття, яке вигідно демонструє мої стрункі ноги у туфлях від Тес.

— Але, якщо серйозно, то Мара-Маруся моя кузинка, — пояснює його Клеопатра.

Краєм ока помічаю, що він не зводить з мене погляду. Рефлекторно поправляю свою укладку і вирівнюю спину.

— Отже, ми тепер будемо бачитися частіше, — робить висновок мій чоловік. — А не тільки на лижах!

— Це якщо Роксолана і надалі буде займатися промоцією Шари і Мари. А гори ми ще будемо підкоряти, Василю. До речі, ми з Ігорем збираємося в Зьольден, в Австрію. Не хочете приєднатися? — Його дружина, ніби не помічаючи нас, звертається до Василя. Мій мен робить задуманий вираз обличчя і за звичкою, підхопивши її під руку, починає обговорювати пропозицію.

Цим двом лижним чайникам дуже лестить розмова про зимовий спорт.

Моя душа тихо радіє.

— А мені ці картини щось нагадують, — Дарка іде в атаку на Ігоря. — Десь я бачила щось схоже. Тільки не можу пригадати…

Капець! Чим він так одразу магічно впливає на жінок? Може, своєю мужньою поставою і досконало інтелігентним виглядом, що у такому поєднанні рідко зустрічається?

Ігор наївно впадає у транс розповіді про ужитково-прикладне мистецтво XX століття і абсолютно нові напрямки початку XXI. Дарина, наче обізнаний з цією тематикою співрозмовник, поважно хитає головою і підтакує.

Мене ця ситуація вже починає дратувати.

— А я особисто обожнюю Далі, — нарешті знайшла нагоду вклинитися.

Далі — єдиний художник, картини якого я іноді впізнаю у глянцевих журналах. Особливо мені подобається історія його захоплення Галою. Ото баба! Молодець! Він — молодий, багатий, а вона закохала його у себе —