Дівчина, що гралася з вогнем - Стіг Ларсон

— Я зайду на хвилинку?

— Сідай.

— Я так розсердилася на Фасте, що вже не тямила себе.

— Він сказав, що ти на нього накинулася. Я зрозумів, що у вас щось сталося. Тому я і прийшов вибачатися.

— Він заявив, що я хочу залишитися наодинці з Міріам Ву, бо вона мене збуджує.

— Гадаю, я цього не чув. Але це кваліфікується як сексуальні домагання. Ти подаватимеш заяву?

— Він уже дістав од мене по носі, цього досить.

— Добре. Я вважаю, що він тебе спровокував.

— Ще й як!

— У Ханса Фасте проблеми з сильними жінками.

— Я це помітила.

— А ти сильна жінка і дуже хороший поліцейський.

— Дякую!

— Але я буду вдячний тобі, якщо ти не битимешся із співробітниками.

— Цього більше не повториться. Сьогодні я не встигла сходити до «Міленіуму» оглянути письмовий стіл Даґа Свенссона.

— З цим ми і так уже спізнилися. Йди додому і трохи відпочинь, ми займемося цим у понеділок зі свіжими силами.

Ніклас Ерікссон зупинився біля Центрального вокзалу і зайшов у «Джордж» випити кави. На душі в нього було сумно як у домовині. Весь тиждень він сподівався, що цю Саландер от-от упіймають А якщо вона почне чинити опір під час затримання, то, дивись, пощастить ще більше і який-небудь добросовісний поліцейський її застрелить.

Уявляти собі цю картину було приємно.

Але Саландер усе ще перебувала на волі. А тут ще до всього лиха Бубланськи почав подумувати про альтернативного підозрюваного. Такий розвиток подій ніяк не можна було назвати успішним.

Мало того що Нікласові не поталанило потрапити під зверхність Сонні Бомана, найвузьколобішого зануди в усьому «Мілтоні», а тут ще його начальником стала Соня Мудіґ!

Вона найбільше сумнівалася у винності Саландер, і, швидше за все, через неї почав сумніватися Бубланськи. Ніклас навіть подумав: «Може, Констебль Бубла крутить роман з цією нікчемною шльондрою? Я б не здивувався. Він же в неї просто під каблуком. З усіх поліцейських, що входять до слідчої групи, тільки у Фасте вистачає духу висловлювати власну думку».

Ніклас Ерікссон задумався.

Вранці вони з Боманом їздили до «Мілтона» на коротку нараду з Арманським і Фреклундом. Цілий тиждень пошуків не дав ніяких результатів, і Арманський був дуже засмучений тим, що ніхто, певно, не з’ясував причин, чому сталися ці вбивства. Фреклунд пропонував гарненько подумати над тим, чи потрібно «Мілтону» і далі провадити це розслідування: в агенції вистачає іншої роботи, та й Боману з Ерікссоном є що робити і крім того, аби задарма працювати на поліцію.

Поміркувавши трохи, Арманський вирішив продовжити завдання Бомана й Ерікссона ще на тиждень. Якщо і тоді не з’явиться ніяких результатів, це доручення буде скасовано.

Іншими словами, у Нікласа Ерікссона залишався один тиждень, після чого доступу до розслідування у нього більше не буде. Він не знав, що йому тепер діяти.

Через деякий час він узяв мобільник і зателефонував одному випадковому знайомому — незалежному журналістові Тоні Скале, який писав усяку нісенітницю для якогось чоловічого журналу. Привітавшись, Ерікссон сказав, що в нього є інформація у зв’язку з розслідуванням убивства в Енскеді. Він пояснив Тоні, як мимохіть опинився в самому центрі найбільш сенсаційного розслідування останніх років. Скале відразу ж клюнув на приманку. Ще б пак! Це могло дати йому вибуховий матеріал, котрий можна запропонувати якій-небудь великій газеті, і вони домовилися зустрітися через годину за філіжанкою кави в «Авеню» на Кунгсґатан.

Головною характерною особливістю Тоні Скале була його унікальна опасистість.

— Якщо хочеш отримати від мене інформацію, ти маєш пообіцяти мені дві речі, — сказав йому Ерікссон.

— Валяй кажи!

— По-перше, у тексті не повинен згадуватися «Мілтон сек’юриті». Ми залучені до слідства тільки в ролі консультантів, і якщо «Мілтон» буде згадано, мене можуть запідозрити у зливанні інформації.

— Взагалі те, що Саландер працювала в «Мілтоні», це вже само по собі новина.

— Подумаєш, працювала прибиральницею, — угамував його запал Ерікссон. — Яка ж це новина!

— Гаразд.

— По-друге, подаючи текст, ти повинен створити враження, що інформацію зливає жінка.

— Це ж для чого?

— Щоб відвести підозри від мене.

— Добре. І що ж ти можеш розповісти?

— Знайшлася подружка-лесбіянка нашої Саландер.

— Оце так! Та дівуля, яка була зареєстрована на Лундаґатан і якої там не виявилося?

— Її звуть Міріам Ву. Ну як, цінна інформація?

— Ще б пак! І де ж вона пропадала?

— За кордоном. Вона стверджує, що нічого не чула про вбивство.

— Її в чому-небудь підозрюють?

— Зараз — ні. Її викликали сьогодні на допит і випустили три години тому.

— Ага! Як ти гадаєш, їй можна вірити?

— Думаю, що вона бреше на всі заставки. Вона щось знає.

— Так.

— Покопирсайся в її минулому. Ця дівуля займається садомазохістським сексом з тією самою Саландер.

— Ти це напевно знаєш?

— Вона сама призналася на допиті. Під час обшуку ми знайшли в її квартирі кайданки, шкіряну збрую, батіг і все, що в таких справах належить.

Щодо батога він трохи загнув. Гаразд, нехай він збрехав, але ж напевно ця китайська шльондрочка бавилася і батогами теж.

— Ти жартуєш? — вигукнув Тоні Скале.

Паоло Роберто вийшов з бібліотеки разом з останніми відвідувачами. Він просидів там усю другу половину дня, аж до закриття, і прочитав до останнього рядка все, що було написано про полювання на Лісбет Саландер.

Він вийшов на Свеавеґен розгублений, на душі в нього було тоскно. Крім того, він зголоднів. Він зайшов у «Макдональдс», узяв гамбургер і сів у куточок.

Лісбет Саландер — убивця трьох людей! У це ніяк не вірилося. Тільки не це маленьке, худеньке, скритне дівчисько! А тепер виникає питання, чи повинен він щось робити щодо цього. А якщо так, то що саме.

Міріам Ву поїхала з поліцейського управління на таксі і тепер оглядала розгром, який учинили поліцейські в її тільки-но відремонтованій квартирці. З посудних і одежних шаф, шухляд комода, коробок усі речі були вийняті і розкладені купками. Скрізь у квартирі виднілися плями порошку, використовуваного для зняття відбитків пальців. Її інтимне приладдя для сексуальних розваг купою було складене на ліжку. Наскільки вона могла зробити висновок, нічого не зникло.

Щонайперше вона зателефонувала до чергової слюсарної майстерні, щоб поставити новий дверний замок. Слюсаря пообіцяли прислати упродовж години.

Вона увімкнула кавоварку і похитала головою.

Лісбет, Лісбет, у що ти вплуталась?

Вона дістала мобільник і зателефонувала Лісбет, але у відповідь почула, що абонент недоступний. Усівшись за кухонний стіл, Міріам довго думала, намагаючись розібратися в тому, що відбувається. Та Лісбет Саландер, яку вона знала, не була