Дівчина, що гралася з вогнем - Стіг Ларсон
Коли Блумквіст почав віддалятися в бік Цинкенсдамма, Бубланськи його погукав. Мікаель зупинився, побачив поліцейського і рушив йому назустріч. Вони зійшлися внизу сходів.
— Привіт, Блумквісте! Ви шукаєте Лісбет Саландер?
— Зовсім ні. Я шукав Міріам Ву.
— Її немає вдома. Хтось злив засобам масової інформації, що вона з’явилася в місті.
— Їй було що розповісти?
Бубланськи пильно подивився на Мікаеля Блумквіста і пригадав його прізвисько — Калле Блумквіст!
— Ходімо прогуляємося! — запропонував Бубланськи. — Мені хочеться випити філіжанку кави.
Мовчки проминувши Хьогалідську церкву, Бубланськи привів Мікаеля в кафе «Лілласюстер» біля моста Лільєхольмсбру, замовив подвійний еспресо з ложечкою холодного молока, а Мікаель узяв порцію кави з молоком. Вони влаштувалися в залі для курців.
— Давно мені не траплялося такої прикрої справи, — сказав Бубланськи. — До якої міри я можу обговорювати її з вами, не боячись завтра прочитати свої слова в «Експресен»?
— Я не працюю на «Експресен».
— Ви розумієте, що я хочу сказати.
— Бубланськи, я не вірю, що Лісбет винна.
— І тепер вирішив почати приватне розслідування на власний страх і ризик? Так от за що вас прозвали Калле Блумквістом!
Мікаель несподівано посміхнувся:
— А вас, я чув, називають Констебль Бубла.
Бубланськи силувано посміхнувся:
— Чому ж ви думаєте, що Саландер невинна?
— Я зовсім нічого не знаю про її опікуна, але вбивати Даґа і Міа їй абсолютно не було сенсу. Особливо Міа. Лісбет терпіти не може чоловіків, які ненавидять жінок, а Міа якраз збиралася дати кабаки багатьом чоловікам, які користувалися послугами повій. Лісбет мала б цілком і сповна схвалити дії Міа. У неї є моральні правила.
— Я ніяк не можу скласти собі про неї чіткого уявлення. Розумово відстала психопатка чи компетентний працівник, здатний вести розслідування?
— Лісбет не така, як усі. Вона страшенно асоціальна, але з розумом у неї все гаразд. І навіть більше, вона, здається, здібніша за нас з вами.
Бубланськи зітхнув. Мікаель Блумквіст висловив ту саму думку, що й Міріам Ву.
— У такому разі її потрібно відшукати. Я не можу вдаватися до подробиць, але у нас є технічні докази того, що вона була на місці злочину, і вона пов’язана із знаряддям убивства.
Мікаель кивнув головою:
— Очевидно, це означає, що ви знайшли на ньому відбитки її пальців. Але це ще не означає, що вона стріляла.
Бубланськи кивнув так само.
— Драґан Арманський теж сумнівається. Він дуже обережний, щоб висловити це вголос, але він також шукає докази її невинності.
— Ну а ви? Що ви думаєте?
— Я поліцейський. Я розшукую людей і потім допитую. У даний момент перспективи Лісбет Саландер виглядають похмуро. Нам траплялося засуджувати вбивць, маючи набагато менше доказів.
— Ви не відповіли на моє питання.
— Я не знаю. Якщо вона невинна… Хто тоді, по-вашому, міг бути зацікавлений у тому, щоб убити її опікуна і двох ваших друзів?
Мікаель дістав пачку сигарет і простягнув її інспекторові, той заперечливо похитав головою. Мікаель не хотів брехати поліції, і він вирішив, що потрібно поділитися деякими міркуваннями про людину на ім’я Зала. Потрібно було розповісти і про комісара Гуннара Бйорка з таємної поліції.
Але Бубланськи і його колеги самі мали доступ до матеріалів Даґа Свенссона, в яких була і та сама папка під назвою «Зала». Усе, що від них вимагалося, це прочитати її вміст. Замість цього вони діяли наче паровий коток і передали засобам масової інформації всі інтимні деталі приватного життя Лісбет Саландер.
У нього був план дій, але він не знав ще, куди це його приведе. Він не хотів називати ім’я Бйорка, поки в нього не буде цілковитої певності. А ще Залаченко. Його можна було пов’язати як з Б’юрманом, так і з Даґом та Міа. Погано те, що Бйорк нічого не розповів.
— Почекайте, поки я ще подлубаюся, а потім запропоную альтернативну теорію.
— Сподіваюся, що не «поліцейський слід».
Мікаель усміхнувся:
— Ні. Поки що ні. А що сказала Міріам Ву?
— Майже те саме, що й ви. У них був любовний зв’язок.
Бубланськи покосився на свого співрозмовника.
— Це не моє діло, — сказав Мікаель.
— Міріам Ву і Саландер були знайомі три роки. Вона не знала нічого про Саландер, навіть про те, де та працює. У це важко повірити. Але я думаю, що вона сказала правду.
— Лісбет дуже потайлива людина.
Вони помовчали.
— У вас є номер телефону Міріам Ву?
— Є.
— Можете мені дати?
— Ні.
— Чому?
— Мікаелю, це клопіт поліції. Ні для чого нам уплутувати приватних сищиків з божевільними теоріями.
— У мене поки що немає ніяких теорій. Але я думаю, що розгадка схована в матеріалах Даґа Свенссона.
— Мені здається, ви самі можете знайти Міріам Ву, якщо докладете деяких зусиль.
— Можливо. Але найпростіший спосіб — це запитати у того, хто знає номер.
Бубланськи зітхнув. Мікаель раптом відчув страшенне роздратування.
— Що ж, ви гадаєте, що поліцейські мають особливі здібності в порівнянні з тими, кого ви називаєте приватними сищиками? — спитав він.
— Ні, я так не гадаю. Але в поліцейських є професійна виучка, і їхня робота — розслідувати вбивства.
— У приватних осіб теж є виучка, — повільно мовив Мікаель. — І часом приватний сищик набагато краще може розслідувати справу, ніж справжній поліцейський.
— Це ви так думаєте.
— Я це знаю. Справа Джоя Рахмана.[65] Ціла купа поліцейських п’ять років проспали, лежачи на боці, поки Рахман, ні в чому не винний, сидів у в’язниці за вбивство старенької. Він так би й лишався у в’язниці дотепер, якби одна вчителька не присвятила кілька років життя проведенню серйозного розслідування. Вона не мала у своєму розпорядженні тих ресурсів, які є у вас, але не тільки довела його невинність, а й указала на того, хто, з великою часткою ймовірності, міг скоїти це вбивство.
— У справі Рахмана йшлося про престиж. Прокурор не бажав чути про факти.
Мікаель Блумквіст пильно подивився на інспектора Бубланськи:
— Бубланськи… Я скажу вам одну річ. У цей самий момент у справі Саландер теж ідеться про престиж. Я стверджую, що вона не вбивала Даґа й Міа. І я це доведу. Я відшукаю вам альтернативного підозрюваного, і коли я це зроблю, я напишу статтю, яку вам і вашим колегам буде дуже прикро читати.
