Молодий місяць - Стефані Маєр

— Тільки дозвольте мені віднести її нагору, — мовив Едвард. — Тоді я одразу ж піду.

— Ні, — панічно закричала я. Бо я ще так і не отримала своїх відповідей. Едвард повинен залишитися, принаймні для цього, чи не так?

— Я буду поруч, — пообіцяв Едвард, шепочучи мені на вухо так тихо, що Чарлі не мав анінайменшого шансу нас почути.

Я не чула, що сказав йому у відповідь Чарлі, але Едвард зайшов у дім. Я змогла тримати очі розплющеними тільки до сходів. Останнє, що я відчувала, були холодні руки Едварда, які віддирали мої пальці від своєї сорочки.

Розділ 23

Правда

У мене було таке відчуття, наче я проспала дуже довго — моє тіло заніміло, ніби я досі так і не рухалася. У голові все переплуталося, я дуже повільно приходила до тями; дивні кольорові сни — сни і кошмари — ніяк не хотіли полишати мою голову. Вони були такі яскраві! Такі жахливі і водночас прекрасні — всі змішалися в чудернацьке безладдя. Мене охопило гостре нетерпіння й страх, немов у страшному сні, коли тебе ніби паралізує і ти не можеш рухатися… Я бачила потвор, червонооких дияволів, які здавалися ще огиднішими через свої вишукані манери. Цей сон сильно вплинув на мене — я запам’ятала навіть імена. Але найяснішою, найчіткішою частиною сну був не кошмар. А безневинний янгол.

Було важко остаточно прокинутися. Цей сон не належав до тих, яких я не хотіла побачити знову. Я боролася сама з собою, мені було страшно прокидатися: що чекає на мене в реальності? Я не могла згадати, який сьогодні день тижня, але була впевнена, що Джейкоб, чи школа, чи робота, чи ще щось інше обов’язково чекають на мене. Я глибоко вдихнула й подумала, як важко мені буде пережити ще один день.

Щось холодне ніжно діткнулося мого чола.

Я міцно замружила очі. Мені здавалося, що я досі сплю, але відчуття були такі реальні! Я вже така близька до пробудження… ще кілька секунд — і все скінчиться.

Та я усвідомила, що відчуття занадто реальне. Це не віщує нічого хорошого. Кам’яні руки, які, здавалося, обнімають мене, були занадто правдоподібні. Якщо я не перерву цього видіння зараз-таки, то пізніше про це пошкодую. Гірко зітхнувши, я розплющила очі, щоб розвіяти прекрасну ману.

— Ой! — задихнулася я й почала кулаками розтирати очі.

Вочевидь, я зайшла задалеко; це було помилкою з мого боку — дозволити своїй уяві так розгулятися. Гаразд, дозволити — не зовсім годяще слово. Я змусила її розгулятися, я сама заохочувала свої галюцинації — і тепер мій розум відмовляється мене слухати.

Мені знадобилося менш ніж півсекунди, аби усвідомити, що оскільки я цілковито з’їхала з глузду, то можу й надалі насолоджуватися своїми ілюзіями, адже вони такі прекрасні.

Я знову розплющила очі — Едвард був досі поруч; його довершене обличчя схилилося за кілька дюймів від мого.

— Я тебе налякав? — запитав він тихим схвильованим голосом.

Чудово, найкраща галюцинація, яка в мене коли-небудь була. Обличчя, голос, запах — це набагато краще за те, що я бачила, коли топилася. Прегарний витвір моєї уяви з тривогою спостерігав за моєю реакцією. Райдужні оболонки його очей були чорні мов смола, з фіолетовими кругами, схожими на синці. Це мене здивувало; мій уявний Едвард зазвичай був ситим.

Я двічі кліпнула, відчайдушно намагаючись згадати останнє, в чому я була на всі сто відсотків впевнена, що воно реальне. Аліса також була частиною мого сну, і мені стало цікаво, чи вона й справді повернулася, чи це також витвір моєї розбурханої уяви. Мені здалося, що вона повернулася саме в той день, коли я мало не втопилася…

— О, чорт, — прокаркала я. Моє горло несподівано здавило.

— Що таке, Белло?

Насупившись, я нещасно подивилася на нього. На його обличчі читалося ще більше тривоги, ніж раніше.

— Я ж померла, правда? — простогнала я. — Я таки втопилася. Ох, чорт, чорт, чорт! Це просто вб’є Чарлі.

Едвард також насупився.

— Ти не померла.

— Тоді чому я ніяк не можу прокинутися? — вигукнула я, звівши брови.

— Ти уже прокинулася, Белло.

Я похитала головою.

— Звісно, звісно. Ти хочеш, щоб я так думала. А коли я й справді прокинуся, мені стане ще гірше. Якщо я прокинуся, а цього не станеться, бо я мертва. Це жахливо. Бідний Чарлі! А Рене і Джейк… — я аж завмерла від жаху. Що я накоїла!

— Мене не дивує те, що ти вважаєш мене своїм нічним кошмаром, — похмуро усміхнувся Едвард. — Але навіть не можу уявити, що ти наробила такого, щоб через це ти могла опинитися в пеклі. Може, ти когось убила, поки мене не було?

Я скривилася.

— Швидше за все, що ні. Якби я була в пеклі, то тебе б тут не було.

Він зітхнув.

Я поступово починала усвідомлювати, що й до чого. Мої очі неохоче відірвалися на одну секунду від його обличчя, сковзнули до темного відчиненого вікна й знову повернулися до Едварда. Я починала згадувати деталі… Я відчула, як по обличчю розливається слабкий рум’янець, адже зрозуміла, що Едвард реальний, що він зараз тут, зі мною, а я — справжня бовдурка — марную дорогоцінний час.

— Значить, все це сталося в дійсності?

Було майже неможливо повірити в те, що мій сон — реальність. У мене це в голові не вкладалося.

— Все залежить від того, що ти маєш на увазі, — усміхнувся Едвард досі напружено. — Якщо ти про те, як нас мало не вбили в Італії, то тоді — так.

— Так дивно, — міркувала я вголос. — Я й справді була в Італії. А ти знав, що я ніколи не була далі на схід, ніж в Альбукерке?[19]

Він закотив очі.

— Може, тобі варто ще поспати. Твої думки не зовсім послідовні.

— Я вже відпочила. — (Тепер усе стало таким ясним). — Котра зараз година? Скільки часу я проспала?

— Зараз тільки перша ночі. Отже, ти проспала приблизно чотирнадцять годин.

Поки він говорив, я потягнулася. Чому ж тоді моє тіло закам’яніло?

— А Чарлі? — запитала я.

Едвард скривився.

— Він спить. Мабуть, тобі варто знати, що зараз я порушую правила. Ну, хоча теоретично… Розумієш, Чарлі наказав, щоб я більше ніколи не смів перетинати його поріг, тож я зайшов у вікно… Але я зробив це з найкращими намірами.

— Чарлі заборонив тобі заходити в наш дім? — запитала я з недовірою, яка